Вітринний закон про корупцію

Якщо закони приймають, то це комусь потрібно. Кому потрібен закон "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні", який з липня набув чинності?

Якщо закони приймають, то це комусь потрібно. Кому потрібен закон "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні", який з липня набув чинності? Відповідь на це питання не така однозначна, як може здатися на перший погляд. Суспільству цей закон не потрібен. Точніше, суспільству не потрібний саме такий закон. Справа в тому, що цей документ навряд чи істотно вплине на боротьбу з корупцією: в законі стільки юридичних неточностей і відсилань у нікуди, що його застосування - під великим питанням. Навіть прихильники цього закону визнають, що документ потребує доопрацювання або як мінімум роз'яснення Верховного суду.

Хоча й позитивні моменти в ньому, безумовно, є. Наприклад, дія закону поширюється на вищих посадових осіб держави, причому в законі вони виписані окремо і стоять осібно від маси держслужбовців. Це президент, прем'єр-міністр, спікер парламенту, міністри, генпрокурор, керівники центральних органів виконавчої влади. Але набагато важливіше, що перелік суб'єктів відповідальності за корупційні дії поповнили міліціонери, працівники прокуратури, члени ЦВК, судді і взагалі всі особи, які обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Ці люди можуть і не бути держслужбовцями, а, наприклад, керувати комерційною структурою. Таким чином, директор ринку, що роздає за хабарі торгові місця, теж стає корупціонером. І ще один важливий момент: відповідальність за корупцію тепер несе не тільки той, хто надав якісь вигоди, але і той, хто ці вигоди отримав. За законом про корупцію, що діяв з невеликою перервою з 1995 року, суб'єктами корупції були тільки держслужбовці і депутати. Так що прогрес є.

Здавалося б, законом охопили всіх, і це однозначний плюс. Однак, охоплюючи, законодавці явно захопилися, давши приводи для різночитань. Наприклад, досить дивно виглядає норма про віднесення до потенційних корупціонерів осіб, що надають "публічні послуги". Справа в тому, що в українському законодавстві взагалі немає визначення публічних послуг. Автори закону "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні" спробували залатати цю дірку і в тексті документа навели приклади таких осіб: аудитори, нотаріуси, оцінювачі, арбітражні та третейські судді і т. д. у встановлених законом випадках. Що це за випадки, законодавець не роз'яснив. Окрім того, згадка в законі цих самих осіб, що надають "публічні послуги", вносить у документ сум'яття. Наприклад, у випадку "конфлікту інтересів" зазначені особи повинні довести це до відома свого начальника. Але який начальник може бути, наприклад, у нотаріуса?

До речі, саме поняття "конфлікту інтересів" прописане законодавцем дуже слабо. Відповідно до закону, це протиріччя між особистими та службовими інтересами, яке може вплинути на об'єктивність управлінських рішень. При цьому покарання передбачене тільки за те, що чиновник не повідомив про конфлікт начальнику, але ніяких заходів щодо усунення самого конфлікту не передбачено. Хоча, за логікою речей, можна було б чітко описати, що у разі виникнення конфлікту інтересів суб'єкт закону відсторонюється від прийняття конкретних рішень.

Ще один позитивний момент: відтепер чиновники повинні декларувати не тільки прибутки, але і витрати. Правда, кидати шапки в повітря з цього приводу поки рано. По-перше, мінімальна сума покупки, яку повинен декларувати чиновник, - 150 тисяч гривень. У первинному варіанті законопроекту фігурувало 50 тисяч. У кулуарах депутати обурювалися такою нікчемною сумою, мотивуючи це так: "Навіть нормальну "плазму" за ці гроші не купиш! Тепер що, кожен телевізор декларувати?" Подібна аргументація в країні, де переважна більшість населення таких покупок собі дозволити не може, виглядає, м'яко кажучи, дивно. Тим більше, у багатьох країнах Євросоюзу, де офіційні прибутки чиновників вище, ніж в Україні, декларуються витрати, починаючи від трьох тисяч євро. Але наші чиновники, очевидно, нерівня своїм європейським колегам-голодранцям, а тому сума в остаточному варіанті закону - 150 тисяч гривень.

По-друге, декларацію про витрати чиновники повинні подавати зовсім не в контролюючі органи, а за місцем роботи. Що потім робити з цими відомостями, повинен вирішити Кабмін. Як саме він вирішить цю проблему, велике питання. Справа в тому, що для аналізу тисяч декларацій потрібно або створювати окремий контролюючий орган, або розширювати структуру вже існуючих правоохоронних організацій. Ніякого окремого органу поки що не створено, а хто з правоохоронців буде розбиратися зі стосами декларацій - незрозуміло.

