"Зірковий вертеп": Полежака став Януковичем, Подерв’янський – крулем, Ірванець – смертю

Політкоректним було все, крім зображення нинішньої влади. Її обстібали по повній програмі, згадали все і навіть застосували таку дефініцію, як „синьожопа банда”… Фоторепортаж

Пастушки, шахтар, вояк УПА і Махно за допомогою Богдана Бенюка в ролі єврея перемогли Ірода-Януковича.

З-посеред різноманітних способів відсвяткувати День Соборності 22 січня були не лише щирі та проплачені мітинги, офіційні й неофіційні концерти, вечірки, а ще й політичний „Зірковий вертеп”. Організований мистецьким об’єднанням “Остання Барикада” у Києві на Контрактовій площі, просто перед пам’ятником Григорію Сковороді, він фактично продовжував старі традиції, відповідно до яких, вертепна вистава мусила не лише розповідати універсальні різдвяні історії, а й торкатись актуальних питань теперішнього часу.

Кримьский хан, Польський круль, Пастушок, Цар Колхідський

Справді, вертеп вийшов більш, ніж актуальний – з царем Іродом, у якому вгадувався Янукович, зубожілими пастушками, „позорним мєнтом-прокурором” та іншими сучасними персонажами.

Розпочинав і завершував вертеп ремарками і характерним голосом Лесь Подерв’янський, він же виконував роль “Круля Польського”. „Кримським ханом” був народний депутат і очільник „Останньої барикади” Олесь Доній, а „Царем Колхідським” – актор Євген Нищук. Найвдячнішу роль отримав поет-слемер і сатирик Артем Полежака. Йому випало бути Іродом-Януковичем: „Одна палка, два струна, я хозяин вся страна” – натхненно декламував Полежака рядки класика.

Про народження Сина Божого дізналися „пастушки” – брати Капранови. Довідавшись про це, Ірод, котрий і так перед тим сумував, що українці, мовляв, ніяк не повиздихають, що з ними не роби, напружився ще більш. „Позорний мєнт-прокурор” у виконанні Антона Мухарського взявся допомогти начальнику й викликав „чортів”, що мали винищити всіх дітей – письменницю Світлану Поваляєву та Юрія Журавля з рок-гурту “От Вінта”, а також „жида” – Богдана Бенюка, що мусив виступити провідником. Тільки не лякайтесь, „єврейська роль” Бенюка вийшла цілком політкоректною, хоч і карикатурною. На відміну від самого актора, його персонаж нікого не обматюкав і навіть попередив усіх мешканців країни про те, що Ірод наслав на них чортів.

Богдан Бенюк у ролі ”жида”

Узагалі, політкоректним було все, крім зображення нинішньої влади. Її обстібали по повній програмі, згадали все і навіть застосували таку дефініцію Бенюкового однопартійця, як „синьожопа банда”. Чимало приємних слів на свою адресу довелось почути й мимовільним глядачам вертепу – кільком міліціонерам, що стежили за порядком. Переважно вони стояли відвернувшись від сцени.

Смерть, боєць УПА і батько Махно

Попереджені про напад чортів, „пастушки” покликали підмогу. На сцені з’являються “боєць УПА” – член наглядової ради «5 каналу» і депутат Юрій Стець (за його словами, на ньому була справжня форма Шухевича), „батько Махно” – музикант і казкар Сашко Лірник та „шахтар” – бард Едуард Драч. Чорти намагаються пересварити їх поміж собою, але нічого не виходить, і наші герої спільними зусиллями перемагають ворогів, а Ірода бере на себе особисто „смерть” у особі поета-„бубабіста” Сашка Ірванця. Всі радіють і співають колядки, Подерв’янський оголошує завісу.

У тому, певно, і радість вертепу, що він може дозволити собі бути наївнішим за інші культурні дії з елементами сатири та пародії. Взагалі, поєднання стьобу і дива – штука доволі сильна, грали учасники „Зірковий вертепу” весело і добре, драйву додавала і музика від „Top Orchestra”, тож чудеса (як-от диво про об’єднання українців) й не потребували пояснення.

Ірод і міліціонер

Єдине, що відверто неприємно здивувало – те, що Антон Мухарський, чудово зігравши міліціонера і прокурора, вирішив по закінченні вертепу ще й проспівати під фонограму власну пісню „Україна” (з наголосом на „а”). Фонограма була якась загучна, мікрофони тихі, спів тричі доводилось починати спочатку, та й сама пісня радше пасувала би якомусь попсовому радіо.

„Зірковий вертеп” загалом продемонстрував можливості самоорганізаційної ініціативної сатиричної культури поза Інтернетом і під відкритим небом. Організовувати подібні заходи не дуже складно (звісно, за наявності здібних виконавців та організаційної волі), їх можна проводити на будь-якому рівні мистецької складності, і вони неодмінно привертають увагу принаймні якоїсь кількості перехожих.

Олег Коцарев

Фото УНІАН

УНІАН в Google News