Херстоманія від Пінчука
Херстоманія від Пінчука

Херстоманія від Пінчука

10:43, 29.04.2009
13 хв.

“Бомонд позлітався, як мухи, в зоомагазин”... Херст просто хоче сказати людям: «Ви такі дурні, а я такий мудрий”... Європейцям уже набридло це так зване сучасне мистецтво...

25 квітня Віктор Пінчук у своєму PinchukArtCentre представив українській аудиторії нові й не зовсім нові творіння сучасного мистецтва, зібрані під назвою «Реквієм», британського художника Демієна Херста (Damien Hirst). Виставка охоплює понад сто робіт, створених від початку 90-х до наших днів. Світський бомонд, як завжди, побачив виставку на день раніше…

В Україні Пінчук давно став відомим тим, що популяризує сучасне мистецтво, яке, на думку багатьох, покликане шокувати. Чим цього разу хоче шокувати українців олігарх?..

Відео дня

Демієн Херст відомий тим, що поміщає мертві тварини чи їхні частини у формальдегід і видає це за мистецтво. Деякі витвори Херста ми вже бачили у 2007 році. Проте цього разу матимемо змогу «насолодитися» не тільки коров’ячими головами, а й цілими трупами корів, овець і навіть акул.

Популярність прийшла до Херста у 1992 році, коли він помістив у формальдегід убиту в Австралії акулу, у 93-му – корову з телям, а в 94-му – вівцю. Світ відтоді давно вже пережив «херстоманію», яку нам сьогодні подають як щось суперсучасне... Радник міністра культури Сергій Проскурня каже, що, наприклад, Венеціанська бієнале сучасного мистецтва сьогодні зовсім не має такого ажіотажу, який був у 60–70 роки. І взагалі в Україну приїжджають тільки ті тренди, попит на які у світі вже минув.

– Мосерат Кабальє треба було добряче постаріти, аби вона приїхала в Україну, – резюмує Проскурня. – У 1973 році, коли я був студентом, сказав, що Queen приїде до нас тоді, коли її учасникам буде по 60 років, що й сталося. Тобто ми для них – як секон-хенд.

Звісно, нічого поганого немає в тому, що Пінчук нам показує це сьогодні. Хоча багато хто закидає олігархові, що міг би, мовляв, потратитися й на щось корисніше...

В інтерв’ю УНІАН Демієн Херст зізнався, що був «страшенно» вражений, коли побачив чергу перед PinchukArtCentre.

Український художник Іван Марчук каже, що це просто хороша піар-акція, організована Пінчуком, тому люди туди йдуть.

– Один звідти виходить щось побачивши, – зазначає художник, – інший – нічого не побачивши. Херст просто зробив те, чого не робив ніхто. Для художника важливо, чи підхоплять його струю чи ні. Якраз його струю люди й підхопили. Демієн – чоловік, як кажуть, преуспішно бізнесовий. Але, хочу сказати, що бізнес і мистецтво – трошки різні речі. Насправді європейцям уже набридло це так зване сучасне мистецтво. Це просто такі різні фокуси. І взагалі, поки на світі існують фарби, від чистого, високого мистецтва нікуди не дітись. А ці фокуси швидко минущі. Люди це скоро забувають, та й сам він забуває, що робив. Я би це теж не вважав мистецтвом, вважав би просто видумкою. Він просто хоче людям сказати: «Ось подивіться, ви такі дурні, а я такий мудрий». Коли я жив у Нью-Йорку, то читав статтю про критерії оцінок сучасного мистецтва. Тоді на цю тему активно полемізували. Потім усі дійшли висновку, що критеріїв оцінок сучасного мистецтва просто не існує. Це просто бізнес, великий бізнес.

Пан Марчук пояснює, що Пінчукові подобається робити тільки те, чого досі ніхто в Україні не робив.

– Наприклад, мене у своєму центрі він ніколи не виставлятиме, – каже художник, – бо це не входить у концепцію його музею, хоча він мене шанує і поважає. Так, це вже ідеологія, а не мистецтво. Ми в усьому відстаємо від Європи. Ми можемо потішитися тільки тим, що наша бараболя і капуста краща, бо росте на землі, а їхня хтозна на чому.

Чому Демієн Херст вважається найуспішнішим сучасним художником? А тому, що він першим з художників почав себе рекламувати. Ще в 1994 році він випустив на телебачення рекламні ролики зі своїми роботами.

Проте на початку 2000-их років художник втрачає популярність. Один з найвідоміших критиків Британії Браян Сівелл (Brian Sewell)у 2006 році написав статтю в газеті Evening Standard, у якій пише таке:

– Хто зараз пам’ятає Демієна Херста? Я пам’ятаю, але я мушу, бо це моя робота. Художники віком сорока років пам’ятають – але вони його сучасники і багато з них розтанули в його тіні, тобто пам’ятати їм легко, бо цей спогад гіркий. Але дуже молодим здається, що Херст уже не той модний герой, якого хотілося раніше наслідувати. Ще десять років тому Херст був як Леонардо свого часу – автор, скульптор, художник, філософ, драматург, ерудит, і дар Бога всьому людству...