По-третє, норма про декларування витрат набуває чинності лише з 1 січня 2012 року. Таким чином, законодавці милостиво дали корупціонерам півроку на те, щоб привести свої майнові справи в порядок. Причому за ці півроку можна буде не тільки "заховати" своє майно, але і обзавестися новим, раз його не треба поки декларувати. Так що варто очікувати сплеску продажів автомобілів "Bentley" і "Maserati".

Ще один цікавий момент: чиновникам тепер заборонено приймати подарунки, якщо їх дарують "за щось" або якщо дарувальник - безпосередній підлеглий. Можна приймати подарунки, які "відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність" (мабуть, тут законодавець мав на увазі хліб-сіль), та й то, якщо подарунок коштує не більше 50% мінімальної зарплати (якраз хліб-сіль і виходить). Правда, тут законодавець залишив неабияк засмученим після прочитання цього пункту чиновникам лазівку: на вартість подарунка не накладається обмежень, якщо дарувальник - близький родич або якщо подарунок - "загальнодоступні знижки на товари та послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси". Як це трактувати і що мав на увазі законодавець - незрозуміло зовсім. Що значить "загальнодоступна знижка" як подарунок? Напевно, мається на увазі: "Іван Іванович, там у магазині розпродаж, знижка на все 50% - ось її я вам і дарую". І як виграш може бути "загальнодоступним"? Це означає, що виграють усі? Якщо ні, то будь-яка фірма може провести розіграш призу, наприклад, тисячі доларів, який, завдяки "сліпий фортуні", дістанеться податковому інспектору, який цю фірму перевіряє. І подарунок такий буде як би "ні за що", бо як хабарі у нас прийнято давати в тому числі в рамках попереджувальної ввічливості. Загалом, з подарунками якось теж усе дивно.

І останнє, на що хотілося б звернути увагу: законодавець вирішив поборотися з таким ганебним явищем, як "кумівство". Правда, саме куми можуть спати спокійно - вони в розряд родичів не потрапляють. А ось близьким родичам доведеться остерігатися обіймати посади, що знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні чиновника. Але й тут є лазівка, і полягає вона в словах "безпосереднє підпорядкування". Це означає, що призначення родича на два ступені нижче в ієрархії цілком допустиме. Та й взагалі, напевно, мало б сенс чітко визначити сфери впливу посадових осіб у контексті призначення їхніх родичів і хоча б спробувати виключити ситуації, коли в комерційну структуру призначається близький родич чиновника, який цю структуру перевіряє. Адже подібне явище дуже поширене.

Крім того, ця норма не діє на осіб, які працюють у сферах освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту. Мабуть, законодавець з наївності вирішив, що в цих галузях "кумівства" бути не може. А між тим, це величезний пласт чиновництва - починаючи від відповідних міністерств і закінчуючи профільними управліннями районних адміністрацій. Взагалі, до чого подібна "галузева амністія" - незрозуміло.

Пакетом до закону "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні" був прийнятий закон "Про внесення змін до законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення". Даним документом був внесений великий блок до Кодексу про адміністративні правопорушення, а ось Кримінальний кодекс у зв'язку з прийняттям антикорупційного закону зазнав лише "косметичних" змін. Головне нововведення - відповідно до закону "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні" був уточнений категорійний апарат. Однак поняття "корупція" в Кримінальному кодексі так і не з'явилося. Та й взагалі, покарання за нові порушення, зазначені в антикорупційному законі, - тільки адміністративні. Крім того, звертає на себе увагу той факт, що всі покарання - це тільки штрафи, без звільнень. Місцями це навіть зручно: комусь із чиновників буде простіше заплатити штраф у 10 мінімальних зарплат, ніж декларувати купівлю дорогої іномарки. Виходить якийсь фіксований податок на багатство. Хоча з іншого боку - чому ні? Хоч так держава відкусить трохи від чиновницьких капіталів.

Загалом, закон "Про засади запобігання та протидії корупції в Україні", м'яко кажучи, сирий, до його використання є маса питань. Навіщо його взагалі приймали? Відповідь на це питання може бути тільки одна: приймався документ не для України, а для європейського співтовариства, яке вкрай стурбоване недосконалістю українського антикорупційного законодавства. Цю версію побічно підтвердив навіть президент, який підкреслив, що закон враховує численні пропозиції представників міжнародних організацій, і навіть подякував за співпрацю в роботі над документом "GRECO" - організації з протидії корупції. Отже, на виході вийшов такий собі "вітринний закон", головна функція якого - продемонструвати західній громадськості, що з корупцією в Україні борються.

Хоча справедливості заради варто відзначити, що в законі все ж окреслені деякі поняття, яких раніше в українському законодавстві не було й близько. Правда, це все поки начерк олівцем, і до "картини маслом" ще дуже далеко. Тепер усе питання в тому, чи буде законодавець продовжувати працювати над законом або залишить усе як є.

Денис Азаров, Status Quo

УНІАН в Google News