Олег Скрипка: Я єдиний у світі український ді-джей

«У мене завжди була фантазія в білому піджачку повиступати. Джаз – це не пильна робота. А так, мені треба і баян тягати, і якісь вишукані фінтіклюшки показати», – сказав артист.

Гостем цьогорічного фестивалю Джаз Коктебель став яскравий Олег Скрипка. Ви запитаєте: “Ну яке відношення має соліст рок-гурту до джазу?” Та коректури в житті невідворотні, смаки митців змінюються, спектр їхніх талантів розширюється. І Скрипка в цьому плані не пасе задніх. Створивши цьогоріч джаз-кабаре “Забава”, він разом з ним виконує запальних пісень – щось на межі ретро-джаз-кабаре, української ліричної пісні, французького шансону і класичного рок-н-ролу. Перед виступом артист у вузькому колі поспілкувався з пресою. Говорили і про політику, і про мову, і, звісно, – про джаз. Подаємо найбільш цікаві, на наш погляд, моменти зустрічі.

–У нас прес-центр міжнародний, тому я пропоную зробити мовою спілкування російську, – одразу звернувся до присутніх арт-директор фестивалю, куратор зустрічі зі Скрипкою. Але почувши викрики журналістів: “чому не англійською?” одразу додав. – Та якщо хтось хоче українською, – звертайтеся.

–У мене в принципі рівні три мови: французька, російська, українська, – почав Скрипка.

– Давайте французькою! – пролунало у кімнаті.

Мовне питання зачепили ще раз, коли поцікавилися думкою Скрипки, якою мовою повинні говорити ведучі Джаз Коктебелю – фестивалю міжнародного. Адже зі сцени між виступами артистів лунала виключено російська. Олег був безкомпромісний – українська.

А на запитання журналістів Скрипка відповідав мовою, якою вони були озвучені. Та під час цієї зустрічі в Коктебелі все ж таки здебільшого лунала українська.

– Я вперше на Джаз Коктебелі. І майже перший раз у Коктебелі взагалі, – ділився артист. – Ми всі любимо Крим. Часто сюди їздимо. І що таке кримська тусовка на пляжах чи променадах, знаємо. Але я здивований, що саме зараз тусовка в Коктебелі дуже сильно відрізняється: сюди з’їжджається реально інтелектуальна, цікава публіка, яка слухає гарну музику й шукає позитивних вражень, мистецьких пригод. Це може печальний факт для мене, тому що я сам є організатор декількох фестивалів, але за розголосом у цьому році – це фестиваль номер один в Україні, стовідсотково.

А ось на запитання: що Олегу самому більше подобається: робити фестивалі чи брати в них участь, перевагу митець надав усе ж таки власним виступам. А робить він фестивалі, бо вважає, що мистецьких подій в Україні вкрай мало, проте цікавість публіки, тобто попит, є, та і з пропозицією–талантами проблем не виникає.

Своїх колег по коктебельскій сцені Скрипка не знав, бо прилетів безпосередньо перед виступом. Але цього літа у Вітебську на “Слов’янському базарі” він пересікався з білоруським фрік-кабаре-бенд “Срібне весілля”.

– Я представляю джаз-кабаре. Це та культура, яка в нас недуже відома з певних причин. Коли кабаре було популярне в Європі, в Америці було представлено здебільшого мюзиклами, Радянський Союз випав з загальносвітової тенденції, у нас не було ні кабаре, ні мюзиклів. Я хотів зародити цю традицію. І “Срібне весілля” роблять те саме у Білорусі. Вони дуже близькі до європейського кабаре. Це гарні авторські пісні, смішні мізансцени. Презентуються абсолютно побутові душевні штуки – це реальне кабаре. Якщо в Україні з’явиться справжнє кабаре: чи в Києві, чи в Криму, чи де інде. Я перший туди замовлятиму квитки і ходитиму.

Кримчанин Сергій, фанат Скрипки, якимсь дивом потрапивши на закриту зустріч, запитав, чи підтримує Олег слов’янську культуру, натякаючи на улюблений російський постулат про “спільне коріння” і “братні народи”.

