Материнське життя за ґратами

Чернігівська виправна колонія № 44 - єдина в Україні, де жінки мають другу і більше судимостей і відбувають термін зі своїми малолітніми дітьми. 

Чернігівська виправна колонія № 44 - єдина в Україні, де жінки мають другу і більше судимостей і відбувають термін зі своїми малолітніми дітьми. Наразі у 34 засуджених  є діти, а під наглядом лікарів перебуває ще одна вагітна. Які в колонії умови для виховання дітей, чим займаються ув'язнені жінки в очікуванні звільнення, проводячи своє життя за ґратами - у публікації.

Щоб потрапити «за грати» до Чернігівської виправної колонії, проходимо КПП з трьох ґратчастих дверей, віддаємо паспорти, повідомляємо, що не проносимо в установу нічого забороненого на кшталт мобільного телефону, колючих або ріжучих предметів і за нами зачиняються на кілька годин двері на свободу.

Ось вона кількарічна домівка для жінок, які були засуджені, як мінімум вдруге. Ознайомитися з нею журналістам з різних регіонів України стало можливим в рамках швейцарсько-українського проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні».

Переступивши поріг КПП помічаєш, що на території - чисто й акуратно. Засуджені пересуваються з промзони до їдальні загонами під наглядом вартових. Загалом, сьогодні в колонії перебуває 784 засуджених. Як розповіла  начальник колонії, підполковник внутрішньої служби Олена Кисельова, їх середній вік 35-45 років. Наймолодшій - 19 років, найстаршій - 74 роки. Рекордсменка за кількістю судимостей - жінка, яка за своє життя була 16 разів засуджена. Більша половина засуджених - жінки, що вчинили злочини, пов'язані з наркотиками.

Наша екскурсія починається з їдальні, яка представляє собою довгий похмурий зал з колонами. На обід цього дня засудженим давали салат з моркви, суп з ячмінної крупи на м'ясному бульйоні, м‘ясна тушонка з пшеничною кашею, хліб і компот.

- Годують їх добре. Є й такі, що вживають дієтичні страви. Таких у нас 215 чоловік, - розповів представник колонії.
У меню ми читаємо, що на вечерю жінкам дадуть рибу з ячмінною кашею, хліб і чай.
До речі, їсти «за ґратами» можна тільки ложками. Вилки та ножі тут заборонені.

«Не кожен дитсадок нагадує такий гарний будинок дитини»

Після їдальні нас ведуть у будинок дитини. Як розповіла Олена Кисельова, у 34-х засуджених є діти.

- Ще одна жінка - вагітна. У будинку дитини є дві групи: від народження до року і старша - від року до трьох років. З 4 лютого цього року 11 матусь постійно живуть з дітьми на території дитячого будинку. На жаль, на всіх мам місця там не вистачає. У тих, хто живе разом з дітьми у дитячому будинку, - більше обов'язків: вони там постійно стежать за дитиною, повністю нею займаються. Ті ж матері, які живуть окремо від своєї дитини - приходять в дитячий будинок тільки погуляти з малечею, - говорить Олена Кисельова.

До речі, за словами начальника колонії, вагітна засуджена жінка з четвертого місяця звільняється від роботи і знаходиться в декретній відпустці.

- Вони у нас тоді не працюють. Більше відпочивають. На харчування їм виділяється більше коштів. Комунально-побутові послуги вони не оплачують. Всі фінансує держава. Діти засуджених також знаходяться на держзабезпеченні.
Начальник управління державної пеніціарной служби в Чернігівській області, полковник внутрішньої служби Іван Кочубей відмічає, що деяким мамам їхні діти зовсім не потрібні.

- Діти їм не потрібні. Зате пільгами ці жінки користуються сповна! З їх боку це лише корисливі мотиви народження дитини. Судіть самі: після народження дитини жінки до трьох років користуються відпусткою по догляду за дитиною. А тут якщо дитина в лікарні, то жінка все одно звільнена від роботи і вона цим задоволена, - зазначає Іван Кочубей.

Він розповідає, що в колонії діти можуть перебувати лише до трьох років. Після цього терміну, дитину забирають родичі засудженої або малечу направляють до Прилуцького дитбудинку.