Мабуть, таким «Богом» зараз Херст є тільки на пострадянському просторі. Хоча торік “Сотбіс” наторгував за його картини 200 мільйонів доларів. Але як, як каже Марчук, хіба це багато?! Ван Гог продається куди дорожче.

Роботи Демієна Херста зосереджені в основному в трьох колекціонерів. Найбільшим з яких є сам Віктор Пінчук. Кілька робіт, які сьогодні представлені в Києві, олігарх придбав торік на “Сотбіс”...

Чи хотіли б ви щось придбати з творінь Херста, навіть якби у вас були на це гроші? Наприклад, підвішену корову за шию з виваленими кишками? Чи інсталяцію з відрізаною коров’ячою головою, на яку сідають живі мухи? Чи стенди з медикаментами або недопалками сигарет? Поні чи теля у формаліні? Ні, не хотіли б? Може ви не розумієтеся на мистецтві?

Після осіннього аукціону “Сотбіс” британська газета “Гардіан” роздумувала над тим, хто може купувати Херста.

– Яка серйозна людина може захотіти оті колажі з мертвих метеликів, які є не чим іншим, як переспівом вікторіанського декору? Хто може витримати довго, дивлячись на його дурнуваті картини з плям... або на безглузді імітації упаковок ліків на полицях аптеки? Отож не дивно, що так багато великих шишок бізнесу полюють за Херстом: його роботи водночас тупуваті й чуттєві, і є просто квитком для нових колекціонерів, котрі, просто кажучи, є недознавцями мистецтва. Розгляньте золотого тельця на цьому аукціоні, замаринованого, з золотим диском на голові й копитами, зробленими зі щирого золота. Для цих йолопів золото є релігією… “Доброго ранку, добридень, і так далі, моє золото! Відкрий скриню, щоб я міг бачити мого святого!”

Херст також відомий своєю любов’ю до черепів. Останніми його роботами, які він теж представив в українській столиці, – серія картин з черепами (Skull paintings). Їх близько сорока. Вони фактично всі однакові: в одному кольорі й на однаковому тлі. Правда, є «Череп з лимоном», «Череп із склянкою води»… Гадаєте, він сам їх малював? Зовсім ні – так само, як і все інше. У нього є ціла команда, яка все це робить. А що ж робить він сам і чи можна його називати талановитим?

Напевне, ламає голову над тим, як вдаліше себе пропіарти. Для цього теж потрібен неабиякий талант...

– Я б, наприклад, не зміг продати акулу у формаліні нікому, – каже український скульптор Олег Пінчук, – а ось Херст зміг це зробити. Ну хіба це не талант?!

Наш бомонд на днях злетівся наче мухи на ту коров’ячу голову в цей, як сказав Іван Марчук, зоомагазин, і собі поцінувати сучасне мистецтво.

Боксерові Віталію Кличку сподобалася картина появи дитини через кесарів розтин, яку Херст намалював після народження свого сина. Кличкові картина здалася дуже енергійною. Усе інше для нього “цікаве”, проте він не може сказати, що фанат такого мистецтва. Боксер навіть трішки розчарувався, бо сподівався побачити славнозвісний череп з діамантами, але Херст його не привіз. Відзначає позитивним те, що ми маємо змогу побачити це в Києві, а не літати в Нью-Йорк чи Лондон.

Власник футбольного клубу «Динамо» Ігор Суркіс був просто вражений:

– Вражає… Вражає, бо для мене це нове. Чи в мене це викликає огиду? Ось знаєте, біля корови з кишками я довго не стояв. Ось та куля з ножами – я її теж не зрозумів (надувна куля підтримується потоком повітря над спрямованими на неї ножами. – Авт .) … Ну ми ж не екзекуцією займаємося. Але я так собі подумав: може, зробити на своїй динамівській базі такий майданчик з ножів. Якщо футболісти погано гратимуть, потихеньку сідатимуть на ножі. Також неприємно було біля джакузі з недопалками цигарок. Я курю… Це джакузі змусило мене замислитися – навіщо я це роблю. Я, мабуть, сам уже таку ванну недопалків викурив. Мені подобаються художники минулого тисячоліття, тобто які вже мертві. За кордоном я не маю можливості відвідувати такі виставки, бо я, як правило, виїжджаю тоді, коли грає моя команда. Мене за день до матчу починає так ковбасити, що мені не до цього, а у відпустці буваю дуже рідко.

А прийшов Суркіс у PinchukArtCentre подивитися, чому ці витвори так продаються. Але сам він нічого б не купував. Каже, що “ми живемо в такому житті, що хочеться чогось веселого, чогось такого, щоб поглянув, а воно тебе потішило”.

“Регіонал” Нестор Шуфрич теж завітав... до речі, він помітно схуд. Каже, що через кризу йому доводиться економити на продуктах. Виставка йому “майже не сподобалася”, каже, що половину експозицій взагалі не показав би своєму молодшому сину. Мертві тварини його не лякали, каже що після 2004 року його вже важко чимось налякати.