– Я підтримую культуру в цілому. Я не розумію, що таке слов’янська культура. Культура чи є, чи її нема. Слов’яни – це і хорвати, і серби, і поляки. Чому росіяни вчепилися тільки в українців і білорусів? Тому що йде мова про об’єднання території і про можливість використання наших надр.

– А на місцевих виборах не підтримуватимете якогось кандидата? – пішла розмова в політичну площину.

– Поки не збираюся. Але я не буду такий категоричний, якщо хтось з кандидатів у місцеві ради запропонує проект, цікавий суспільству, чому б не використати передвиборчий період для реалізації якогось гарного культурного проекту?

– Як Ви добираєте свій дрес-код? – цікавилися журналісти в Скрипки, вдягненого в білий костюм і червону сорочку з великим коміром.

– У мене завжди була фантазія в білому піджачку повиступати. Джаз – це не пильна робота. Рок-музика – ВВ – мені треба і баян тягати, і гітару, і якісь вишукані фінтіклюшки. А в джазі надягнув білий піджачок, а потім можна його й зняти. Тож я свою ідею реалізував. Ще в мене була ідея – італійська сорочка з українською вишивкою. Там полтавська вишивка...

– Якщо полтавська вишивка, то коли до нас приїдете? Полтавці ображаються, що ви не їдете, – закинула Скрипці журналістка з батьківщини Гоголя і Котляревського.

– Тоді я на них ображаюся. Чому вони мене не запрошують? Я артист. Я виступаю там, де мене запрошують. Привітання тим організаторам, які “Лесоповал” возять на Полтавщину і не возять українську музику.

Співак розповів і про свою перекладацьку діяльність. Більше 10 років тому він переклав українською пісні Цоя, згодом – Висоцького. А Бутусова – на французьку. Віднедавна відомі радянські пісні “Как много девушек хороших”, “Постой, паровоз”, “Песня про зайцев” і навіть блатний “Гоп-стоп” завдяки Скрипці відтепер теж можна почути українською.

Співак розповів і про свою ді-джейську діяльність та особливість сучасної танцювальної музики.

– Дискотека реалізує, можливо, найтаємничіший мистецький акт людства. Танці біля вогнища після поїдання хобота мамонта – це були перші дискотеки. Люди входять у транс. Для цього потрібна темрява, світло, яке імітує блискіт вогню... Можна крутити якусь жорстку енергію, енергію брутальну, а можна душевну. Мені подобається направляти енергію в добре русло. На дискотеці вся наша ментальна машина відключається. У мене ідея створити українську дискотеку, у мене є українські матеріали, я кручу українську музику. Я їжджу по світу. Протягом останнього місяця побував у Канаді, Америці Росії, Білорусі... Скрізь та сама музика крутиться, ті самі треки: Емінем, “We no speak Americano”... З однієї точки зору глобалізація – це круто, а з іншого – світ уніфікується і втрачає свою самоідентифікацію, індивідуальність. Я намагаюся пропагувати українську танцювальну музику, яка має класну перспективу, але яка не має мережі розповсюдження. І в мене немає конкурентів. Я єдиний в світі український ді-джей.

Наприкінці мова зайшла про славу і її тягар.

– Слава – дуже потужний інструмент, це зброя. Якщо ми захочемо використовувати її позитивно – вона допомагає, якщо ми до цього ставимося негативно – заважатиме. Популярність часом шкодить. Якщо я просто захочу полежати в Коктебелі на пляжі, то спокійно не полежу, особливо на цьому нудистському. Але якщо я маю якісь ідеї, то мені набагато простіше їх втілити, тому що я відома людина.

– Як часто вам кажуть, що ви дуже приємний у спілкуванні?

– Це комплімент? Дякую!

– Ви часто роздаєте компліменти?

– Іноді буває. Ми живемо в емансипованому суспільстві, і часом жінки такі компліменти роблять тонко і вишукано. Чоловіки розучилися робити компліменти.

– А ви можете? – поцікавилися ми насамкінець.

– Так, – запевнив Скрипка.

Анна Ященко

Фото надане прес-службою ТМ “Коктебель”

УНІАН в Google News