Мовна свідомість як різновид гідності

У Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» побачила світ книга мовознавця Пилипа Селігея «Мовна свідомість: структура, типологія, виховання»...

У Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» побачила світ книга мовознавця Пилипа Селігея «Мовна свідомість: структура, типологія, виховання».

Тим, хто досі не збагне, чому навіть у Незалежній Україні українська мова не посіла гідного місця, нове видання допоможе знайти відповіді. А ще, можливо, зменшить кількість тих, хто досі кладе «потребу слова, як молитви» на терези разом із дешевою ковбасою.

Наші мовні негаразди лежать не так у матеріальній площині, як у духовній вважає автор. А конкретніше — у низькій мовній свідомості значної кількості громадян, тобто відсутності ставлення до мови як до цінності.
Бо інакше чим пояснити такі прояви ненормальної (для цивілізованих країн) поведінки, з якими стикаємось чи не щодня. Це і «вечірні квартали» та подібні шоу, що відверто й безкарно глузують з української мови. І вєрки сердючки, власним суржиком непогано заробляють. І врешті «бідолашний» одеський міліціонер, котрий не розуміє «телячої» мови. Та що там рядовий «охоронець порядку», якщо й екс-міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, так і не опанувавши державної мови, знайшов-таки виправдання: літературною українською, мовляв, послуговується зовсім мало людей. Навіщо ж її вчити?
Та важливішим за наявність цих фактів є знову ж таки ставлення до них. А воно полягає в тому, що крім вузького кола справжніх патріотів, решту все це не хвилює. Тож закономірно, що вчений доходить висновку про низький рівень мовної свідомості більшості українців. Але висновок не звучить як вирок. Навпаки, автор упевнений, що ситуацію можна поліпшити. І навіть знає, як.
Учень, який має відмінні оцінки з української мови, а часом і є переможцем олімпіад, натомість у повсякденному житті нею не послуговується. Звичне явище, чи не так? Задумаймося про його причини. Про найголовнішу з них читаємо: «…мовна освіта в жодному разі не зводиться лише до навчання…Формувати правильне ставлення до мови і є метою виховання. Цей аспект ми недооцінюємо: заняття в школах і вишах скеровані переважно на прищеплення правописної грамотності, тоді як плекання ціннісного ставлення до мови вважають чимось необов’язковим, непрактичним «ідеалістичним». Отож, освітня система, на думку автора, потребує кардинальної переорієнтації. Хоч за нинішнього керманича галузі навряд чи до того дійде.
Звичайно, окрім школи й ВНЗ, неабияка роль у формуванні мовної свідомості належить родині (на сторінках видання цей чинник теж розглядається). Та нерідко зустрічаємо людей, що зросли в україномовних сім’ях, але рідної мови цураються гірше, ніж ті, кого виховували російською. Отож, іще один чинник – вплив вулиці. Не кожен може йому протистояти. Водночас це не є чимось неможливим.
Свідчення тому – наведені на сторінках видання розповіді учнів, студентів, випускників. Вони подолали психологічний бар’єр, не побоялися здивувати оточення, змінивши своє мовне «я». І свідомо повернулися до рідного слова.

Пилип Селігей не дивиться на мовну ситуацію в Україні ні крізь чорні, ані крізь рожеві окуляри, а намагається проаналізувати її об’єктивно. Зокрема, прогнозує, що небезпечний тиск «вулиці» ще довго не втратить сили. Бо хоч нам і здається, що серед молоді побільшало україномовних, згідно соціологічних опитувань, частка тих, хто розмовляє українською, у віковій категорії до 30 років, нижча, ніж у старшій віковій групі. А це досить тривожний симптом.

Не надто втішною є й перспектива виживання української в жорстких умовах глобалізації. Адже за похмурими передбаченнями вчених, через 25 років загине 90% мов із різним ступенем загрози. Як відвернути або принаймні віддалити ці небажані зміни? А просто треба, як радив Максим Рильський, «як парость виноградної лози», плекати мову. Дбати про неї на всіх рівнях.

У новій книзі маємо можливість зазирнути до майбутнього суспільства знань і визначити роль у ньому мовної свідомості людей. Вона, з точки зору мовознавця, лише зростатиме. Та й у далекому від досконалості сьогоденні добре знати й цінувати рідне слово не тільки похвально, а й вигідно. Не вірите? Ознайомтесь з аргументами Пилипа Селігея. Вони логічні й переконливі.

А ще видання містить невеличкі, але інформативні колонки з відомостями про представників різних націй, котрі прислужилися підвищенню суспільного статусу своїх мов, збагатили їх або й відродили з забуття. Серед цих імен – Тарас Шевченко, Володимир Даль, Адам Міцкевич, Томаш Масарик, Мартін Лютер та інші.

Тетяна Кроп

УНІАН в Google News