Якщо жінка має право на дострокове звільнення або її термін добігає кінця, вона йде і забирає дитину. У минулому році таких випадків було два, в цьому році - один, - підсумував начальник управління державної пеніціарной служби в Чернігівській області, і запропонував журналістам своїми очима подивитися на життя в колонії «зсередини».
Сам будинок дитини розташований за високим парканом і охороняється зовні і всередині. Щодня матусь з дітьми обслуговує  4 вихователя, 5 медсестер,  психолог і лікар-педіатр.

Про те, як матері потрапити до переліку тих, хто має право цілодобово жити з дитиною розповіла начальник будинку дитини Олена Самовська.

- У нас існує спецкомісія. Вона і вирішує. Мами практично всі пишуть прохання, щоб перебувати в будинку дитини з дітьми. Проте, багато що залежить від терміну перебування мами в колонії. Якщо мамі ще 7 років сидіти, а дитина тут може перебувати тільки три роки, то і ми думаємо, чи є сенс у спільному проживанні?! Скажу, що всі годуючі мами живуть з дітьми тут, - відзначає директор будинку дитини.

Вона також показує  кімнати для проживання, групи, музичний зал, ігрові і кабінет психолога.

«Не кожен дитсадок нагадує такий будинок дитини», - каже одна з журналісток. Ми дивуємося розмаїттю іграшок та комплектації меблів в кімнатах для проживання. Тут стоїть шафа, стіл і стільці, ліжко, іграшки. Кожна кімната має окремий туалет та душову.

«Я їй не розповідаю, де живемо. Кажу, що це - садок »
Не натішиться умовами проживання і своєю донькою Софійкою одна з мешканок Будинку дитини Світлана. Вона потрапила до Чернігівської колонії, коли дитині було лише півтора місяці. Світла народжувала, коли перебувала у Київському СІЗО. Дитину назвала на честь своєї бабусі. Свою дочку жінка вже похрестила. За хресну матір взяла таку ж засуджену, яка родом з одного зі Світланою міста, а от хрещеним батьком записала свого двоюрідного брата.

- Я живу з Софійкою в одній кімнаті. До того, як відкрили дитбудинок, всі мами тільки приходили на прогулянки з дітьми. Зараз ми 24 години знаходимося разом. Доглядаємо за дітьми, годуємо, гуляємо, укладаємо, все робимо, як у нормальному житті. Я дивлюся як у Соні ростуть зубки, як вона розвивається, - ділиться Світлана.

А ще вона каже, що після народження дитини у неї змінився сенс життя.

- Сама я з Київської області. Перший і другий раз сіла за наркозлочини. Коли народилася донька, то від наркотиків відійшла. Раніше по-іншому думала, а зараз все змінилася. З'явився сенс життя – моя дитина. Я їй не розповідаю, де живемо. Кажу, що це - садок. Я докладу всіх зусиль, щоб вона не знала, як росла. Коли виросте - звичайно, все розповім, - зазначила Світлана.

До звільнення Світлані залишилося ще рік. Термін її перебування в колонії закінчується 19 червня 2012 року. Після звільнення доньку, каже, що  забере з собою додому, де її чекають батьки і чоловік. Можливо, Світлану, за зразкову поведінку звільнять умовно-достроково. Це питання буде вирішуватися вже в серпні цього року.

«Жінки читають в основному детективи та романи про кохання»
У Чернігівській виправній колонії є своя бібліотека. Вона налічує понад 10 тисяч книг. Працюють у бібліотеці  самі засуджені. Одна з них Онега Котко. Жінка каже, що потрапила в колонію за наркотики.

- Тут працюю бібліотекарем. А ще малюю картини. Картини віддаємо на виставки. Незабаром буду розмальовувати стіни у Будинку дитини, - ділиться  Онега.

За її словами, жінки читають, в основному, детективи та романи про кохання, матері цікавляться дитячою літературою. Останнім часом користуються попитом  історичні твори.

«Деякі засуджені замість підпису ставлять хрестик. Вони не знають літер»

Школу при колонії в Чернігові відвідує 134 учениці. Серед них є й такі кому за 40 років, а вони ходять у 10-й клас. Начальник колонії Олена Кисельова каже, що постійно в колонії є до 10 осіб, які не вміють ні писати, ні читати. Переважно, це жінки циганської національності.

