Кінематографічна кухня польська: HollyLodz (фото)

У Польщі знімається до 100 фільмів на рік включно з продукцією телеканалів. З них 20-30 кінострічок фінансує держава... Польський інститут спонсорує усіх, хто займається кіно, починаючи від кастингів до виробництва фільмів.... Про польське кіно

Друге за кількістю населення в Польщі, промислове місто Лодзь муніципальна влада мріє перетворити на культурний центр, де головну роль відведуть кіномистецтву

Треба сказати, що бажання польської влади відтворити свій Холілодзь (так називали колишню столицю польської кіноіндустрії) небезпідставне. Адже саме в Лодзі починали свою кінорежисерську кар’єру всесвітньо відомі Анджей Мунк, Кшиштоф Кіесльовський, Анджей Вайда та Роман Полянські. Тут є власна алея зірок, розташований єдиний в країні Музей кінематографії і культова Школа кіно, на відвідини яких запросила українських журналістів Фундація Partnerstwo na rzecz Demokracji.

Фотоапарат з Музею кінематографії

Надії польської спільноти підкріпляють і наміри американського режисера Девіда Лінча побудувати в Лодзі кіностудію, що стане найбільшим центром кіномистецтва в місті та найпривабливішим плацдармом для залучення інвестицій.

За різними даними, в Польщі знімається до 100 фільмів на рік включно з продукцією телеканалів. З них 20-30 кінострічок фінансує держава за допомогою нещодавно створеного Польського інституту кіномистецтва, що займається розподілом коштів, затвердженням сценаріїв і т.д. Експерти кажуть, що державна частка у фінансуванні фільму може складати 20-90% від його вартості й залежить від тематики стрічки й розкрученості імені режисера. Наприклад, торік перевага віддавалася сучасним фільмам.

Історія: кіно в палаці

Так історично склалося, що майже всі історичні споруди в місті – колишні фабрики. Зазвичай старі будівлі реконструюють і розташовують там торговельні чи культурні центри. Музею кінематографії пощастило – їй дістався справжній палац «короля бавовни» Карла Шейблера, що століття тому володів 1/7 площі міста, мав власні пожежну частину, парк, залізницю та електростанцію.

Це шикарне приміщення з розписною дерев’яною обшивкою стін, шкіряними шпалерами, інкрустованими золотом, старовинними кахельними печами й камінами, вітражами і мозаїкою. Не дивно, що саме тут знімав свою «Землю обітовану» Анджей Вайда.

Експозиція в Музеї кінематографії, присвячена Кшиштофу Кіесльовському

До речі, будинок – власність кіномузею, який існує за кошти міського бюджету й, частково, Польського інституту кіномистецтва, що фінансує окремі виставки чи фестивалі. За словами директора музею Мечислава Кузьміцького, про самоокупність музею годі й думати, адже надходження від продажу квитків (5 злотих) складають лише 25% від річного бюджету музею (1,5 млн. злотих).

Хранителі музею стверджують, що історія польського кіно почалася саме з Лодзя, де в 40-х роках працювали найвідоміші польські режисери та актори. Перше польське кіно датують 1908 роком, коли почалися перші публічні сеанси фільмів.

Музей уже 21 рік влаштовує виставки, перегляди фільмів (у колекції музею близько 12 тис. назв кінострічок), сучасні інсталяції. До прикладу, виставка декорації до знаменитого «Вогнем і мечем» уже сім років їздить Польщею. При цьому музей є організатором Фестивалю кіномузики, а також Фестивалю засобів масової інформації «Людина під загрозою», що будується на проблематиці сучасного польського документального соціального кіно.

Компанія анімаційного кіно ”Семафор” готує виставку про Єгипет ”Парк мініатюр”

Зараз стіни коридору палацу завішані стильними світлинами, що зображують 80-річну історію звукового кіно. А чого лише варті химерні кіноафіші Якуба Ерола, що самі по собі є витвором мистецтва, або унікальний фотопластикон виробництва винахідника ХІХ століття Августа Фурмана, що показує тривимірну графіку! До речі, цей чудо-експонат брав участь у зйомках фільму «Ва-Банк».

