Зіркове літо в Одесі

На прикладі світових зірок починаєш переоцінювати українську культурну “еліту”. Наші “вершки суспільства” – надзвичайно зарозумілі та скуті, ніби далекі від всього без марки “VIP”…

Літня спека, море та цікаві фільми – що потрібно ще для вдалого відпочинку? Усі задоволення на Одеському фестивалі, що зібрав чимало селебрітіз – від акторів та режисерів до співаків та діджеїв. Зранку – кінопокази, удень – майстер-класи, а ближче до ночі – вечірки. Тут люди посміхаються, голосно дискутують про фільми. Атмосфера неформальна та доброзичлива.

Хто є хто можна дізнатись за кольором бейджа: блакитний – преса, синій – організатори, зелений – актори, режисери, учасники. Чесно кажучи, багатьох закордонних, раніше не відомих широкій аудиторії України, зірок саме за цим зеленим кольором і відрізняєш від інших. Ну і, звісно, за стійками журналістів навколо них. За кілька днів звикаєш до кожного з них, вітаєшся, питаєш “What’s up?” і “Як вам Одеса?”. Вони відповідають з задоволенням.

– У фестивалю безумовно є великі перспективи, – вважає російський актор Артем Осіпов. – До того ж, Одеса – надзвичайно вдале місце, яке налаштовує до себе. З точки зору організації, все на доволі високому рівні, навіть цікаво чи буде це витримано і наступного року. Планка піднята достатньо високо і це правильно. Фестиваль дає і перспективи розвитку кінематографу, тому що він притягує інвесторський, глядацький інтерес. Фільми абсолютно різні, що говорить не про вузьку спеціалізацію та заточеність у певний жанр, а про широкий погляд фестивалю.

Нідерландського режисера Йоса Стеллінга, що очолює журі Одеського кінофестивалю, можна побачити на кожному кінопоказі конкурсної програми серед глядачів.

– Коли їхав на кінофестиваль, сказав друзям: “Я їду до Одеси”, всі сказали, що дуже заздрять мені, але ніхто не знав, що це і де це. Останній раз, коли я чув слово “Україна”, воно було пов’язане з Чемпіонатом Європи з футболу, – розповідає він. – А взагалі українці вміють сміятися над своєю владою та над собою, тому дивно, що цього року Україну на Одеському кінофестивалі не представляє такий фільм і шкода, що його досі не існує.

Надзвичайно радує те, що дійсно всі учасники кінофестивалю – люди безмежно закохані в кінематограф. Наприклад, перуанські режисери Даніель та Дієго Вега не пропускають жодного фільму та з задоволенням обговорюють їх з іншими глядачами. Часто братів можна побачити і на нічних вечірках в одеському клубі OtradaBeachClub, де вони постійно в оточенні кіноманів.

– Це чудовий фестиваль, особливо для першого разу. З конкурсної програми мені дуже припав до душі “Святий Джон з Лас-Вегасу”, а от російський фільм – не хочу говорити його назви – мені не дуже сподобався, – зізнається Дієго Вега. – Коли мене запросили до Одеси, я мав уявлення, де вона знаходиться, але не знав нічого про місто. У Одеси багата історія, хоча місто не таке вже й старе, і мені воно дуже і дуже подобаєтья. Тут гарні жінки, та й взагалі українці дуже відкриті, доброзичливі.

Шарму українок піддався і французький актор Грегуар Колен. На вечірках поряд з ним кожного разу нова дівчина, а от на кінопокази він ходить переважно без пари.

– Таке місто як Одеса і має проводити кінофестивалі, тут гарна організація. На жаль, все знаходиться дуже розосереджено – мало часу між кожними подіями і всі вони в різних місцях. Усі великі успішні фестивалі, як правило, влаштовують у великих готелях. Але все одно моє перше враження – фестиваль доволі успішний. І я з задоволенням повернусь сюди знову. – Грегуар Колен. – З фільмів мені сподобались японський “Символ” та стрічка братів Вега “Жовтень”.

Фестиваль здається суцільним яскравим святом, що йде за своїм сценарієм: кіно-спілкування-море-кіно-вечірка. Така практика надзвичайно важлива та цікава для України, у якій до цього моменту основними кінофестивалями були “Молодість” та Київський міжнародний кінофестиваль. Одеський міжнародний фестиваль – це мінімум консерватизму та максимум емоцій.

До речі, вечірки на березі Чорного моря – не лише дань “курортному” фестивалю, але й можливість спробувати коньяк “Шустов”, яким тут безкоштовно частують кожного гостя. Алкоголь розв’язує язика, штовхає до спілкування і об’єднує учасників кінофестивалю з його гостями.

Цікаво і те, що на прикладі світових зірок починаєш переоцінювати українську культурну “еліту”. Розумієш, що наші “вершки суспільства” надзвичайно зарозумілі та сковані, ніби далекі від всього без марки “VIP”. Натомість ті самі брати Вега виглядають і поводять себе настільки аутентично до гостей фестивалю, що й цінуєш їх відповідно більше за українських селебрітіз.

Залишилася доба до підбиття підсумків. Скоро з Одеси зникнуть “люди з бейджами”, до кінотеатрів повернеться масове кіно... Перед фіналом охоплює сум, але все ж таки він солодкий – солодкий від передчуття повернення свята через рік.

Катерина Зінов’єва

Одеса – Київ (Одеський міжнародний кінофестиваль)

УНІАН в Google News