Реальні кабани в Парижі

Герой Траволти, такий собі мачо з досвідом війни, провозить у Францію зброю в бляшанках з-під кока-коли, прострілює за обідом голову жінці... Його інфантильний напарник тягає Парижем вазу, повну кокаїну… Рецензія на фільм «Із Парижа з любов’ю»

Герой Траволти, такий собі мачо з досвідом війни, провозить у Францію зброю в бляшанках з-під кока-коли, прострілює за обідом голову жінці... Його інфантильний напарник тягає Парижем вазу, повну «конфіскованого» кокаїну…Рецензія на фільм «Із Парижа з любов’ю»

…Мабуть, ні для кого не секрет, на чому Люк Бессон свого часу зробив свою режисерську фішку. Пригадуєте «стилістичний» афоризм гангстера Вінсента Веги у виконанні Джона Траволти з «Кримінального чтива»? «Уся суть у маленьких відмінностях, – мовляв цей герой, пояснюючи, чим різниться життя в Європі від американського стилю. Мовляв, смажену картоплю там заливають майонезом, а гамбургер на чверть фунта називають «біг-рояль».

Так от, починаючи, либонь, від фільму «Леон» (1994) з Жаном Рено і 12-річною Наталі Портман, наш Бессон успішно експлуатує нехитру схему, за якою найкривавіші бойовики, зняті з американським драйвом, але приперчені французьким мелодраматизмом, виглядають вишуканою стравою, а не відвертим треш-видивом. Навіть «гімнастичний» бойовик «13-й квартал» і суто «автомобільні» стрічки на кшталт кількох комедій «Таксі» і динамічного «Перевізника», в яких «американізований» Бессон виступив в якості продюсера, позначені фірмовим шармом європейського кіно.

З уваги на вищеподаний рецепт культової режисури, навіть свіжоспечена стрічка «Із Парижа з любов’ю» за сценарієм Люка Бессона, сприймається не як «серйозна» кримінальна драма, а наче не дуже дошкульна пародія на один із фільмів зі шпигунської епопеї про Джеймса Бонда. Тим паче, що назва стрічки «ненав’язливо» нагадує про це, мало не дослівно повторюючи давній «називний» бренд «Із Росії з любов’ю» Теренса Янга 1963-го року з Шоном Коннері у ролі агента 007.

Наразі на роль таємного агента у фільмі Бессона претендує нестаріючий Джон Траволта, який, знявшись допіру в легковажно-мотоциклетних «Реальних кабанах» і посередньому трилері «Небезпечні пасажири поїзда 123», здається, знову замахнувся на гротескний образ фривольного гангстера, який уже приніс йому славу в «Кримінальному чтиві» і «Паролі «Риба-меч». От лишень у «паризькому» бойовику Бессона цей буйний «гангстер» – найкращий з агентів американських спецслужб, викликаний до Парижу для знищення пакистанських терористів і китайської наркомафії. Причому як антуражем, так і поведінкою, він до пародійного надриву схожий на героя «Міцного горішка» у виконанні Брюса Вілліса, також відомого з «П’ятого елементу» Люка Бессона. Два, так би мовити, в одному, але з серйозною міною при поганій грі.

Ні, грає Траволта пречудово, хіба що не самого себе, а героїв, скажімо, Стівена Сігала чи згаданого Брюса Вілліса. Себто перед нами такий самий «вишуканий» слон у посудній лавці шпигунського сюжету. І щоб там не казали, а його напарник – таємний агент спецслужб з американського посольства у Франції у виконанні субтильного Джонатана Ріс-Майєрса – це вкрай необхідна харчова приправа до відверто брутальної страви, яку розхлебтує крутий ковбой в Парижі. Інакше б дійство звелося до примітивної гри на донедавна актуальних штампах кримінально-шпигунської драми часів холодної війни. Арабському світові, якому зайвий раз зробили неабиякий чорний піар, найбільш не пощастило в цьому расистському бойовику. Американські спецслужби, щоправда, виставлені в не менш пародійному вигляді стомленого жандарму, який свято дбає за національні пріоритети в будь-якій гарячій точці світу – від міжнародного аеропорту до паризького бістро. На що, власне, і закладаються мільйонні кошти рідного державного бюджету.

Натомість бюджет фільму «Із Парижа з любов’ю» не дуже великий. Крім гонорару акторам, якихось 50 мільйонів з кошторису пішли хіба що на оплату знищеної техніки, декалітри томатного соку замість крові, а також веселого капуснику з ярмарковим балаганом замість акторської гри. Можливо, це справді пародія на пригоди який-небудь «Ультиматум Борна», бо глузувати з архівного Бонда якось не дуже актуально? Ну а чим вам не гротеск і гра на стереотипах?

Герой Траволти, такий собі мачо з досвідом війни в Африці й на Близькому Сході, провозить у Францію табельну зброю в бляшанках з-під кока-коли, прострілює за обідом голову жінці, розгромлює ресторани, готелі й автозаправки і мліє від романтичних балад Френка Сінатри. Його інфантильний напарник тягає Парижем вазу, повну «конфіскованого» кокаїну, ставить жучки у посольствах дружніх країн і… так само прострілює голову жінці, не зумівши прострелити її звичайному арабському терористу. Обидва американських герої безкарно знищують у чужій країні купу азіатського народу (їх же, наче китайців за переписом, як значить один з суперагентів, все одно близько мільярду!) рятують черговий європейський саміт від ісламських камікадзе, розводяться про патріотизм і… підступних жінок.

Хіба не треш на згадані 50-мільйонів бюджету? Щоправда, стильний – завдяки безпрограшному шарму Траволти, французькому шансону за кадром і чудовим краєвидам весняного Парижу. Звідки – з обов’язковою любов’ю! – до нас тягне душком відверто «зоряної» халтури.

Ігор Бондар-Терещенко

УНІАН в Google News