Для нагород, що здобули стрічки Кшиштофа Кіесльовського, в музеї відведена окрема кімната, а ще три – біла, блакитна й червона – своєрідне нагадування про його знаменитий «Триколор».

Кіношкола

Найперше Лодзинська вища школа кінематографії, телебачення і театру знаменита своїми студентами: серед них були й засновники «польської школи» Анджей Мунк, Анджей Вайда, Янус Моргенштерн. А ще сюди приходять посидіти на сходах, на яких колись любив сидіти Полянські.

Як розповів керівник організації навчання школи Богдан Пожеягуа, після Другої світової війни до Лодзя, що зазнав меншої руйнації, ніж Варшава й Краків, потяглися на навчання люди мистецьких професій. Цей наплив творчої молоді спричинив виникнення у місті кіно-мистецької та музичної шкіл.

Судячи з усього, саме цей факт, а також імениті випускники школи, серед яких Полянські та аніматор Збігнев Рибчинський, і призвели до сплеску польського кінематографу.

Сходи в Школі кіномистецтва, на яких любив сидіти Роман Полянські

Проходячи трьома знімальними майданчиками школи ми пересвідчилися, що тут усе працює: робітники майструють декорації, причому за паперовими ескізами й без будь-чийого нагляду, студенти знімають залікові роботи.

У кутку, на темній частині майданчика, студент першого курсу складає залік з операторської майстерності: знімає фільм, в якому життя героя від народження до смерті буде показано «під іншим кутом».

До речі, за інформацією пана Пожеягуи, цього року було презентовано 120 студентських етюдів, а чотирьох студентів школи номіновано на “Оскар”.

У школі навчається на оператора лише один студент з України. Згідно з правилами, для іноземців кран – не членів Євросоюзу навчання платне. Зате, як переконує нас Пожеягуа, студенти під час навчання ні за що інше не платять: школа забезпечує усім необхідним – плівкою, декораціями й технікою.

Заходимо до студії анімаційних фільмів: декорація з нетесаних дощок схожа на мініатюрний сарай. Головні ролі тут будуть грати крісла – чоловік і жінка. На те, щоб зняти мультфільм студент має два тижні.

Артхаус

Формування розуміння естетичного й популярного кіно в студентів і молоді, а також пошук нових режисерів-«відкриттів» поставив собі за мету кінотеатр “Чарлі”. Саме він відкрив ще невідомого полякам іспанського режисера Педро Альмодовара, ретроспективу фільмів якого кінотеатр показував ще 13 років тому.

“Серед низки мультиплексів, що крутять стрічки для широкого загалу, «Чарлі» – єдиний в місті артхаусний кінотеатр, створений на місті колишньої партшколи”, – розповідає власник кінотеатру Славомір Фіалковський.

Через 5 років від моменту створення кінотеатр занепав і рік не існував. Відродити його допомогла належність до Товариства студійного кіно, створеного два роки тому, яке допомагає поповнювати стрічки для показу, й дає можливість отримувати кошти на участь у фестивалях з Євросоюзу.

Кадр з мультфільму ”Пьотрусь і вовк”

За словами Фіалковського, Товариство, до якого входять 64 кінотеатри, було створене для того, щоб артхаус зміг конкурувати з комерційним кіно мультиплексів. Воно фінансується Польським інститутом кіно й Міністерством культури і спадщини. Останнє виділяє до 50% коштів на окремі заходи в сфері кіно, зокрема, на фестивалі. Інститут дофінансовує роботи молодих польських режисерів.

Зараз три кінозали “Чарлі” заповнюють глядачі, щоб переглянути прем’єри й допрем’єрні покази мистецького кіно, яке не показується поза містом. У репертуарі кінотеатру 70% займають європейські фільми (з них польські – 25%) і 30-35% – американські.

Головна різниця між мультиплексами і студійним кіно, за словами власника, полягає у тому, що крім відмінностей у репертуарі, акцент робиться на фестивалях та інтерактивному спілкуванні з режисерами. Оскільки великі кінотеатри не влаштовують кінофестивалів, а рекламують себе, як місце для проведення дозвілля.

