У Національній опері вшанували пам’ять оперної діви Євгенії Мірошниченко

Євгенія Семенівна рівно 10 років тому в цьому театрі востаннє дарувала глядачам радість почути свій голос. 12 червня їй б виповнилося 80 років…

У Національному театрі опери та балету пройшов вечір пам’яті видатної української оперної співачки Євгенії Мірошниченко. На сцені співали учні Євгенії Семенівни, яка рівно 10 років тому в цьому театрі востаннє дарувала глядачам радість почути свій голос. 12 червня їй б виповнилося 80 років.

Почати варто з того, що, навіть покійна, оперна діва зібрала аншлаг. Сотні людей з тисячами квітів заповнили велику залу Національної опери. Для когось співачка була дорогим другом і колегою, для когось – улюбленим викладачем, а ще для когось – кумиром і прикладом.

Зробивши неосяжний вклад в українську та світову культуру, вона удостоїлась найвищих премій та нагород: звання Героя України, народної артистки УРСР та СРСР, премії Шевченка та ін.

Перше слово взяла сама Мірошниченко: над сценою з’явився екран із зображенням Євгенії Семенівни, яка, очевидно, давала інтерв’ю. «Глядач не повинен навіть здогадуватись про ту величезну працю, вкладену в виступ.» – казала вона. І, варто сказати, її учням сьогодні це вдалося. Екран підняли, проте зображення співачки залишилось – цього разу портрет. Та головне – дух, який так вдало передавали виступаючі і так радо підхопили глядачі; дух, який протягом 40 років, коли на цій сцені стояла Мірошниченко, так само наповнював залу, як і цього вечора.

Розпочався концерт: випускники консерваторії, де довгий час викладала Євгенія Семенівна, виконували твори, які принесли славу їх викладачу. Акомпанував їм симфонічний оркестр Національної опери на чолі з видатним диригентом Миколою Дядюрою.

Звучали арії, романси та кавантини з 13 опер, частина партій, з яких стали коронними у виконанні великого українського сопрано. Надзвичайно важко виділити когось з артистів, бо у виступі кожного відчувалась школа професора Мірошниченко і кожен з них почув у спину шквал оплесків і численні «браво!» Більшість співаків – заслужені артисти та лауреати різних премій, у що, безсумнівно, зробила великий вклад їхній викладач.

Виступали також друзі та колеги, але усно: розповідали свої історії та висловлювали почуття до подруги.

– З Женею Мірошниченко ми познайомились ще студентами і не розлучались до кінця її днів, – говорить відомий баритон Анатолій Мокренко. – Я впевнений: якщо б вона не стала співачкою, то стала б видатною драматичною актрисою. Вона дуже просто входила в кожну роль, а Олег Бійма – кінорежисер – хотів зробити цілу серію фільмів з нею в головній ролі, проте вдалося це йому тільки частково. Я дуже вдячний Жені, що саме з нею я пізнав найбільше щастя від роботи на сцені.

– Коли я вперше почула її спів, то оніміла – навіть сказати не було чого, – зізнається інша подруга Євгенії Семенівни – І працювати з нею пліч-о-пліч – це була надзвичайна школа!

Ще один давній товариш Мірошниченко каже, що досі чує її голос і розповідає про «певний парадокс» цієї артистки:

– Є дві категорії оперних співаків: ті, хто прекрасно співає, але не дуже гнучкі актори, і навпаки – хто нецікаво співає, але яскраво поводить себе на сцені. Але Євгенія Семенівна була винятком: вона поєднувала два таланти: музичний та театральний.»

На вечорі з’явилась і актриса Раїса Недашківська, яка не втримала сліз, згадуючи у віршах Мірошниченко.

Завершила концерт Євгенія Семенівна, знову з’явившись на екрані зі словами, які, очевидно, пронесла через все життя: «Якщо ти вирішила, що твій голос – це твоя власність, то ти помиляєшся. Твій голос належить народу, людям. Ти зобов’язана співати.»

Уже після концерту своїми думками поділилась учениця Євгенії Семенівни Тамара Ходакова:

– Це була фантастична співачка, жінка та людина і просто мати для своїх студентів. ЇЇ клас – це справжня сім’я. Та крім цього, вона залишила по собі ще й мрію – про Малий оперний театр. На превеликий жаль, в нашій країні ця мрія залишилась нереалізованою, проте хочеться вірити, що колись вона буде втіленою в життя.

Арсен Цимбалюк

УНІАН в Google News