Провокативне та безбожницьке наукове богослів’я Жака Нейринка

Автор пропонує допустити до священицького сану жінок, дозволити мирянам обирати єпископів і що взагалі варто було б ліквідувати й сам Ватикан… Схоже, “Фоліо” цілеспрямовано видає такі книжки…

Жак Нейринк. Манускрипт Гробу Господнього (переклад з французької Леоніда Кононовича) — Харків: Фоліо, 2011

Торік видавництво “Фоліо” започаткувало книжкову серію “Карта світу”, в якій на сьогодні вже вийшло друком понад десяток романів зарубіжних авторів. Одна з останніх новинок – книжка Жака Нейринка, знаного борця за реформування католицької церкви, який викладає електротехніку в Політехнічному інституті Лозанни (Швейцарія).

Нейринк є досить помітною постаттю в себе на батьківщині, причому не лише в літературі, а й в науці та політиці: на його рахунку декілька поважних наукових праць, він член Християнсько-Демократичної партії і навіть був декілька років депутатом швейцарського парламенту. Наукова діяльність дається взнаки і в його творчості – у романі “Манускрипт Гробу Господнього” йдеться про датування славетної Туринської плащаниці, довкола якої й зав’язані всі персонажі разом із сюжетом. Головний герой, професор Теофіль де Фюллі, за допомогою радіовуглецевої методи прагне довести, що Ісус Христос таки існував, що справді він був розіпнутий на хресті, а потім воскрес. З роману цілком недвозначно випливає, що цей професор, який полюбляє усе датувати, глибоко віруюча людина, а не просто собі “яйцеголовий”, як прозивали вчених у Америці… Нащо ж доводити те, що лежить у царині віри, тобто поза межами й засягом науки? А тому що “чудеса належать не до розряду фокусів, а до явищ, які випливають із природного устрою… – вважає професор де Фюллі. – Так чи так, а вони не означають, що Господь скасував закони природи”. Тобто закони природи – головне, їм підпорядкований і сам Бог, а отже, євангельські дива – воскресіння Лазаря, насичення п’яти тисяч людей, чудесна ловитва риби тощо, – сталися не внаслідок прилучення віруючих до того найвищого духовного джерела, яким був Христом, а внаслідок дії невідомих науці фізичних законів! Нітрохи не сумніваючись, професор вважає, що все можна дослідити під мікроскопом чи за допомогою спектрометра, тобто все улягає логіці. Як видно з роману, вустами професора де Фюллі та інших героїв цього роману промовляє сам автор. Світ йому уявляється таким собі автоматом, де Бог є головною деталлю, чимось на зразок чотиритактного двигуна. У що переростає такий підхід Жака Нейринка, бачимо з подальшого розвитку сюжету: професор де Фюллі розкопує в Єрусалимі гробівець з людським скелетом, табличкою з написом “Ісус Назарянин, Цар Юдейський” і ще одним написом, який читається лише наполовину: “…Йосипів син”. Невже це поховання Ісуса Христа? А якщо так, то, виходить, ніякого воскресіння не було? Саме це запитання ставляють на прес-конференції у Ватикані братові професора, кардиналові Римської католицької церкви. І що ж той відповідає? “У цьому немає нічого неможливого”!

Далі можна й не читати. Багато чого там іще понаписувано про саму католицьку церкву, про те, що вона повинна допустити до священицького сану жінок (!), що треба дозволити мирянам обирати єпископів і що, врешті-решт, варто було б ліквідувати й саму державу Ватикан, а Пресвятому Панотцеві піти в світ за очі, — проте все це вже несуттєво. Суттєво одне: автор атакує римську твердиню, причому з найрадикальніших позицій, не усвідомлюючи при цьому, що підхід його і невиправданий, і хибний.

Хибність його передовсім у тому, що Нейринк не бачить різниці поміж вірою і знанням. Не міг кардинал Римської Церкви отак відповісти на запитання преси! Бодай тому що є віруючою людиною, а віра передбачає знання чи радше включає його в себе. Для віруючого воскресіння Христа – доконаний факт, він знає це, і цю певність не можуть похитнути ніякі археологічні знахідки. Крім того, намагаючись убгати чудеса в убогі рамки фізичних законів, професор з Лозанни забуває слова апостола Павла, який сказав, що “мудрість цього світу є глупотою перед Богом”.

Автор не тямить, що не можна речі вищого порядку міряти законами нижчого устрою. Самовпевнено й безоглядно Жак Нейринк вилучає з картини цього світу його сакральний вимір, зводить його до профанності, тобто до примітивного повсякдення, – а звідси лише один крок до матеріялізму. Автор, звісно, цього кроку не робить, проте йому аж кортить це вчинити. Тягне його вочевидь і до протестантизму, який просвічує крізь гарячі заклики до реформування церкви… Звісно, можна було б висвячувати жінок у священицтво, як пропонує це Нейринк вустами одного з своїх героїв, — але чим це скінчилося б? А тим, що коїться в деяких церквах скандинавських країн, — вінчанням гомосексуалістів і лесбійок, розхитуванням самісіньких засад християнства, єрессю і брехнею на кшталт Сведенборгових писань...

Що й казати, книга ця і провокативна, і просто безбожницька. Схоже, видавництво “Фоліо” цілеспрямовано видає такі книжки — торік воно випустило в світ переклад роману Жозе Сарамаго “Евангелія від Ісуса”, який уславився своїм антикатолицизмом. Чимало запитань є і до перекладу Нейринкового роману. Дуже добре, що перекладач обізнаний із титулуванням ієрархів Римської церкви, але все-таки терміни “преосвященство” і “високопреосвященство” варто було б перекласти як “превелебність” і “високопревелебність”, які здавна існують в українській мові. І ще одне: з транслітерацією імен, звичайно, завжди є проблеми, проте прізвище автора Neirynck все ж таки треба було перекладати або як Неринк, або ж Найринк, бо, навпевніше, воно фламандського походження…

Звичайно, романові Жака Нейринка не похитнути Римської церкви – надто вже примітивний він у своїх претензіях до католицизму. Недобре інше: твір цей вочевидь є виразом самовпевненості й убогого, вузьколобого професіоналізму, що так поширені в науковому світі, поміж “яйцеголовими”, котрі вважають, що за допомогою спектрометрів та іншого приладдя можна, як ото мовиться, ухопити Бога за бороду.

Маркіян Поліщук

УНІАН в Google News