Останні пісні хіпана

Достеменно не знаю чи встиг побачити цей тираж сам Василь, але оглядати його, на жаль, доводиться сьогодні вже з точки зору вічності.

Власне, цей диск вийшов якимось смішним обмеженим у найгіршому змісті цього слова тиражем ще минулого року. І Василь Гонтарський у своїх останніх інтерв’ю дуже втішався тим, що маленька незалежна фірма “Етнодиск” випускає уже цього року більш-менш масовий тираж “Конокрада”.

Достеменно не знаю чи встиг побачити цей тираж сам Василь (звістка про його несподівану смерть прийшла в середині лютого), але оглядати його, на жаль, доводиться сьогодні вже з точки зору вічності. Навіть якщо будуть видані ще якісь посмертні записи, навряд, щоб вони додали щось суттєве до того образу невстріякуватого відв’язного музики зі зраненим серцем, якому так природно вдавалося у своїх піснях поєднувати рок-н-рольний угар, балканські мотиви, українську фольклорну традицію і якийсь особливий погляд такого собі провінційного народного мудреця з бурхливим “хіпанським” минулим і блюзовим сьогоденням.

Безумовно, музика “Vася Club” орієнтована на певну аудиторію. До молодіжної субкультури її можна віднести з дуже великою натяжкою. Перший альбом гурту вийшов, коли автор пісень був далеко не хлопчаком, а людиною зрілою і досить пошарпаною життям. Ці пісні, орієнтовані в першу чергу на вікову категорію самого автора – “тих, кому за тридцять” і передбачають вони не просто прослуховування, а співпереживання автору. Це музика, яка або залишає вас абсолютно байдужим, або вимагає постійного до себе повернення, провокуючи на нове спілкування із яскравою та неординарною особистістю її автора.

Більшість оглядачів порівнювали музику Гонтарського з Гораном Бреговичем, Еміром Кустуріцею, “В.В.”, але, здається все-таки , найбільш близьким і музично і світоглядно до його творчості є несправедливо мало відомий у нас сербський музикант Бора Джорджевіч із своєю групою “Рибля чорба”. Маючи у себе в Сербії статус незаперечного музичного, а подекуди і морального авторитета, Джорджевіч першим, ще 30 років тому, почав поєднувати у своїх піснях рок, панк, балканські мотиви і масу музичних впливів, які поставали на часі. При цьому тексти пісень завжди були відвертими, аж до нецензурщини, а музика  кожного нового альбому вражала якимись новими кольорами.

 Порівняння музики першого альбому “Хіпан” із музичною картиною “Конокрада” давало надії сподіватися на те, що “Vася Club”  еволюціонують саме у такому напрямку і через певний час відбудеться якісний стрибок, який виведе групу з андерграунду до насправді широкого кола слухачів.

Поява на “Конокраді” таких пісень, як “Ой, вей” та “Ізмєна” з яскраво вираженим впливом екзотичного для наших широт клезмеру, надзвичайно вдале використання блюзових мотивів у “Бджілці” та “Чорна блюз”, грайлива “Колискова” з відчутним “бобмарлівським” душком зайвий раз це підтверджують.

На жаль історія дуже цікавого і неординарного колективу була аж надто короткою, обірвалася несподівано на підйомі і тепер залишається тільки переслухувати ті два десятки пісень, які Василь залишив нам у спадок і сподіватися на те, що залишилась якась кількість ще не відомих широкому загалу ауттейків, які доповнять з часом творчий спадок колективу.

А ось зайняти нішу “Vася Club” на нашій сцені нікому. На жаль ...

Володимир РАДЧЕНКО

УНІАН в Google News