Через що потерпає українське книговидавництво

Мірилом популярності авторів у даний момент є не талант, а те, наскільки автор має доступ до різноманітних засобів мас-медіа... Щоб книжка відбулася як літературне явище, потрібен у першу чергу якісний відбір матеріалів...

Коли за часів Радянського Союзу будь-які прояви національної ідеї, у тому числі й мова, викорінювалися всілякими способами, то становлення України як незалежної держави мало б змінити ситуацію на протилежну. Здавалося б, часу - 16 років – достатньо для того, щоб українці розпочали не лише розмовляти українською, а й думати, бачити сни й читати книги рідною мовою.

Пам’ятаєте Івана Франка: “Книги – морська глибина. Хто в них пірнув аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить...”. Та схоже, що сьогодні якщо хтось і виносить із книги відповідні навички, то робить це, як правило, російською. Чому ж у Росії, що є федеративною державою, до складу якої входить багато народностей, питання двомовності не виникає, а в Україні мова північної сусідки витісняє рідну? Можливо, розпочати потрібно саме з книги...

Не так давно уряд замість того, щоб запровадити систему пільг для видання української книжки, пішов іншим шляхом і вирішив обмежити імпорт літератури іноземною мовою. Якщо бути більш точними – рішення стосувалося насамперед російськомовної літератури. Своє рішення чиновники обґрунтували тим, що торік, наприклад, список друкованих видань українською мовою значно поступався завезеним в Україну російським. Приблизно 54 мільйони примірників проти 70 мільйонів.

– Треба не просто скорочувати надходження літератури з Росії. Не варто, я гадаю, скорочувати Аверінцева, Пушкіна, енциклопедичну чи технічну літературу. Треба зупинити вал поганої літератури з Росії: всі ці бездарні детективи, порнографію, гламурні журнали, одне слово – сумнівне чтиво, – вважає народний депутат Лесь Танюк.

– Адже якісна література завжди мала менші тиражі, ніж масова, і це закономірність у всьому світі. Навіть у таких країнах, які ми звикли брати за взірець "європейської демократії" (приміром, Великобританія), існує попит на детективи, "жовту" пресу і гламурні журнали. Чи хтось думає, що там усі поголовно зранку до ночі читають Шекспіра?

Що ж, можливо, проблема у відсутності якісних творів українських авторів чи ж у їх “розкрутці”. Як свідчать результати опитування, проведеного вінницькою газетою “20 хвилин”, більшість вінничан не читають українських авторів. А звідки людям знати про них, уже не кажучи про те, як почитати. Переважна частина поличок у вінницьких книгарнях відводиться російськомовній літературі. Хоча в той же час тут зазначають, що популярність україномовної книги зростає. Місцеві видавці кажуть, що через відсутність відповідної промопідтримки вітчизняна книга просто нікому не потрібна.

Тетяна Пасєка, консультант книжкового супермаркету "Буква":

- Сьогодні в нашому магазині більше російськомовних книг. Пов`язано це з тим, що книги російських видавництв якісніші й новинки у них з`являються раніше. Відвідувачі також віддають перевагу російськомовним виданням. Однак із кожним роком популярність української книги, особливо серед молоді, зростає. Так, класику читають переважно студенти, школярі. Це і "Кобзар" Шевченка, і твори Івана Франка, Павла Загребельного, Михайла Стельмаха тощо. Непогано розкуповують твори світової літератури, перекладені українською. Найбільшою популярністю користується твір Мішеля Уельбека "Можливість острова", а також "Парфумер" Патріка Зюскінда. Щодо українських письменників, то це книги Юрія Андруховича "Диявол ховається в Сирі", "Дванадцять обручів", Оксани Забужко "Хроніки від Фортінбраса", "Let my people go".

Серед українських видавництв провідним нині є харківське Folio, заслуговують на увагу і "Кальварія" (Львів), "Нора-Друк", "Факт" (Київ). Із дитячої літератури це, звичайно ж, "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Звісно, хотілося б бачити на наших полицях і вінницькі книги.

Микола Кротенко, директор видавництва "Континент-Прим", м. Вінниця:

- Сьогодні, щоб автора хоч якось почали читати, він для початку повинен активно проіснувати в літературі не менше ніж п`ять років.

А щодо бажання заробити на своїй творчості – це взагалі велика ілюзія для сучасних українських авторів. Мірилом популярності авторів у даний момент є не талант, а те, наскільки автор має доступ до різноманітних засобів мас-медіа... Але це стосовно так званої "масової літератури". Із того сегмента, який на даний момент є постійно комерційно затребуваним в Україні, - це література, яка має відношення до навчального процесу.

Проте для того, щоб книжка відбулася як літературне явище, потрібен у першу чергу якісний відбір матеріалів, і цими питаннями мають займатися кваліфіковані експерти. На жаль, Вінниця такими експертами навряд чи може похвалитися взагалі. Усе, що відбувається у розрізі книговидання у Вінниці: кожен працює, як може, і виживає, як може.

Стосовно мовного питання: у нашому видавництві друкуються книжки з пропорцією у мовному відношенні приблизно 50 на 50 (українська та російська мови). Як правило, більшість сучасних книг видаються під замовлення авторів або спонсорів авторів.

Також спостерігається ще більш небезпечна тенденція – люди, які здатні продукувати цікаві та глибокі думки, ідеї і твори, на жаль, в Україні нікому не потрібні взагалі.

Якщо глянути вперед усього років на десять-двадцять, то Україна ще не раз здригнеться від наслідків того тотального „скотства”, паростки якого з’являються у наші часи, але це вже окрема тема, яка до книговидання має дуже мало відношення.

Юрій Сегеда, поет, член Національної спілки письменників України:

– Наскільки легко опублікувати свої твори? Усе залежить від якості поліграфії, тиражу, видавництва. Буває, мала дитина-школярик починає писати, а її батьки знаходять кількасот доларів і видають за власний кошт її збірочку в сотню примірників – так, для себе. Але якщо це кількатисячний тираж, у престижному видавництві, з якісною поліграфією – це дуже дорого, і навряд чи автор зможе собі це дозволити. Єдиний вихід у нашій країні – виграти грант або переконати видавця у тому, що він зможе легко продати ці книги, щоб він став інвестором. Як правило, видавництва інвестують у підручники, любовні романи і детективи розкручених авторів.

Моя збірка "Святий Георгій" була видана за грантом Міністерства культури в кількості 600 примірників. Собівартість одного примірника вийшла 16 гривень. Уявляєте, якби я надумав її продавати (додалися б витрати на транспортування, накрутка реалізаторів), то вийшло б більше ніж 20 гривень. І це за недуже товсту книжку поезії...

На жаль, наше законодавство несприятливе для книговидавництва. На мою думку, вихід із ситуації – надати пільги нашим видавцям. Так, як це зробила Росія. Тому вони й закидали наш ринок власним продуктом. Там почали вже навіть видавати і привозити сюди дитячі книжки українською мовою – їм це вигідно!

Ольга Литвенюк. м. Вінниця

УНІАН в Google News