Бій з тінню, або Як відбілити чорні зарплати

Те, що значна частина зарплат українських громадян виплачується в конвертах, з використанням подвійної бухгалтерії, минаючи всюдисуще податкове око, вже довгий час є відомою істиною.

Те, що значна частина зарплат українських громадян виплачується в конвертах, з використанням подвійної бухгалтерії, минаючи всюдисуще податкове око, вже довгий час є відомою істиною. Про такий стан справ чудово знає і влада, і суспільство. Однак, визнаючи та критикуючи наявність зарплатні в конвертах, обидві сторони тривалий час не вдавались до серйозних спроб радикально вирішити це питання.

Тому поділ фонду заробітної плати на офіційний (як правило, аналогічний рівню мінімальної зарплати) та неофіційний зумів надійно прижитись в Україні. Цілком можливо, що така подвійна реальність в оплаті праці продовжувала б ще довго панувати в наших трудових відносинах. Але останнім часом вона стала об’єктом прискіпливої уваги та жорсткої критики людей, які називають себе реформаторами.

Урядова атака на зарплати в конвертах

Першим зі словесною критикою на чорні зарплати накинувся віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко. За його ініціативи у надрах Мінпраці та соціальної політики було розроблено три законопроекти, покликані завдати смертельного удару по нелегальним зарплатам.

Основний акцент у законодавчих ініціативах влади зроблено на каральну функцію. Передбачається, що різке посилення адміністративних і кримінальних складових за виплату неофіційної зарплати стане серйозною пересторогою для підприємств від спокуси ведення подвійної бухгалтерії.

Законопроекти передбачають поділ українських працівників на вісім категорій з фіксованими мінімальними зарплатами для кожної. Крім того, керівник будь-якого підприємства відтепер не зможе офіційно заробляти суму, меншу за 5 тис. грн. на місяць. Також Міністерство соціальної політики пропонує запровадити штраф розміром 34 тис. грн. для юридичних осіб за кожного нелегального працівника, а керівники підприємств за таке правопорушення як мінімум заплатять 8500 грн. У гіршому ж випадку їм загрожує позбавлення волі терміном на 2 роки. Штраф розміром 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2250 грн) чекає підприємство і за кожний виявлений випадок несвоєчасної виплати зарплати. Якщо ж керівник ризикне встановити на фірмі зарплату нижчу мінімальної, його чекає штраф розміром 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (11900 грн). Найманих робітників також чекає покарання. У випадку приховування ними факту отримання чорних доходів перед податківцями під час перевірки, їм доведеться сплатити штраф у сумі 340 грн.

Підставою для таких надзвичайних каральних заходів став той факт, що приблизно 2,5 млн українців офіційно отримують мінімальну зарплату і, як наслідок, сплачують мінімальні внески до фондів соціального страхування. Подібні цифри викликали підозру у Тігіпка, який заявив: «Я можу повірити, що 1 млн осіб отримує мінімальну зарплату, але тільки не 2,5 млн, з яких 120 тисяч – керівники підприємств». За його підрахунками, обсяг тіньової зарплати в Україні становить 145 млрд грн. Така цифра є не випадковою. Якщо б її вдалось обкласти податками, то у соціальні фонди додатково б надійшло близько 60 млрд грн. Цих коштів, принаймні зараз, достатньо для того, щоб зробити бюджет Пенсійного фонду фактично бездефіцитним.

Мало того, лідер «Сильної України» і за сумісництвом віце-прем’єр переконаний, що навантаження на фонд оплати праці в Україні є нижчим, ніж в країнах Західної Європи. У зв’язку з цим однин з головних реформаторів від влади зауважив, що Кабмін може дозволити зменшення рівня відрахувань у соціальні фонди максимум на 4%, але лише після того, як буде використано адміністративні методи виведення зарплат із тіні. Ідеолог сучасних економічних реформ зауважив, що зараз не варто гратись в економічний романтизм і залишати пенсіонера без пенсії. Крім того, він не бачить «великих перспектив у зниженні навантаження».

Говорячи ж про головні причини тотального панування тіньових зарплат в Україні, Тігіпко висловив оригінальну думку, що виною всьому є те, що «всі підприємці люблять гроші». Оскільки розраховувати на сумління підприємців не варто, Кабмін і розробив закони, які допоможуть вивести зарплати із тіні адміністративними методами за допомогою збільшення штрафів і запровадження гарантованих зарплат. При цьому колишній адепт ринкової свободи та податкових канікул, а тепер прихильник адміністративно-командних методів керування економікою чомусь повністю проігнорував інші фактори існування чорних зарплат в Україні.