Торкаючись комерційного боку кінобізнесу, пан Фіалковський скромно зауважує, що «не має капіталу, що забезпечив би безтурботне існування на ринку». Продаж квитків (14-16 злотих за квиток проти 19-24 у мультиплексах) займає 75% у структурі бюджету кінотеатру, решта ж – дохід від кав’ярень (до 40%) і допомога міського бюджету. При цьому кінотеатр сплачує 1,2% з кожного квитка за авторські права Польському інституту кіномистецтва, річний бюджет якого складає близько 45 млн. євро (180 млн. злотих).

Як зняти кіно в Польщі

Молодий режисер Пьотр Шчепанський, автор фільму «Лодзь», який власноруч займається і дистрибуцією фільму, стверджує, що Польський інститут спонсорує усіх, хто займається кіно, починаючи від кастингів до виробництва фільмів. Ця інституція взяла на себе функцію підтримувати виробництво польського кіно і розвиток кінотеатрів. З серпня 2005 року на кіноіндустрію інститут виділяє близько 20 млн. злотих на рік.

Нагороди за фільм ”Дон Кіхот” у Музеї кінематографії

За словами режисера, в Польщі є три можливості зняти кіно: у Лодзі, на кошти приватного капіталу, зокрема ,телебачення, або держави. Проте в цих способів є свої недоліки: приватне телебачення воліє змінювати сценарій, а держава обминає нові теми в кінематографі.

Як розповів Пьотр, історія фільму «Лодзь» почалася у 2005 році, коли міністерство культури виділило 700 тис. злотих (200 тис. дол.). Згодом виявилося, що ці кошти режисер отримав лише на папері. Через проблеми з грошима йому довелося півтора роки знімати свою стрічку. Добре, що мав заможного знайомого, одного з двадцяти найбагатших поляків, котрий позичив режисерові 500 тис. злотих.

«Тільки два тижні тому я отримав останні гроші за виробництво фільму», – скаржиться режисер.

Заповзятий молодий чоловік не став шукати компанію для дистрибуції фільму, а створив власну фірму. До того ж, Товариство студійного кіно, до якого належить кінотеатр «Чарлі», має дотацію на розповсюдження фільмів.

На його думку, 75% польського кіно взагалі не потрапляє у кінотеатри, натомість заробити можна на випусках DVD та показах на телебаченні.

У кінотеатрах «Лодзь», стрічка про людину, яка хоче, але ніяк не може виїхати з міста, подивилося 4,5 тис. глядачів. Максимум, на який розраховує режисер – 6 тис. глядачів за три місяці.

Аніме

Процес виробництва анімації – захопливе видовище, що трапилося нам на студії «Семафор», приватної компанії, яка продукує один-два мультфільми на рік. Компанія відома мультфільмом Збігнєва Рибчинського «Танго», що здобув у 1983 році “Оскара”. Свого часу тут робили свої перші короткометражки Роман Полянскі, Януш Маєвський та Анджей Баранский.

У скромному кабінеті директора студії Збігнєва Жмуцького ціла виставка – давні улюбленці польських дітей ведмедик-вухастик, якесь чудернацьке звірятко в здоровецькому чоботі...

Директор ”Семафору” Збігнєв Жмуцький з ведмедиком-вухастиком

Переглядати уривок мультфільму найбільшого продукту компанії – «Пьотрусь і Вовк» за мотивами п’єси Сергія Прокоф’єва вмостився дебелий коричневий пес з добрими очима. У нього тут навіть власний стілець є.

Мультфільм про життя сибірського хлопчика Пьотруся був знятий нещодавно польською компанією спільно з британською студією BreakThru Films (режисер Сьюзен Темплтон) і вже встиг перемогти на престижному французькому фестивалі анімаційного кіно в Ансі.

Директор «Семафору» розповів, що на фільм пішло вісім ляльок головного героя, оскільки аніматор має 24 рази на секунду ставити її в різні позиції. Від такої “рухливості” найчастіше тріскаються руки, тому одна лялька мала до 10 запасних пар рук і витримувала 5 хвилин фільму, щоб потім розсипатися на друзки.

