На Купала отамани відправляли козаків додому, аби ті зачали сильне потомство

Свято Купала з’явилося задовго до християнства... На Купала треба обов’язково стрибнути через вогонь...

Святом Івана Купала закінчується цикл літніх дохристиянських свят. Давні слов’яни відзначали його в день літнього сонцестояння, яке припадає на 21-22 червня, проте з прийняттям християнства свято Купала об’єднали з днем Івана – й відтоді вже близько тисячі років Купала відзначають у ніч на 7 липня. На думку етнографів, українці мають відновити традицію святкувати в день літнього сонцестояння, адже саме в цей день організм налаштовується на необхідні для цього енергетичні вібрації. Квітку папороті також можна знайти лише у цей день.

Про особливості святкування Івана Купала в Україні розповіли завідувач відділу «Полісся» Державного музею народної архітектури і побуту України Ірина Несен, та етнолог Алла Качуріна.

Свято Купала з’явилося задовго до християнства

«Івана Купала ніколи не було християнським святом, воно існувало задовго до християнства. Його походження та етапи формування є маловідомими. У різних регіонах України свято мало свої локальні варіанти. Проте на Поліссі зустрічаються майже усі традиції святкування, притаманні іншим місцевостям», - розповіла пані Несен. 

Це давньослов’янське свято, яке, можливо, своїм корінням сягає праіндоєвропейських часів. У ті часи українці вклонялися сонцю, вогню, тому наші предки уважно відслідковували сонячний цикл.

"Слов’янське Купала відбувалося в день літнього сонцестояння, і випадало зазвичай на 20-22 червня, - зазначила Алла Качуріна. – В цьому році, наприклад, свято випало на 21 червня. Слов’яни святкували тільки Купала, але церква об’єднала це свято зі святом Івана. Це важливо, бо саме в день літнього сонцестояння найкоротша в році ніч, сонце найближче до Землі. Тільки в цей день можна знайти квітку папороті. Тож коли йдуть шукати квітку на Івана, то нічого, звісно, не знаходять. В день літнього сонцестояння змінюється структура води, вона благодатніша для освячення, вона має магічні властивості".

Етнограф переконана, що дуже важливо святкувати день сонцестояння, коли воно відбувається у Всесвіті, бо це – гармонія з природою. "Ми – це частина природи, і наш організм знаходить налаштування на постійні вібрації, можна нас порівняти з музичними інструментами. А Івана – це церковне свято, і його треба відрізняти від Купала", - говорить Алла Качуріна.

Ірина Несен розповіла, що давньослов’янські символи свята – це пара: Марена, найчастіше це деревце, та Купало – це вогонь. Густинський літопис повідомляє, що Купало – це божество, подібне до Еллінського Церера, бога врожаю. А деревце – це перше створіння, породжене союзом неба та землі. На Поділлі та Волині зустрічаються антропоморфні зображення Марени та Купала, виготовлені у вигляді опудала.

На Поліссі, за словами Несен, можна зустріти такий архаїчний святковий атрибут – тичку. Це довга палиця, на кінці якої закріплювали сіно, солому, бочку, які можна було запалити. Інший атрибут – це дике деревце, верба чи береза, прикрашене стрічками. Верба, додала пані Качуріна, певний символ нашої української жіночої краси, символ відроджуваності.

«Івана Купала у нас всіх асоціюється з водою, вогнем, дівочими вінками, - продовжила заввідділу музею. – Цей візуальний образ випливає з трьох різних аспектів свята, які лежать в основі його ідеології: сакральний, господарський та еротичний або молодіжний».

«Сакральний аспект полягає у пов’язуванні Івана Купала з днем літнього сонцестояння, як це роблять, наприклад, сучасні язичники – рідновіри, як вони себе називають. Цим аспектом цікавилися ще науковці другої половини ХІХ ст. Дехто асоціював це свято з новим роком, щось на кшталт того, як древні єгиптяни відмічали новий рік під час розливу Нілу», – зазначила Ірина Несен.

«Господарський аспект стосується потреби захисту худоби від нечистої сили, відьом. Відьму, яка могла нашкодити худобі, треба було виявити та обережно нейтралізувати. Зробити це можна було за допомогою різних рослин: осики, дикого маку та шипшини, якими обтикували хліви та за допомогою попелу, який лишався на місці вогню Купала. Цей аспект ліг в основу святкування Купала бабського. А еротичний аспект пов’язаний з шлюбом та добре відомими усім шлюбними обрядами. Їх проводили в ході Купала молодіжного», - розповіла заввідділу музею.

На Купала треба обов’язково стрибнути через вогонь

Алла Качуріна розповіла, що багато давніх обрядів збереглося й донині – стрибки через вогонь, танці кругом Марени, співи веселих життєдайних пісень. Наша молодь тому святкує, що в нас це закладено на генетичному рівні, ми відчуваємо природній потяг.

«На Купала обов’язково треба стрибнути через вогонь», - переконана Ірина Несен. «Стрибати, - радить Качуріна, - треба обходячи вогонь по колу. А ще треба зробити певну кількість стрибків, щоб цей обряд був дієвим – один, три, дев’ять або аж двадцять сім.

«У давньослов’янській вірі вважається, що життя пішло від вогню і води, - пояснила етнограф. В духовному плані вогонь – це кохання, а вода бере участь у відтворенні життя. Тому треба стрибати через багаття – на Купала воно зовсім не пече, а ніжно огортає людину, і від цього кожен отримує задоволення».

Під час святкувань хлопці мали на меті зламати Марену – символ жіночої гордості. Дівчата ж намагалися спалити Купала, який символізує мужність, і запалити його коханням. Хлопець, який забирав вершечок порубаної Марени, за повір’ями, мав одружитися того ж сезону. А дівчина, яка клала під подушку квітку з деревця, бачила обличчя судженого.

Отамани Запоріжської Січі на Купала відпускали козаків по домівкам, бо саме в цей час найбільш сприятливий для зачаття. Тому ті, хто були зачаті в ці дні, народжувалися міцними, здоровими. А за слов’янських часів у нас навіть існувала традиція посвяти дівчинки в дівоньки. Обиралась купальниця – як правило наймолодша дівчинка – і навколо неї водилися хороводи.

Руслана Ільченко, Олександра Жаркова

УНІАН в Google News