Антиквар Ольга Сагайдак: Нардепи кажуть, що вникати в тему переміщення культурних цінностей немає зиску
Антиквар Ольга Сагайдак: Нардепи кажуть, що вникати в тему переміщення культурних цінностей немає зиску

Антиквар Ольга Сагайдак: Нардепи кажуть, що вникати в тему переміщення культурних цінностей немає зиску

14:47, 09.12.2010
13 хв.

Наш музейний фонд, для нас, громадян України, досі залишається terra inсognita ... Було б добре нарешті провести ревізію музейних фондів... Інтерв`ю

18 січня на мистецькому аукціоні в Києві продаватимуть твори Врубеля, Шагала, Пікассо, Сахарова. Упродовж тижня, що передуватиме торгам, у музеї «Духовні скарби України» триватиме передаукціонна виставка. Ці події стали приводом до розмови з членом Гільдії антикварів України, співзасновником Аукціонного дому «Корнерс» Ольгою Сагайдак. В інтерв`ю УНІАН експерт розповіла про проблеми українських колекціонерів.

Пані Олю, українці не знають, які мистецькі шедеври зберігаються у наших приватних колекціонерів. Тоді як, скажімо, на Заході приватні колекції публічні, часто виставляються… А яка доля може чекати приватну колекцію в Україні після її оприлюднення?

Так, в інших країнах, як правило, колекції, особливо великі, зафіксовані.

Відео дня

Є поняття «державного музейного фонду», є «недержавний музейний фонд» і є «не музейний фонд». «Не музейний фонд» – це те, що є в приватних руках. Держава знає про це, вона охороняє колекції, про них часто пишуть у ЗМІ. І держава, як ніхто, зацікавлена, аби при організації виставок брати з приватних колекцій картини. Але це можливо лише тоді, коли приватний колекціонер знає, що держава охоронятиме його права та безпеку, і належно піклуватиметься про витвір.

У багатьох країнах, у тому числі Росії, існують музеї приватних колекцій. Туди власники охоче дають свої зібрання на тривале зберігання, експонування та дослідження, і навіть охоче фінансують таке утримання, проте одержують певні пільги від держави за те, що надали свою приватну власність для загального споглядання.

Та поки в нашій державі взагалі є моветоном розмовляти на тему колекціонування. У пересічних громадян уявлення про колекціонерів таке: це багатії, які зажерлися, чи торгаші на антикварному, блошиному ринку... Та насправді колекціонери й антиквари – це дуже потужний пласт інтелектуальної еліти, освічених, інтелігентних людей, які займаються тим, що формують колекції і поповнюють «недержавний музейний фонд», який в нашій державі поки не узаконений.

Михайло Врубель

Чому важливо, щоб мистецький ринок був відкритий, публічний?

Саме тому, щоб ми мали можливість дивитися на твори мистецтва на виставках, щоби могли видавати книги, могли презентувати українську культуру за кордоном. Тобто вільно пересувати ці колекції. У Європі взагалі вже стерлися всі кордони в пересуванні мистецтва. А в Україні ми прагнемо, аби вони хоч стали більш прозорими. Щоб культурні процеси були активними, люди повинні мати можливість абсолютно легально й захищено демонструвати те, що їм належить. Для цього їм потрібно створити відповідну атмосферу: податкову, юридичну, правозахисну, щоб вони не боялися це робити, щоб вони знали, як це робити. Адже зараз ми стоїмо осторонь транснаціональних культурних процесів, фактично не беремо участі в міжнародній виставковій діяльності. До нас дуже рідко приїжджає щось з Європи, саме через бюрократично ускладнену процедуру. Через ці ж причини дуже мало ми можемо щось вивозити демонструвати. Тобто в європейський контекст ми взагалі не потрапляємо.

Новий Податковий кодекс відміняє податок з іноземців, які просто ввозять картину на територію України...

Так, можливо, єдине, що добре в цьому податковому кодексі, що зняли податок з фізичних осіб, які ввозитимуть витвори мистецтва з-за кордону, але якщо галерея ввозитиме, то зніматиметься ПДВ 20 відсотків, як і було досі.

Особисто я цього не розумію, бо податки треба брати лише з комерційних операцій (купівлі-продажу), які відбуваються з уже ввезеними об’єктами. Ось недавно в Києві був великий «Арт-салон». Люди з-за кордону ввозили твори, платячи податки... І більшість з них нічого не продали на цьому заході. То чого раптом вони мусили платити податок при ввозі?!

Ольга Сахарова

А шо в нас зараз з вивозом?