Герої мультфільмів, знятих студією анімаційного кіно ”Семафор”

Якщо за 12 годин добрий аніматор може зробити до 8 секунд фільму, англійська режисерка наполягла на 3-4 секундах виробництва на день, тож мультфільм зробили за 8 місяців. Декорація до фільму, що займає близько 200 кв. м., робилася за фотографіями альбому «Сибір». Загальний бюджет мультику склав 2,5 млн. фунтів стерлінгів, з яких Польща вклала 3,5 млн. злотих.

Прем’єра фільму відбулася у Лондоні та Варшаві за участю симфонічних оркестрів. Чи дійде мультфільм до України, сказати важко, оскільки все залежить від англійців, які володіють правами на показ по всьому світу, поляки – лише на території Польщі.

За словами пана Жмуцького, польське телебачення зазвичай закуповує фільми в Америці та Європі замість того, щоб знімати в Польщі. Зараз в роботі знаходиться лише один мультсеріал “Про маленького зайчика”, що планується запустити в ефір в наступному році.

Лінч іде

Нарешті найцікавіше місце за всю подорож: перед нами стара електростанція, на території якої знаменитий американець Девід Лінч планує створити власну кіноімперію.

Будівлю електростанції, якій понад 100 років, місто передало Фундації мистецтва світу, одним із засновників якої був Девід Лінч. Для свого віку станція добре збереглася, тож її збираються реконструювати, залишивши для історії стіни будівлі.

Одну стіну майбутньої студії Лінча залишать з трубами й брудом

Архітектор проекту розповідає, що на 90 гектарах землі планується розташувати центр кінопродукції, галерею кіномистецтва, площу ринок, комплекс центрів для проведення фестивалів (у тому числі фестиваль кінооператорів Camerimage), готелі, ресторани, бібліотеку. Тут зведуть “вежу Лінча” – на чотирьох поверхах, на прохання режисера, з’являться керамічна, столярна й мистецька майстерні. Височезна труба електростанції перетвориться на ліфт з годинником.

На п’яти поверхах комплексу презентуватимуть «мистецтво запам’ятовування Лодзя»: кожному району міста віддадуть по поверху.

У галереї мистецтв Лінч запропонував створити просторовий театр, де візуальні об’єкти, які, як обіцяє архітектор, важко буде відрізнити від справжніх, з’являтимуться за допомогою лазерів. А одну стіну, з трубами й брудом, залишать такою, як вона є.

Одну з зовнішніх стін перетворять на сцену, на якій кожна цеглина буде плазмовим екраном, що зможе рухатися і трасформуватися у залежності від потрібної декорації. Стіна-трансформер слугуватиме й екраном для показу фільмів.

У цьому кіномістечку буде чотири вулиці – російська, польська, німецька та єврейська, у пам’ять про чотири культури, які створювали Лодзь.

Для будівництва кіноцентру доведеться перенести на 5 метрів під землю залізничний вокзал «Лодзь фабричний». Інвестиції у початок будівництва півмільйона “квадратів” оцінюють у 400-500 млн. євро.

Як пояснив віце-мер Лодзя Владзімір Томашевський, місто розраховує на будівництво кіноцентра, як на місце залучення інвестицій для комерційних проектів. Його частка у фінансуванні проекту складе 200 млн. злотих. Крім того, допоможе і Євросоюз, за кошти якого, зокрема, планується перенести під землю залізницю.

Приміщення старої електростанції, яку реконструюють під кіностудію Лінча

За словами віце-мера, Лінч захопився архітектурою міста під час фестивалю кінооператорів Camerimage минулого року. Так влада і прийняла рішення про використання колишніх промислових споруд для залучення інвестицій у розвиток міста.

На думку віце-мера, Лодзь тим цікавий для світу, що може показати своє «кінообличчя». Колись місто пережило кризу державної кіностудії, на місці якої почали створюватися приватні кіностудії та фестивалі, а нині чекає на “нове дихання”.

Тетяна Акімова. Фото Романа Ігнатенка

УНІАН в Google News