Під Києвом відбулося закриття найдовшого в історії фестивалю "Парк Київська Русь"

Під бій барабанів загриміли мечі харалужні – то зійшлися у двобоях найхоробріші воїни, заіржав кінь – то виїхав на поле воєвода, затремтіла земля – то стрімголов падав вершник, збитий з коня ворогом…

За три десятки кілометрів від Києва, у селі Копачів Обухівського району, 17 жовтня відбулося урочисте закриття ІІІ Міжнародного фестивалю "Парк Київська Русь - 2010". Захід, що цього року відкрився 24 квітня, і тривав шість місяців, безперечно, ввійде в історію, як найдовший історико-культурний фестиваль на території України. Цього року учасники та гості фестивалю побували в давньому граді Києві IX-XV століть. Стали свідками зіткнень полян і древлян, битв русичів і варяг, лицарської звитяги богатирів і підступності варварів, а ще – дізналися про професійні секрети каскадерів, приміряли костюм князя й гнома і навіть обрали найвродливішу «українську амазонку».

«Можливо, що колись ми із вами побачимо себе в книзі рекордів Гіннеса учасників найтривалішого патріотичного фестивалю, і будемо тим гордитися. Адже кожен із нас вклав часточку своєї душі в нього, і тому, звичайно, трохи сумно сьогодні говорити про всі ті заходи, як про минуле. А проте не дарма девіз проекту – створити місток між минулим і майбутнім. Тому ми не закриваємо Парк, а лише йдемо на канікули, щоб наступної весни знову вас дивувати», - зазначив автор проекту «Парк Київська Русь», президент благодійної організації «Слов’янський фонд» Володимир Янченко.

Урочистим парадом почалася театралізована церемонія закриття. Уперше на ристалище вийшли не тільки учасники «сцени», а всі ті, хто лишався за його лаштунками: організатори, архітектори й історики, каскадери, інформаційні та транспортні партнери, ландшафтники і дизайнери, пожежники і лікарі, режисери і сценаристи. Усіх їх із завершенням фестивального сезону привітали керівники проекту, вручили Подяки й побажали набиратися сил під час канікул, щоб далі йти цим шляхом. Адже, як зазначив один із організаторів фестивалю, «только идущему покоряется путь».

Місце для відбудови саме у селі Копачів Обухівського району давнього Києва, до речі, обрано просто так. Це місце, де колись жило плем’я полян, яке й було початком початків не тільки Київської Русі, а всієї слов’янської цивілізації і «сьогоднішніх нас». Тому не дивно, що урочисте закриття фестивалю презентувало танцювально-трюкове шоу із промовистою назвою - «Початок».

У двобої зійшлися поляни і древляни, щоб показати, хто із них сильніший, хто краще танцює і, певно, хто голосніший. Бо той крик, що видавали під час нападу на супротивника древлянки, не кожному й вдасться перекричати. Тому в декого з глядачів навіть виникла думка, що крик теж треба віднести до різновиду зброї. І якщо зброєю чарівних жінок цих племен були рухи тіла, краса і голос, то зброєю чоловіків – сила і мужність.

Під шум барабанів і слов’янських мотивів загриміли мечі харалужні – то зійшлися у двобоях найхоробріші воїни, заіржав кінь – то виїхав на поле воєвода, затремтіла земля – то стрімголов падав вершник, збитий з коня ворогом…
Трохи дикі язичницькі танці древлянок, яким протистояли тендітні та граціозні рухи полянок у виконанні танцювального гурту під керівництвом Лілії Климчук, повертали глядачів до часів зародження великої держави Київська Русь. А каскадери під керівництвом Назара Майбороди демонстрували битви на мечах, кулачні протистояння, захоплення у полон, трюки із вогнем і мечем. Дійсно, в кожному поєдинку завжди є переможці і переможені. Але у дійстві «Початок» переможцем, як не дивно, стало кохання. Кохання «полянки», яка майстерно не тільки танцювала, а й володіла мечем і вогнем, і могутнього древляна, який переміг усіх своїх супротивників. «В ім’я любові, в ім’я справедливості нехай єднаються братні слов’янські народи», - звучало фінальними словами це шоу.

У перервах між виступами кожен глядач від мала до велика міг скуштувати медовухи, глінтвейну чи чаю – кому що до смаку, прогулятись дитинцем, проїхатись на коні, постріляти з лука чи взяти участь у богатирських іграх. А ще - сфотографуватися з учасниками фестивалю, посмикати ведмедя за вухо, якщо він, звичайно, дозволить, потанцювати навколо вогнища, дізнатись у каскадерів секрет якогось трюку тощо. Або ж поцікавитися в організаторів про те, на що гостям чекати наступного року, що ми й зробили. І виявилось, що IV Міжнародний фестиваль «Парк Київська Русь» знову відкриється у травні, але вже 2011 року, і розпочнеться з реконструкції битв русичів XIII ст.

…Тільки небо затяглося нічною пеленою, як загорілися смолоскипи у стародавньому Києві, то значило, що - от і завіса. Яскравим святковим феєрверком і побажаннями «до зустрічі» закрився фестиваль «Парк Київська Русь - 2010».
Ольга Мамона
 

УНІАН в Google News