“Пінг-понг” біля “Басейну”, або нове німецьке кіно в Україні

Автор стрічки “Пінг-понг” 34-річний Маттіас Лутхард чесно каже, що “під час створення картини зовсім не замислювався над тим, яке враження стрічка справить на українського глядача...

З 17 травня по 25 червня в Україні проходитиме фестиваль Нового німецького кіно. Організатори -  Гете-Інститут та компанія “Артхаус Трафік” - запевняють, що привезли найкраще, що було знято в Німеччині за останні два роки.

Цікаво, що на прес-конференції з приводу відкриття фестивалю представники німецького кіно – два режисери, один актор і кінознавець - якось дуже знайомо скаржилися на труднощі з пошуком коштів на фільми, а також на подальші труднощі з організацією прокату вже відзнятого матеріалу.

Як розповів режисер стрічки “Достатньо крутий” Детлеф Бук, кілька років тому Німеччина пережила бум будівництва кінотеатрів, а сьогодні всі ці кінокомплекси зосереджені, умовно кажучи, в руках 5 осіб, здебільшого іноземців, які визначають прокатний репертуар цих кінотеатрів. Звичайно, що до широкого прокату здебільшого потрапляють розкручені голлівудські стрічки, а малим прокатникам важко пробитися. За словами Бука, аби провести національне кіно на екрани, треба постійно шукати якусь нішу. І несподівано для самих кінематографістів такою нішею виявилось повернення німецького кіно до соціальної та психологічної драми, а також неочікуваний резонанс отримали покази у кінотеатрах документального кіно. Наприклад, документальну стрічку “Ми годуємо світ” подивились 360 тисяч глядачів.

- Після падіння берлінської стіни (листопад 1989 року) в Німеччині було знято дуже багато кінокомедій, і ця фаза тривала до кінця 90-х років. А починаючи приблизно з 2000 року, з початком економічної кризи та краху біржі, тональність фільмів стала більш серйозною. Причому тематика фільмів стала більш різноманітна, а самі стрічки стали більш кінематографічними, в них з’явилося більше кіносмислу, - розказує Детлеф Бук.

- Моя стрічка (“Достатньо крутий”) була знята на вулицях одного з районів Берліну, в якому дуже великий потенціал проблем. І коли стрічка почала показуватись в кінотеатрах, вона спровокувала дуже активну політичну дискусію у суспільстві.  І навіть одну зі шкіл цього району було закрито через те, що там виявили випадки насильства.

Про успіх нового німецького кіно свідчить статистика, яку навела німецький кінознавець Каті Ронке: у минулому році значно збільшився відсоток глядачів старших 30 років, які раніше вважалися втраченим поколінням для кінотеатрів, а частка німецького кіно у прокаті досягла 24% від загального обсягу кінотеатрального репертуару.

Свої перспективи на українському ринку німецькі режисери намагаються оцінювати одночасно реально та оптимістично.

- Безумовно, кіноринок загалом залишатиметься вотчиною американського кіно, але сьогоднішня українська публіка виявляє значно більшу цікавість до європейського кіно, і до німецького, зокрема, і я пов’язую з цим певні надії, – каже Детлеф Бук.

Автор стрічки “Пінг-понг” 34-річний Маттіас Лутхард чесно каже, що “під час створення картини зовсім не замислювався над тим, яке враження стрічка справить на українського глядача, бо зовсім не знає його. Але знімав він про вічні та загальнолюдські цінності, намагався бути максимально достовірним в цьому”. Втім, не зважаючи на таку “байдужість” до своїх українських перспектив, саме стрічка “Пінг-понг” отримала пропозицію від одного з українських прокатників, і цього року має з’явитись на афішах київських кінотеатрів. Виявляється, українські прокатники зацікавились стрічкою ще минулої осені, коли “Пінг-понг” брав участь програмі Міжнародного кінофестивалю “Молодість” як повнометражний дебют.

За словами  Каті Ронке, цей фільм подобається не лише кінокритикам, а й “нормальним” глядачам. На Інтернет-форумі фани фільму назвали його німецькою відповіддю американській стрічці “Краса по-американські”. Водночас українська досвідчена та втаємничена публіка після перегляду відразу проасоціювала “Пінг-понг” зі стрічкою Франсуа Озона “Басейн”, про що не забарилася повідомити режисерові.