Пенсійний фонд України у ролі фінансового монстра

Основним винуватцем кавалерійської атаки на нелегальні зарплати є система пенсійного забезпечення в Україні. Схоже, уряд в умовах зростаючого суспільного невдоволення та за наявності ризиків соціального вибуху злякався проводити пенсійну реформу. Він вирішив змістити акценти та знайти інші шляхи наповнення дефіцитного Пенсійного фонду. Поспішність уряду Азарова-Тігіпка в питанні легалізації зарплат також може свідчити про провал переговорів з МВФ щодо виділення чергового кредитного траншу. Не маючи змоги залучити зовнішні резерви, щоб покращити стан справ у бюджеті країни, було ухвалено рішення пошукати їх всередині держави. Про катастрофічний стан справ у системі пенсійного забезпечення України говорять цифри, відображені у таблиці.

Таблиця 1. Видатки та доходи Пенсійного фонду України, 2005 – 2010 рр.

Аналіз показників свідчить, що Пенсійний фонд України вже багато років відчуває хронічну нестачу коштів. Частка власних доходів ПФУ у структурі видатків коливається в межах 60-75% і має тенденцію до зниження. Дефіцит фінансових ресурсів компенсується з допомогою вливань з державного бюджету. Цілком очевидно, що Пенсійний фонд на сучасному етапі неспроможний самостійно забезпечити виплату пенсій громадянам України. Мало того, він буквально пожирає величезні грошові суми, які формуються за рахунок платників податків.

Про абсурдність ситуації свідчить той факт, що впродовж останніх років має місце постійне зростання обсягу видатків Пенсійного фонду, які поступово наближаються до обсягів Зведеного бюджету України. Наприклад, у 2005 р. розмір надходжень до Зведеного бюджету становив 134,2 млрд грн, а видатки Пенсійного фонду – 65,5 млрд грн (48,8%). А вже у 2010 р. бюджет Пенсійного фонду досяг 191,5 млрд грн на тлі приблизно 282 млрд грн. доходів Зведеного бюджету (67,9%). Якщо така тенденція зберігатиметься й надалі, то скоро бюджет Пенсійного фонду перевищить обсяг усього державного бюджету України. Це приведе до того, що основною функцією держбюджету стане забезпечення коштами пенсійної системи, тоді як на інші цілі грошей просто не вистачатиме.

Чому в Україні платять зарплату у конверті?

Якщо підходити суто формально, то в ініціативі урядовців присутня певна логіка: тіньові зарплати справді приховують у собі великі фінансові резерви, яких так бракує скарбниці. Крім того, чорні зарплати в кінцевому підсумку невигідні робітникам, оскільки впливають на рівень їх соціального забезпечення. Однак, взявшись за справу детінізації зарплат, Кабмін учергове виявив свою нефаховість та повне ігнорування українських суспільних реалій. Рецепти Азарова-Тігіпка по боротьбі з нелегальними заробітками, запропоновані у проектах законів, насправді спрямовані на боротьбу з наслідками, симптомами економічної хвороби і аж ніяк не стосуються її причин. Така тактика дасть зворотній ефект. Виконуючи закон, підприємці або збанкрутують, або повністю підуть у тінь. А робітники в умовах дефіциту робочих місць будуть змушені погоджуватись на ще гірші умови, які диктуватиме працедавець. Адже рідко кому в голову прийде думка вимагати виплати офіційної зарплати у приватного підприємця, погрожуючи звільненням.

Уряд лукавить, наводячи тезу про те, що рівень оподаткування зарплати в Україні є типовим для світу. Як свідчить дослідження Всесвітнього банку Doing business 2011, наша держава є одним із лідерів на планеті за сумою податків і обов’язкових внесків на фонд заробітної плати.

 Таблиця 2. Рівень податкового навантаження на зарплату в деяких країнах світу (за даними дослідження Doing business 2011)

Дані дослідження яскраво показують, що податкове навантаження на зарплату в Україні є вищим, ніж в усіх регіонах планети. Навіть найбільш розвинуті країни світу, які входять до складу Організації з Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) й відзначаються високим рівнем соціального забезпечення, мають середній показник всього 23,3%, тоді як Україна – 43,3%. Лише кілька країн світу можуть похвалитись розмірами внесків на фонд оплати праці, які перевищують українські. Це – Бельгія (50,4%), Китай (49,6%), Франція (51,7%), Італія (43,4%).