З вивозом у нас усе дуже сумно. Просто сумно. Немає чітких критеріїв визначення, що є культурною цінністю, яка може бути внесена до Державного реєстру, та й самого реєстру немає де-факто. Для того, щоб вивозити з України, потрібно зібрати цілу купу документів. Контролюючим органам простіше не випустити, ніж брати відповідальність за видачу дозволу на вивіз.

У більшості країн того ж таки ЄС існує правило, якщо країна зацікавлена в тому, щоб мистецький твір залишився на її території, держава має викупити його до музейного фонду. Якщо протягом року грошей не знайшли, власники можуть чинити на свій розсуд. Австрійці, наприклад, всією громадою збирали гроші, щоб придбати роботу Г. Клімпта (50 тис. євро). Не назбирали, робота була продана американському колекціонеру. Така практика, до речі, дуже спонукає громадян цікавитися перебігом культурних подій, і брати активну участь у формуванні державного музейного фонду.

Навіть сучасні художники мають проблеми, їм надзвичайно важко вивезти свої картини.

Наприклад, аби нам зібрати цікаву виставку, і звозити її у Францію, треба вкласти велику кількість грошей, на кожну роботу потрібно зібрати велику кількість документів (оцінки, страховки і таке інше). Дозвіл на тимчасовий вивіз – теж проблема.

Отож, якийсь парадокс виходить – держава ніколи подібні виставки не фінансує, проте висуває жорсткі умови переміщення.

Михайло Клодт

Хто має вирішувати всі ці проблеми?

Мають бути прийняті норми про музейний фонд, про недержавний музейний фонд, узагалі про колекціонування, про переміщення культурних цінностей. Тобто це має бути цілісний закон, який би допоміг зорієнтувати, що відбувається з культурними цінностями в Україні.

Ми ось з колегами багато говоримо, як було б добре, якби нарешті провести ревізію українського державного музейного фонду.

У нас мінялося стільки міністрів культури, урядів, проте нічого не змінилося. Наш музейний фонд, для нас, громадян України, досі залишається terra inсognita, бо немає переліку, що й де знаходиться.

Взяти хоча б Національний художній музей чи Київський музей російського мистецтва, який нещодавно став національним. Це я кажу про найбільші українські музеї, не кажучи вже про Дніпропетровський чи Чернігівський, який десятиріччями стояв на ремонті, наприклад. Що в ньому залишилося, не відає ніхто...

Звичайно, перш за все має бути створений реєстр творів, які знаходяться в музейному фонді. Він має бути доступний. Кожен галерист, кожен власник аукціонного дому, експерт, зрештою кожен громадянин, повинен мати доступ до електронної версії державного музейного фонду. Як раптом щось пропадає, це ж повинні знати всі.

Зараз навіть Інтерпол відкрив доступ до своєї бази даних цінностей, що розшукуються. А в Україні багато творів мистецтва навіть не мають фотографованих своїх зображень.

До нас часто приходить міліція зі списком вкрадених речей… Наприклад, «картина Григор’єва. Пейзаж». «Картина Шишка. Пейзаж». Усе! А тих пейзажів стільки… Тобто що шукаємо - невідомо.

Хоча б банально в цифровому вигляді зафіксувати наш музейний фонд, надати доступ українцям – це місія освітня, охоронна. Уже потім можна дивитися, і аналізувати, що потрібно для поповнення музейного фонду, чого не вистачає.

Давид Бурлюк

Хто ж повинен лобіювати такий закон?

От саме тому, що нікому лобіювати закон, його досі не прийнято. Бо ж за це гроші ніхто не платитиме. Це загальний інтерес, якщо загальний – значить нічий.

А Мінкультури?

На Міністерство культури виділяють такі кошти, що воно апріорі нічого не може лобіювати.

Ось хочуть виселити музеї з території Києво-Печерської Лаври. Про те, чи повинні бути там музеї, – питання окреме. Але я переконана, що ніхто з тих, хто виселяє музеї, не подумав, куди вони переїдуть, що робити з їх фондами, як їх облікувати, з працівниками, котрі мають колосальний досвід. Зараз уже ж не готують таких кадрів…

Коли ми ще студентами приходили в музеї, в коробках під сходами стояли сервізи царських часів, бо їх просто було ніде складати, зберігати, експонувати. Вони так собі валялися. Така ж ситуація була з Вірменською церквою у Львові, де ікони в підвалі плавали, бо їх ніде було діти. Яка подальша їх доля – теж невідомо.

Гільдія антикварів України весь час порушує ці питання, пишемо звернення до депутатів з проханням усе-таки розглянути проект закону про переміщення культурних цінностей, їхній облік та охорону. Ми неодноразово кулуарно запитували в депутатів, чому досі такий закон не прийнято. Нам відповідали, що це не популярне і неактуальне питання, що це нікому читати, бо ніхто в цьому не розбирається, а вникати немає зиску.

