Як розгорнутись на повну українській масовій культурі

Чи здатний український культпродукт заповнити інформпростір нашої країни та свідомість громадян? І якщо так, то в який спосіб? Учасники дискусії вибудовували свої аргументи...

Учасники круглого столу не надто оптимістичні, але закликають до піар-ініціатив знизу і підтримки своїх

Днями в будинку “Смолоскипа” відбувся круглий стіл «Українська масова культура: проблеми конкурентноздатності та громадської дієвості» у рамках проекту “ТІК: толока інтелектуальної комунікації” під керівництвом письменника, видавця і громадського діяча Сергія Пантюка.

Тему долі української “попси” у різних культурних сферах висвітлили у своїх доповідях народний депутат Олесь Доній, директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків і письменник, есеїст Анатолій Дністровий. Також в обговоренні взяли участь Сергій Архипчук, Андрій Раднюк, Тарас Рондзістий, Вано Крюгер, Олег Коцарев та інші.

Чи здатний український культурний продукт заповнити інформаційний простір нашої країни та свідомість її громадян? І якщо здатний, то в який спосіб? Учасники дискусії вибудовували свої аргументи від різних точок відліку.

Скажімо, Олесь Доній, говорячи переважно про музичну сферу, в центр поставив питання мови та етнічності.

- Сьогодні в українських містах замало україномовних споживачів для того, щоб україномовний продукт був поширеним, популярним і прибутковим, а саме такі три умови масовості того чи іншого культурного явища. Тут багато залежить від демографічних змін, за час незалежності вони відбуваються, але надто повільно. На даний момент україномовна культура не здатна на рівних боротися з російською та американською — адже найбільша кількість споживачів саме неукраїномовний продукт сприймає як свій, близький, він готовий саме його слухати і дивитися. А найбільш “ліквідні” україномовні явища на сьогодні — це фольклор, рештки української радянської культури та спорадичні прориви елітарної української культури в масовий простір.

Вихід у сьогоднійшній ситуації Доній бачить у тому, щоб активно сприяти розвитку і розкрутці української культури, зокрема її окремим найвдаліших проявів, підтримувати ті політичні сили, які краще сприяють подальшій українізації великих міст.

Утім, таке конфліктне бачення Олеся Донія не виглядає зовсім беззаперечним. Звідки в українських умовах можуть узятися ресурси для “війни культур”, надто з Росією чи, тим паче, з Америкою? Чи захочуть глядачі, слухачі й читачі в ній брати участь і чи не викличе більше співчуття підхід взаємодоповнення? Напрошується приклад “повзучої українізації” часів Кучми, яка, здається, виявилася значно ефективнішою і масштабнішою, ніж гучні, конфліктні й часто безпорадні спроби ющенківської п`ятирічки.

Власне, про зменшення конфліктності у масовій культурі говорив Ростислав Семків, правда, вже у літературі й на матеріалі взаємин “популярної” та “масової” літератури. На його думку, протиставлення цих сфер фактично вже залишилось у минулому.

- Візьмімо сьогоднішню українську літературу. В ній ці начала змішуються. З одного боку, ніхто з тих письменників, яких вважають “елітарними”, ні на мить не забуває про читача (чого варта хоч би типово масова назва першого роману Оксани Забужко). З другого боку, автори, що мають імідж “масових”, уже зовсім не збираються обмежуватися лише розважальним ефектом своїх книжок — вони вибудовують естетичні, історичні чи ще якісь концепції, шукають якихось “серйозних моментів”.

На думку Семківа, це дає нові шанси для зростання популярності сучасної української літератури, і помітне вже сьогодні збільшення накладів книжок ниніших авторів про це свідчить.

Із ним не погодився режисер Сергій Архипчук:

- Насправді сьогодні відбувається повна руйнація української культури та української незалежності, а невеличкі позитивні приклади, які тут раз по раз звучать — на жаль, винятки, які підтверджують загальне правило. І кожна українська влада поклала свою цеглинку в розбудову цього процесу! Адже немає культури, літератури, музики, кіно — немає й держави.

Анатолій Дністровий говорив про кіно. Він навів приклад італійського кінематографу, який вчасно зумів відмовитися від етноцентризму і заробити ім`я та гроші на інтернаціональному кіно. Що ж до українського кнематографу, то погляд Дністрового наразі песимістичний:

- Я не впевнений, чи є зараз в Україні бодай п`ять режисерів, здатних знімати хороше комерційне кіно. На жаль, усі наші ресурси розпорошені та обслуговують інші ринки.

- У нас взагалі немає культури виробництва кіно, якісного менеджменту, - додав фотограф Алекс Заклецький. - Наші кінематографісти не мають уявлення про такі речі, як таймінг, кастинг. Зате в них купа вимог і претензій до держави, замість того, щоб намагатися створювати самоорганізовані незалежні бізнес-арт структури.

Звичайно, цей круглий стіл, як і чимало інших, не спроможний радикально вплинути на сьогоднішню культурну ситуацію в країні. Але його умовним, проте логічним і беззаперечним підсумком стало нагадування про важливу річ, здатну “точити камінь”: кожен свідомий громадянин сьогодні може допомогти вітчизняній культурі — самостійно поширювати, піарити, обговорювати найкращі фільми, книжки, музичні твори, картини, перфоменси чи вистави. Нинішні комунікації створюють для такої “вірусної реклами” чудові умови та забезпечують їй більшу, ніж раніше, ефективність.

Микола Третяк

УНІАН в Google News