Однак загальна картина була б неповною без аналізу структури страхових внесків з фонду оплати праці. В Україні до введення системи єдиного соціального внеску у 2011 році діяла така схема страхових платежів, яка основне фінансове навантаження із забезпечення коштами Пенсійного фонду України покладала на працедавців. Саме вони були змушені сплачувати внески у Пенсійний фонд розміром 33,2%, тоді як наймані працівники – лише 2% від обсягу своєї зарплатні. Внески на соціальне страхування у випадку безробіття розподілялись між роботодавцями і працівниками у розмірі 1,3% та 0,5%; у випадку тимчасової втрати працездатності – 1,5% та 1%.

Впровадження єдиного соціального внеску ніяк не вплинуло на структуру податкового навантаження на фонд заробітної плати. Як і раніше основний тягар несуть працедавці, які змушені віддавати від 34,7 до 49,7% нарахованої ними зарплати в Пенсійний фонд, котрий розподіляє їх по інших соціальних фондах. Робітники ж сплачують лише 3,6% від свого офіційного заробітку.

Тому цілком логічно, що тіньові зарплати нікуди не зникли, оскільки податкове навантаження на офіційні зарплати залишилось на тому ж рівні. Адже з кожної нарахованої гривні заробітної плати український роботодавець мусить сплачувати додатково ще 35 – 50 коп. Крім того, через провали в податковому реформуванні та економічній політиці погіршилась економічна ситуація в країні, впав рівень купівельної спроможності, що відповідно вплинуло на фінансовий стан підприємств. Сплачувати офіційну зарплату, разом з нею великі внески у соціальні фонди є неймовірною розкішшю для багатьох роботодавців, особливо у сфері малого бізнесу.

Диспропорційність у сфері страхових платежів в Україні показана в Концепції перерозподілу сплати страхових внесків між роботодавцями та працівниками, розробленій Комітетом з економічних реформ при Президентові України. Залишається лише здогадуватись, чому висновки, сформульовані в документі, були цілком проігноровані урядом.

Таблиця 3. Рівень страхових внесків робітників та роботодавців у деяких країнах Європи (дані Міністерства соціальної політики України)

Дані таблиці чітко показують, що в Україні спостерігається дисбаланс розміром страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками. Якщо перші змушені платити 91,3% всіх внесків, то застраховані особи – тільки 8,7%. Такі показники є одними з найгірших у Європі і самі по собі сприяють існуванню «чорних» зарплат. Майже у всіх країнах ЄС наймані працівники сплачують у соціальні фонди значні кошти, які суттєво перевищують скромні українські 8,7%. І навпаки, податкове навантаження на роботодавців є відчутно меншим.

Для Європи факт рівномірного розподілу страхових внесків між двома сторонами трудових відносин є цілком нормальним явищем. Це дозволяє будувати взаємини працедавця і працівника на засадах соціального партнерства. Крім того, працівники, які сплачують значну суму внесків на соціальне страхування, більшою мірою відчувають свою особисту відповідальність та відстоюють право на належне соціальне забезпечення.

Зрозуміло, що реформи в цій площині не повинні призвести до зменшення зарплат робітників пропорційно зростанню розмірів їхніх страхових внесків. Інакше вони самі будуть зацікавлені в збереженні існуючої тіньової системи. Тому зростання фінансової участі працівників у наповненні Пенсійного фонду має відбуватись як мінімум поряд із збільшенням їхніх доходів. Наприклад, за пропозицією виконавчого директора Конфедерації працедавців України Олексія Мірошниченка, доцільно було б на кожні 2% зростання частки внесків робітників у соціальні фонди підвищувати їм зарплату на 1%. Таким чином, в програші не залишиться ні роботодавець, ні найманий працівник. Однак чинний уряд вирішив проігнорувати цей стратегічний спосіб реформування системи соціального страхування в Україні і знову зробив ставку на адміністративно-командні методи. Результати такого одновекторного підходу неважко спрогнозувати.

Петро Герасименко, ZAXID.NET

УНІАН в Google News