– Надіюся тільки на одне, що всі ці тварини були мертвими, коли з ними це робили.

Відкриття виставки мистецтва – завжди як свято, хочеться радіти, поговорити про щось хороше, проте, здається, у бомонду такого відчуття не було. Весь час усміхався лише Віктор Пінчук, на відміну від своєї дружини Олени, яка, зазвичай весела, стояла з засмученим обличчям – вона й не намагалася розглядати експонати.

На відкриття виставки завітали також Леонід Кучма з дружиною, Петро Порошенко, Олександр Пономарьов з дружиною, Наталка Могилевська та інші любителі тусовок.

Сам Демієн Херст виявився досить приязним. Напередодні виставки ми мали змогу поспілкуватися з ним, дізнатися, що він хоче показати своїм мистецтвом.

– Чому Ви організували таку велику виставку своїх робіт саме в Києві?

– Віктор мене до цього дуже наполегливо підштовхував. Торік він також організовував виставку моїх робіт. Якось я побачив, що перед його центром стоїть величезна черга. Це мене страшенно вразило. Мені завжди здавалося, що музеї існують тільки для мертвих, а в Києві відчувається, що все живе.

– У Вас з Віктором Пінчуком дружба, чи він Вам просто заплатив великі гроші?

– Ми з ним колекціонуємо схожі твори мистецтва.

– Ви спиртуєте тіла, частини тіл тварин. Чому не людські?

– Гадаю, що люди думають більше про тварин, ніж про самих себе. Якщо помістити людину у формалін, то люди навіть не захочуть на неї дивитися.

– Що Ви своїми роботами хочете показати?

– Краса життя в тому, що життя може бути забране в будь-який момент. Я хотів би, аби люди про це думали й тим самим старалися отримувати більше задоволення від життя.

– Чи не боялися протесту суспільства? І що Ви думаєте про людей, які не розуміють Ваших творінь?

– Мистецтво – це дуже старомодний засіб змусити людей замислитися над чимось. Наприклад, людина може стати перед скульптурою, і між ними виникнуть відносини. Правда, зовсім інший ефект тоді, коли люди бачать роботи тільки на фото в газетах, журналах чи в Інтернеті. Цього не треба боятися, просто потрібно робити так, аби більше людей приходило й ставало перед скульптурою.

– Що, на Вашу думку, взагалі сучасне мистецтво? І скільки воно буде сучасним?

– Це важке запитання. Гадаю, сучасне мистецтво створюється тими митцями, які живуть. Не можна назвати мистецтво сучасним, коли його зробили мертві художники.

– Критики називають Ваші інсталяції, наприклад акулу у формаліні чи відрізану коров’ячу голову, чимось одноденним…

– Повірте, що ці твори залишаться навіть тоді, коли цих критиків уже не буде.

– Чи знайомі Ви з роботами наших українських художників?

– Знаю про того хлопця – Цаголова, – який зараз відкриває виставку під назвою «Чого боїться Демієн Херст». Торік він хотів повести мене на вечірку погуляти, але я кинув пити, тому відмовився. Він був розчарований… Я колись дуже багато гуляв.

(Це правда. Раніше Херст приймав наркотики та безбожно пив. У той період він був відомим своєю дикою поведінкою. Одного разу навіть засунув у свій статевий орган цигарку у присутності журналістів .)

– А чого боїться Демієн Херст?

– Боюся раку… (Сміється ). Хочу сказати щось політнекоректне… Боюся, що стану релігійним.

Я вже це якось казав… Боюся, що колись молоді митці казатимуть, що я не є гарним митцем, кльовим митцем. Мій син, якому зараз 16, сказав мені: «Ти вже не смішний». Я боюся, що це саме мені скаже весь світ.

– Вас, здається, страшенно притягують людські черепи. Звідки це?

– Бачите, це все подарунки (показує на свої персні на руках: два з них у формі черепа, один – скелета). Хтось мені сказав, що це немодно, тому я хочу їх носити.

– Чому боїтеся стати релігійним? У Вас же є роботи на релігійну тему…

– До 12 років я виховувався як католик. Ходив регулярно до церкви… Мені логіка каже, що в цьому немає жодного сенсу. Але оскільки мене так виховували, то мені важко це від себе відкинути взагалі.

– Як Ви переживаєте економічну кризу?

– Це все нагадує гарну вечірку, яка просто закінчилася. Зараз нам усім треба зібратися й чекати наступної вечірки.

Я зараз продаю менше робіт і, відповідно, купую їх менше.

– Ви медитуєте?

– Ні. Цього року я був на острові Балі. Мені там робили масаж, потім запитали: «Ви бачите кольори?» Тому я з великою підозрою ставлюся до таких речей.

– У Віктора Пінчука є будинок у Лондоні. Ви там гостювали?

– Так, але коли я там був, він ще був неготовий.

Оксана Климончук, Оксана Романюк

P.S. Виставка «Реквієм» працює з 25 квітня по 20 вересня 2009 року, у вівторок – неділю з 12.00 до 21.00, понеділок – вихідний. Вхід вільний.

Фото робіт з сайту PinchukArtCentre

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся