Володимир Абазопуло: Українське кіно сьогодні нікому не потрібне

Коли потрібно нагодувати пенсіонерів, хто кричатиме, дайте гроші на кіно…Не кожному акторові в житті випадає шанс зіграти таку роль… Інтерв’ю

У Москві відбулася презентація найочікуванішої української картини минулого року – «Богдан Зиновій Хмельницький». Прем`єрний показ у московському Домі кіно пройшов тільки через рік після виходу фільму на великі екрани в Україні. Але виконавця головної ролі, народного артиста України, актора театру ім. І.Франка Володимира Абазопула, цей факт не бентежить. Він радий, що фільм узагалі потрапив до глядача. Адже зйомки картини тривали майже 7 років.

Сьогодні роль Богдана Хмельницького Володимир Абазопуло називає роботою всього свого життя. Під час зйомок стрічки він важко захворів. І хоча складна операція поставила актора на ноги, але повноцінного голосу йому так і не повернула. І все-таки перед московською прем`єрою фільму нам вдалося поспілкуватися в холі Дому кіно.

Володимире Костянтиновичу, чому «Богдана…» привезли до Москви тільки через рік після всеукраїнської прем`єри?

Це питання навіть не до кіностудії імені Довженка, де знімався фільм. Права на прокат і випуск фільму в DVD-форматі одержала якась фірма. Але важливе те, що фільм взагалі вийшов на екрани. Адже зараз часи трохи кращі. А коли «Богдана...» тільки починали знімати, період був взагалі жахливий.

Тиждень зйомок – два простої. Місяць зйомок – три простої. А потім і того більше – майже три роки зйомки не велися взагалі. Трупа то розліталася за іншими проектами заробляти гроші, то знову збиралася...

Як можна за таких умов взагалі весь фільм звести воєдино?!

Якої реакції на картину Ви чекаєте від російської публіки, кінокритиків?

Я дуже хвилююся. Річ у тому, що роль Богдана Хмельницького – це робота всього мого життя. Адже я захворів під час зйомок, і, звичайно, нічого подібного я вже більше не зіграю. Це зрозуміло. Хоча в театрі я поки працюю. І завдяки Богдану Сильвестровичу Ступці я граю ролі, де немає тексту. Але що стосується цієї картини, то, по-перше, не кожному акторові в житті випадає шанс зіграти таку роль. А по-друге, відповідальність була величезною. Тому що Мащенко (Микола Мащенко – український кінорежисер. – Авт.) зробив на мене ставку. І я повинен був її виправдати.

Картина «Богдан Зиновій Хмельницький» оповідає про одну з найскладніших сторінок в історії України – битві під Збаражем.

А чи були в історії нашої країни легкі сторінки? Микола Павлович (Мащенко. – Авт.) шукав все-таки позитив. У стрічці взагалі немає крові, окрім одного невеликого епізоду. Він спробував розкрити душу українського народу. Показати не так якісь масштабні речі, а показати українця в його важкі моменти життя. А гетьман Хмельницький якраз і був таким українцем, що узяв на себе тяжкість відповідальності за всю Україну.

Цей фільм мав усі шанси стати національно-патріотичним блокбастером. Але цього так і не трапилося. Не було навіть належного рівня реклами…

Не хотілося б говорити про погане, але пригадайте, великий польський режисер Єжи Гофман зняв фільм «Вогнем і мечем»… Та вся Польща кричала тоді про те, що це їхнє національне надбання. А коли Мащенко став знімати «Богдана Зиновія Хмельницького», знаходилися люди (образливо, що такі були серед письменників, депутатів), які відразу стали його клеймити.

При цьому вони навіть не бачили жодного кадру, жодної сцени з фільму. Розумієте, про що я говорю? У Польщі це був фактично національний проект. А в нас навіть фільму ще не було, а критичні статті вже були. У мене багато учнів у Україні. І вони намагалися організувати перегляд фільму в регіонах – у Чернівцях, Черкасах, Запоріжжі, Дніпропетровську. Але ж він знятий в долбі, і для перегляду потрібна відповідна апаратура. А в обласних кінотеатрах її немає. І люди, які прийшли на сеанс, бачили то картинку без звуку, то чули звук, але не бачили картинки.

Спочатку сценарій фільму «Богдан Зиновій Хмельницький» був розрахований на 21 серію. Але через брак фінансування все відзняте довелося стиснути до одної серії. Чи багато від цього втратив фільм, чи вдалося розкрити характер героїв?