- Деякі засуджені замість підпису ставлять хрестик. Вони не знають літер. Ми вчимо їх хоча б перші три букви вміти написати, щоб розписувалися, а не ставили хрестик , - каже Олена Кисельова.

Начальник колонії також додає, що до їхньої школи приходять вчителі з вечірньої школи та викладають такі ж предмети, як і в звичайній школі. Після закінченя школи випускники можуть продовжити навчання в ПТУ, отримати спеціальність швачки або перукаря, а можуть вчитися дистанційно і здобувати вищу освіту.

В одному з класів школи, що працює в колонії, створена своєрідна капличка. Дві її стіни повністю обвішані іконами.
Засуджені вірять в Бога. Звичайні служби за участю засуджених проходять по неділях і великих святах. Сюди приходить священик УПЦ МП. Є й кімната для служби Греко-католицьких священиків. Ще до нас ходять представники 11 конфесій євангельського напрямку, - говорить Олена Кисельова.

«У спальнях ми і спимо, і свята гуляємо»
Ще одним місцем, де ув'язнені проводять значну частину свого життя за ґратами, є  спальні кімнати. Вони бувають на кілька місць, на кілька десятків місць, із звичайними ліжками та двоярусними. Розпоряджається, кому яку віддати кімнату, начальник відділення, днювальний по спальному корпусу Наталя. Вона каже, що у них в корпусі є кімнати швачок, будівельників і ін.

- У спальнях ми і спимо, і свята гуляємо. Наприклад, дні народження. Сюди можна взяти магнітофон, можна зібратися в секції. Гуляємо з танцями.  Все це дозволяється, - каже Наталя.

А от коли якась із засуджених виходить з колонії, то гучних проводів колеги по кімнаті не влаштовують і подарунків їй не дарують.

- Якщо проводжаємо, то ми не святкуємо і нічого не даруємо. Це погана прикмета - щось звідси забирати, - розповідає Наталя.

А ще в колонії гуляють весілля.

- У цьому році у нас було два весілля, в минулому - чотири. Для цього наречений пише заяву і надсилає її нам. Ми з боку засудженої заповнюємо і відправляємо заяву до ЗАГСу. Там визначають дату і час, а розписують тут. Якщо наречений привозить весільну сукню – заперечень немає.

Як розповіла Олена Кисельова, після «весілля» молодятам надається тривале побачення - три доби. І потім чоловік приїжджає на тривалі побачення – три доби разом один раз на три місяці.

Журналісти також запитали у засуджених про одностатеві пари. Жінки зніяковіли, але відповіли, що такі є, як і скрізь.
- Якщо люди хочуть кохати один одного, то ми нічого не зробимо. Але якщо вони відгороджуються фіранками, то ми це припиняємо, - уточнила Олена Кисельова.

«Відсиджу в колонії і отримаю хоч спеціальність»

Засуджені в колонії можуть отримати спеціальність швачки та перукаря. Серед останніх і Тетяна, яка потрапила за грати через наркотики.

- Ось дев‘ять місяців ми вчимося стригти. На волі я була реалізатором. Тут вивчусь на перукаря. Відсиджу в колонії і отримаю хоч спеціальність. Мені вона більше подобається, аніж торгувати. 21 жовтня у мене звільнення, отож поїду додому і буду там перукарем, - наголошує  Тетяна.

У перукарні засуджені працюють у три зміни. Тут тільки стрижуть. Фарбувати волосся жінкам заборонено. Послуги для засуджених всі безкоштовні. Після закінчення навчання жінки отримують сертифікат державного взірця.

«Тут вони проводять третину доби»

560 засуджених Чернігівської колонії працюють на швейному виробництві. Як говорить представник швейної фабрики, сьогодні засуджені третину доби проводять на виробництві, це також дозволяє їм заробляти гроші. Середній заробіток не перевищує 450 грн на місяць.

Працюють засуджені бригадним методом. Оскільки всі вони в роботі  залежать один від одного, то в бригаді не вийде «волинити»  від роботи.