- Так, я справді дуже цікавлюся французьким кінематографом і, звичайно, дивився обидві французькі стрічки з назвою “Басейн”, і недавню від Франсуа Озона і стару, де знімався Ален Делон та Ромі Шнайдер, - спокійно відповідає на закиди глядачів Маттіас Лутхардт.

- То ви назвали стрічку “Пінг-понг”, тому що ім’я “Басейн” вже було зайнято? А як ви ставитеся до геїв?” - не вгавали українські кіномани. (Можливо, останнє питання було викликано тим, що геєм є Франсуа Озон.)

- Так, назва “Басейн” була зайнята, то довелося вигадати пінг-понг. До геїв ставлюся толерантно. Але я не гей, якщо ви це хотіли спитати.

- Насправді нам дуже сподобалась стрічка. Дякуємо! – вигукнула нарешті якась дівчина.

Дійсно, стрічка “Пінг-понг” має те, що частіше за все властиве саме дебютам – максимальну свіжість та достовірність почуттів, неприховану чуттєвість першого кохання, намагання компенсувати брак грошей та спецефектів  бездоганною акторською грою та операторською майстерністю. Це справжнє ігрове, напружене, психологічне кіно. І хоча воно нагадує іронічно-сюрреалістичні фільми Озона – майстра вивернути та поставити догори ногами сімейні цінності та загально людську мораль, та “Пінг-понг” виглядає свіжіше та чуттєвіше. Попри те, що у фільмі лише одна відверта сцена він просякнутий еротизмом первинної сексуальності. Враження створюється здебільшого завдяки майстерній грі 21-річного Себастіана Уржендовські, що, почавши зніматись з 14 років, має в активі вже 18 ролей у кіно та телефільмах, та ретельній роботі оператора.

У “Пінг-понгу” Уржендовські грає 16-річного Пауля, що втратив батька і без попередження приїхав на канікули до родини свого дядька Стефана, яку вважає взірцем родинних стосунків. За короткий термін з непроханого та небажаного гостя Пауль стає улюбленою “іграшкою” членів сім’ї, за право грати якою іде боротьба між сином Стефана Робертом та дружиною Стефана Анною. У Пауля напружений графік: він по черзі грає у пінг-понг з усіма членами родини, фарбує та облицьовує кахлем занедбаний відкритий басейн, ночує з Робертом у наметі біля отруйного лісного озера та супроводжує Анну на прогулянках з її улюбленим собакою Шуманом. Під час відрядження Стефана Пауль підпадає під вплив Анни, що відчуває брак обожнювання через агресивну конфронтацію сина, і по-справжньому закохується у свою тітку. Потяг до Анни з боку Пауля настільки електризує простір, що жінка також віддається пристрасті. Втім для неї це була радше миттєва слабкість, яка минає з поверненням чоловіка. Але драма має невідворотні ускладнення – Пауль бажає стати єдиним чоловіком в житті Анни, а до того ж свідком сексуальних втіх Анни і Пауля стає Роберт.

Тема сексу та кохання присутня і в інших психологічних драмах фестивалю. Найвідомішим та найепатажнішим фільмом програми є стрічка Оскара Рьолера “Елементарні частинки”, знята за однойменним романом Мішеля Уельбека. На минулорічному “Берлінале” відомий актор Морітц Блябтрой, що зіграв у фільмі одну з головних ролей,  отримав “Срібного ведмедя”. Втім, шанувальники роману Уєльбека сприйняли стрічку досить критично, через те, що в ній не лише згладжені найбільш порнографічні та епатажні сцени Мішеля Уельбека, а й втрачено потужний інтелектуальний іронічний та контроверсійний контекст, через що “Елементарні частинки” перетворились на звичайну мелодраму.

Фестиваль проходитиме з 17 по 22 травня у Києві (кінотеатр “Київ”), з 26 по 30 травня в Одесі (кінотеатр “MASKI”), з 31 травня по 4 червня у Львові (кінотеатр “Копернік”), з 21 по 25 червня у Дніпропетровську (кінотеатр «Родина»), з 14 по 18 червня у Харкові (кінотеатр “Кінопалац”) і з з 21 по 25 червня у Донецьку (кінотеатр “Звездочка”).

Аліса СОВА

УНІАН в Google News