Від цього постраждав увесь фільм. Ми бачили 8-10 різних варіантів монтажу – на 2 години 10 хвилин, на 2 години 15 хвилин. І ось тепер у Москві покажуть варіант, змонтований до 1 години 20 хвилин. Це майже на годину менше.

Це якийсь спеціально адаптований варіант для російських глядачів?

Ні. Ще перед прем`єрою фільму в Україні, в кінотеатрі «Київ», нам поставили умову – не більше години двадцяти хвилин. Така тривалість фільму, до речі, і на дисках. На жаль. Тому, як видно, то в одному епізоді «чик», то в іншому «чик». А могло бути по-іншому…

У фільмі немало бойових сцен, до постановки яких Ви мали пряме відношення. Яка сцена була найскладніша для Вас?

На моєму рахунку три художні картини, в яких я брав участь як керівник каскадерської групи. Я це умію робити. Але у фільмі «Богдан...» великі батальні сцени відпрацьовували каскадери. У мене все-таки була головна роль, і часу вистачало тільки на це. Правда, в кінцевому варіанті фільму Хмельницький ні з ким не б`ється. Але є один епізод, де він танцює на столі в польського короля. Ось такий вийшов бойовий гопак з шаблями серед страв із запеченими поросятами, гусаками.

Багато акторів говорять, що їм важко працювати з Мащенком. Але я цього не відчув. Ми навіть без слів розуміли один одного. І тому чесно можу зізнатися, що виконав свою акторську місію.

Бюджет фільму склав 12 мільйонів гривень, його знімали за замовленням Мінкульту. Чому навіть за підтримки держави картина так і не досягла комерційного успіху?

12 мільйонів – це на всі роки зйомки! За радянських часів будь-який фільм показували в усіх кінотеатрах країни. Тепер таке неможливе, всі кінотеатри – у приватних руках. Навіть у Києві фільм показати не можуть. Їм не потрібне українське кіно, краще запустити американське. Ніхто не хворіє за державу, за націю. Адже цим треба жити. Але коли потрібно нагодувати пенсіонерів, хто кричатиме дайте гроші на кіно?!

В одному з інтерв`ю ще до прем`єри Ви зізналися, що безкоштовно знімалися в картині «Богдан Зиновій Хмельницький». Ви правда так і не одержали гонорар за зйомки?

Ми одержували гроші. Але якщо підрахувати ті гонорари, які одержав я і інші актори, і врахувати, скільки років ця картина знімалася, то виходить якраз на метро і на тролейбус. Такі часи були. Але, зізнаюся, я знімався б і безкоштовно.

У Ваших жилах тече грецька кров. Хоча самі Ви виросли на Буковині. Вас можна назвати, у хорошому сенсі слова, западенцем. Чи таке визначення Вам неприємне?

Справа навіть не в цьому. Буковина не тягне на западенців. Там живе багато євреїв, молдован, румун. Працюючи в театрі в Чернівцях, я бачив публіку, яка приходить на спектаклі у вечірніх нарядах, а не в джинсах, як зараз. Це особливе ставлення до мистецтва. У мене там не залишилося рідних, але є знайомі, викладачі, однокурсники. Я люблю Буковину. І часто мрію поїхати туди хоч на місяць.

Знаю, Ваш син теж вибрав акторське ремесло. Вам доводиться його в чомусь підтримувати, давати професійні поради?

Хіба вам молодим щось підкажеш, ви ж усе в штики сприймаєте! Звичайно, хочеться, щоб діти не повторювали твоїх помилок. І я намагаюся. Усе-таки більше 30 років викладаю студентам. Але поки сам не спіткнешся, нічого не зрозумієш. До того ж так, як сьогодні акторам за роботу на телебаченні і в кіно платять, вижити можна. Це ми працювали за 90 рублів на місяць, не вилазячи з театру з ранку до вечора. А зараз молоді актори знають свою справу – серіали, телебачення, кіно.

Український глядач уже зачекався якісного національного кінопродукту. Як скоро, на Вашу думку, українське кіно відродиться і буде здатним конкурувати зі світовим кінематографом?

Якщо я скажу завтра, повірите? На жаль, я так би мовити не можу. У нас на носі знову вибори, знову все мінятиметься там, на верху. І, на жаль, прогнозувати, хто стане біля керма, як воно відноситиметься до кіно, до мистецтва в цілому, складно.

Антоніна Цимбалюк, Москва