Дошки пошани на фабриці немає, однак кращих трудівниць стимулюють грошима.

- Є такі жінки, хто відмовляється виходити на роботу без поважних причин. Тоді ми застосовуємо заходи реагування. Тих, хто порушує вимоги режиму, можемо посадити в дисциплінарний ізолятор, а тим, хто злісно не підкорюється вимогам адміністрації – порушується кримінальна справа за статтею «злісна непокора законним вимогам адміністрації колонії» і термін збільшується, - розповідає начальник колонії.

Праця жінок цінується дешево. Пошиття одного халата коштує 7 грн, а камуфляжного костюму для Міноборони - всього 40 грн.

Олена Вишневецька знаходиться в колонії вже більше 7 років. Отримала  термін - за вбивство. Раніше була судима за квартирні крадіжки. Тепер займається шиттям.

- Я шию з дитинства і все життя. На волі теж швачкою була. Це моя єдина улюблена робота. Ми працюємо бригадним методом по 32 людини. Якщо у когось не виходить, то всі допомагають, - каже Олена і тут же кидає репліку на адресу адміністрації, мовляв, змушують працювати у формі, а це ой як не зручно.

- А ще багато начальників тут. Кожен тягне на себе ковдру - виробництво хоче одне, а режим інше. Задовольнити всіх ми не можемо, - скаржиться Олена.

Проте каже, це дрібні скарги, а її головний біль - це вихід на свободу.

- Сама я з Харкова. А от повертатися нікуди. Ні житла, ні рідних! Звільняюся - на вулицю. Може хтось в змозі допомогти мені!? - Просить жінка. - Тут залишатися не хочу! Мені краще там під парканом здохнути, ніж вмерти тут.

«Перед звільненням ми їх вчимо жити заново»

За кілька місяців до звільнення засуджених починають готувати до життя без грат і колючого дроту. Для цього з ними працюють психологи. Окремо колонія направляє до місця їх проживання запити до центрів зайнятості, у райвідділи, що звільняється громадянка і їй їй потрібно допомогти з працевлаштуванням.

Хоча у нас тільки 7% жінок відвідують родичі. Решта втратили всі соціальні зв'язки. Їм ні до кого повертатися. Тому ми зв'язуємося з різними реабілітаційними центрами, де вони можуть пожити перші місяці і адаптуватися до життя. Саму адаптацію ми починаємо проводити вже тут. У нас створена реабілітаційна кімната. Тут є і плита, і пральна машинка, і мобільник. Адже деякі не знають, що це таке і як цим користуватися! У нас була одна засуджена, яка відбула за вбивство 14 років. Вона боялася звідси виходити! Так  нам і казала, що краще в тюрмі, ніж на волі. Вона сіла ще за часів СРСР, а вийшла недавно. Ми їй і гроші показували – гривні, оскільки вона вона пам'ятає лише радянські рублі, і мобільником вчили користуватися. Її віруючі супроводжували до Києва, а звідти відправили в Росію, звідки вона родом.

Виходить, що перед звільненням ми їх вчимо жити наново, - зазначає Олена Кисельова.

Офіційна статистика
20 грн. на день – витрати на одну засуджену (входить харчування, комунально-побутове забезпечення, майно).
З 784 засуджених - 260 осіб мають діагноз: «ВІЛ / СНІД».
3-4 засуджені щороку у колонії вмирають. Їх ховають на міських кладовищах.
7% засуджених відвідують родичі. Решта не мають соцзв’язків.

Розпорядок дня в колонії
Підйом - 6 год. 00 хв.
Зарядка - до 15 хв.
Туалет, заправлення ліжка, прибирання - до 10 хв.
Ранковий огляд, ранкова перевірка - до 40 хв.
Сніданок - до 20 хв.
Вихід на роботу - до 30 хв
Робочий час - 8 годин. З 7 год. 00 хв. до 14 год. 30 хв.
Обід - до 30 хв.
Вільний час - від 1-ї до 2-х годин.
Соціально-виховна робота - до 1-ї години.
Вечеря - до 30 хв.
Культурно-масова робота - окремий графік.
Відбій - 22 год. 00 хв.

Олег Булашев. УНІАН

УНІАН в Google News