А як щодо допомоги в цьому питанні комітету культури й духовності у ВР?

Мені важко оцінити діяльність цього комітету, просто тому, що не бачу результатів його діяльності.

Хто сьогодні в Україні задає моду колекціонувати мистецтво і яке саме?

Взагалі моду на колекціонування мистецтва задавати не потрібно. До цього важко спонукати. У людині ген колекціонера або є, або нема. Хоча що саме колекціонувати мода якось задається - через локальні українські й міжнародні виставкові проекти. Вони спонукають колекціонера звернути увагу на того чи іншого художника, на ту чи іншу тему.

Звичайно, аукціонні доми теж формують моду. Коли людина бачить, що художник виріс у ціні, вона одразу ж починає аналізувати, чому він виріс, починає цікавитися… У результаті, самі для себе знаходять якусь мотивацію, щоб придбати певні твори.

Тобто є кілька факторів – виставкова діяльність, книги, альбоми, каталоги, публікації та публічні покази як на виставках, так і на аукціонах.

Коло колекціонерів в Україні розширюється повільно. Крім мистецької ізоляції України чи є ще якісь причини? Дехто вважає, що багато наших багатіїв вважають, що краще купити ще один дорогий годинник, ніж картину… Це від безкультур’я, як Ви вважаєте?..

По-перше, у нас справді знизився рівень освіти загалом, порівняно з двадцятирічною давністю. По-друге, у нас існує значний розрив між багатими й бідними, а середній клас вкрай невеликий. Люди з «маленького» середнього класу, який найбільше й цікавиться мистецтвом, на жаль, не дуже часто можуть собі дозволити купляти витвори мистецтва.

По-третє – оптимістичне – Колекціонерів, з великої букви, у будь-якій країні небагато.

Інша справа, що, наприклад, пересічні французи, які століттями живуть у традиції, звикли якщо не до колекційних речей, то принаймні до вінтажних. У них це в крові. Для них провести вихідні на антикварному ринку – це все одно, що для нас з дітьми піти, скажімо, у зоопарк.

Ще в тих самих французів залишилося набагато більше речей, на які можна звертати увагу, як на предмети колекціонування. Україна була просто обезкровлена війнами, репресіями. Тобто в нас різні історичні ситуації.

Проте я б не дивилася на наше суспільство так песимістично, бо особисто переконалася, коли відбуваються загальнодоступні виставки, як, наприклад, наші передаукціонні покази відвідує дуже багато людей. Тобто цікавість українців є колосальною. Інше питання – щодо поінформованості людей, наприклад, у провінції про такі заходи, незначна кількість культурних подій в маленьких містах.

9 грудня у вас відкривається чергова – 15 – передаукціонна виставка . Які лоти будуть найціннішими на наступних торгах?

Знаковим лотом є пейзаж Михайла Врубеля. Його живопис нечасто зустрічається навіть на світових аукціонах. Безсумнівним топ-лотом є графічний твір з релігійної серії Марка Шагала – одного з найвідоміших представників світового художнього авангарду XX століття. Уперше на українських торгах прозвучить ім’я відомої на світових аукціонах художниці російського зарубіжжя Ольги Сахарової, дружини живописця Отто Лойда – племінника Оскара Уайльда. Полотно «Мисливці» виступає рідкісним взірцем її ранніх робіт, періоду захоплення творчістю славетного засновника примітивізму Анрі Руссо. Полотно в стилі «ар-деко» можна назвати прикрасою аукціонної колекції.

Будуть роботи метрів світового художнього авангарду – Пабло Пікассо та Давида Бурлюка…

Українська класика презентована творами Олексія Шовкуненка, Миколи Глущенка, Сергія Шишка, Івана Труша, Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Петра Столяренка, Федора Захарова, Валентини Цвєткової та інших.

Взагалі виставка буде дуже позитивна і яскрава.

Було багато пропозицій, власне ми мали з чого вибрати. Ми дуже ретельно працюємо з експертизою і, на жаль, цього разу, як і попередніх, багато робіт не витримало перевірки. Наприклад, з запропонованих робіт ХІХ-ХХ століть ми відсіяли більше п’ятдесяти відсотків. Саме з причин експертизи.

Також до нашого ювілейного відкриття ми для відвідувачів підготували сюрприз – разом з творами метрів у залах музею демонструватиметься виставка дитячих робіт відомих і не дуже українців під назвою «Шедеври. Із раннього…». Спеціально для дітей ми ще зробимо ялинку, організуємо майстер-класи з художниками.

Розмовляла Оксана Климончук

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся