Як в Україні винайшли текілу з кавуна

Левова частка гурманських «тусовок» присвячена трьом українським «фішкам» - борщу, салу й вареникам. На першому місці, звичайно ж – сало, що зайвий раз підтверджує істину «сало – це наше все»...

Не так давно УНІАН і туристичний сайт “Тут і там” назвали “найсмачніші” події минулого року. Наш рейтинг кулінарних свят і фестивалів в Україні називається «Їли-пили». В цьому випадку  - «Їли-пили-2011». А ще роком раніше було – «Їли-пили-2010».

Навіщо це нам?

Ми впевнені, що людина не повинна складатися на дев'яносто з гаком відсотків із політики й роботи, як це сьогодні відбувається з багатьма в Україні. Люди повинні подорожувати, відкривати для себе світ, відпочивати, розважатися, отримувати задоволення від життя. Одне з таких, погодьтеся, далеко не останніх задоволень - гастрономія. Зрозуміло, це не їжа в радянському розумінні цього слова, тобто, вгамовування голоду для підтримки організму в працездатному стані. Їжа – як свято, як емоції, якщо хочете, як пізнання світу. Саме цьому в усьому світі й служать різноманітні гастрономічні святкування. Сотні тисяч людей з'їжджаються на легендарний Октоберфест не тільки щоб пиво попити – врешті-решт, хороше пиво в Німеччині подають на кожному кроці.

В Україні подібні свята в останні роки також стають усе популярнішими. Не те, щоб ми вже переживали бум «смачних» фестивалів, але, як кажуть в Одесі, «їх у нас уже є», і вони все різноманітніші. Є колоритні свята  в маленьких селах, на які збираються по декілька сот людей, зі своєю, майже домашньою, атмосферою і традиціями. Є великі фестивалі вже міжнародного масштабу, куди приїжджають туристи, принаймні, з декількох країн. Є камерні фести зі своїми «фішками» - на зразок «Поминок свиньи». Є фестивальні шоу, «заточені» під різного роду рекорди, – на зразок фестивалю борщу, на якому в одному казані можуть зварити кілька центнерів тієї самої, головної страви українців.

Словом, веселих і неординарних «смачних» свят  в Україні вже достатньо. А знають про них, як нам здається, незаслужено мало людей. Тому й виникла ідея створення рейтингу кулінарних фестивалів і свят.

Чому саме рейтинг? Кулінари, пивовари і винарі люблять змагатися. Хай і змагаються. Наше ж завдання – розповісти про їхні рекорди, фантазії, їхні «фішки». І, гляди, своїми розповідями ми піднімемо когось із улюбленого дивана, привернемо увагу до подій, зовні, начебто, пов'язаних лише з темою «смачно поїсти», а насправді, здатних підштовхнути нас до подорожей, саморозвитку й творчості в найширшому сенсі цього слова.

Так і виник рейтинг «Їли-пили». Спочатку -  «Їли-пили-2010», і ось тепер – «Їли-пили-2011». Тобто, ми вже два роки стежимо за гастрономічними подіями в Україні і визначаємо, де відбуваються «найсмачніші».

Що ж показали ці два роки?

Солодка, хлібна і м'ясна столиці України...

Загалом в Україні на рік організовується кілька десятків кулінарних свят і фестивалів. Багато це чи мало? Як нам здається, вже немало. При цьому левову частку гурманських «тусовок» присвячено трьом українським «фішкам» - борщу, салу й вареникам.

На першому місці, звичайно ж – сало, що зайвий раз підтверджує істину «сало – це наше все». Одних лише фестивалів сала проходить щорічно добрий десяток. А про сільські й районні свята і говорити нічого!

На другому місці – борщ, який шанує кожен українець. Може, винні більшовики, що вгледіли в його червоному кольорі ідеологічні мотиви і прописали його в меню всіх їдалень СРСР. А, може, це просто дань пошани страві, на якій виросло не одне покоління українців, страві красиві і корисній. Але факт є факт – фестивалі борщу проводяться по всій Україні, краще за будь-які інші чинники показуючи, що «захід та схід» можуть бути єдиними.

Вареники теж ліплять у нас по всій Україні, збираючи при цьому на свята все більше й більше людей.

Про що говорять три ті найголовніші «кити»» українських кулінарних фестів – сало, борщ і вареники? Можна трактувати це тим, що гастрономічні уподобання українців визначаються способом життя – у нас багато важкої роботи, для виконання якої потрібна калорійна їжа (бо ж не попрацюєш ударно на капустяному супчику або жаб'ячих ніжках). Тому й домінують у рейтингу саме ці, а не інші «фішки».

Чи погано це? Немає сенсу сушити собі голову над цим. Поки все йде так, а не інакше. А далі побачимо.

Ще одна цікава деталь. Виявилося, крім офіційного Києва, на карті України можна позначити ще як мінімум три столиці. Хлібною столицею країни можна назвати Черкащину, де підтримують давні хліборобні традиції і проводять різного роду хлібні фестивалі.

Солодкою столицею все більше стає Львів – з його фестивалями кави, шоколаду, пампухів та іншими. І, нарешті, м'ясною столицею України сьогодні можна по праву назвати Закарпаття, де ще не розучилися пекти цілого бика на рожні і проводять свої регулярні огляди енергійні опоненти вегетаріанців.

Тепер про тих, хто ставав найкращим у нашому рейтингу. У 2010 році, проводячи його вперше, ми просто ранжирували фестивалі по місцях: перше-друге і т.д.

Кращим із кращих  кулінарних фестів ми визнали тоді фестиваль любителів сала “З любов'ю... до сала”, що проводиться в Луцьку. 

«Срібним призером» став фестиваль дерунів у Коростені, що на Житомирщині. Нарешті, на третє місце в рейтингу вишли відразу три гастрономічні події - сливовий фестиваль у селі Геча, що на Закарпатті, фестиваль “Берлибашський бануш” на Раховщині (там же, на Закарпатті) і свято національної страви «Борщ`їв» на Тернопільщині. На десять перших позицій рейтингу також вишли і «розкручені» «солодкі» львівські фестивалі – кави, шоколаду, пампуха, і колоритні регіональні свята на зразок фестивалю «Коропфест», що на Тернопільщині.

Як ми визначали переможця? Враховуючи, що фестивалі всі різні  - і за масштабами, і за колоритом, і за спрямованістю (як, скажімо, визначити, що «крутіше» - рекорд у декілька тонн борщу чи велику кількість учасників?), ми порівнювали фестивалі за десятьма критеріями – скільки років фестивалю чи святу, як багато гостей він збирає, якими «фішками» може похвалитися.

Які ще висновки ми зробили тоді, в 2010-му році? Мабуть, головний підсумок полягає в тому, що успіх фестивалю або свята визначається зовсім не статусом міста або впливовістю регіону, не масштабами і об'ємами зїденого-випитого на святі, а ентузіазмом, креативністю, фантазією і одержимістю тих, хто все це придумував і втілював у життя.

Скажімо, чому переміг луцький, «сальний», фестиваль? В інших містах і селах не вміють пригощати салом? Ні, просто в саме в Луцьку знайшлися люди, які не полінувалися знайти тих, хто найкраще в цьому розбирається, організувати їх, продумати програму і так далі.  Або чому фестиваль дерунів із успіхом проходить саме в Коростені? Що, в інших містах не вміють готувати деруни? Певна річ, уміють. Але саме в Коростені народилася ідея зібрати тих, хто вміє готувати, тих, хто готовий дегустувати їхню продукцію, а далі зайнялися пошуками спонсорів, призами, культурною програмою, туалетами  для тисяч гостей та іншими організаційними «радощами». І тому фестиваль уже три роки проходив саме в Коростені, з кожним роком збираючи все більше учасників, а не де-небудь в іншому місті.

Нарешті, цю закономірність найяскравіше підтвердили на Закарпатті. У невеликих селах і містечках тут організовують яскраві, неординарні свята, яким можуть позаздрити і міста-мільйонники. Отже зовсім не горезвісний адмінресурс чи гроші визначають успіх «заходу», а ті самі ентузіасти та їх енергія. А що це означає практично? Що на фестивальній карті України може яскраво позначитися і ваше містечко або село, якщо ви проявите ті самі креативність, винахідливість і фантазію.

І ось, 2011-й рік лише підтвердив ці думки.

Як ум'яти кілограм сала менш ніж за 9 хвилин

«Смачних» свят і фестивалів в 2011 році в Україні стало ще більше. При цьому нас скоріше не засмутив, а потішив той факт, що якось практично  зникли фестивалі, скажімо так, з великою часткою «комерційної складової». Це, коли, наприклад, весь фестиваль борщу при грандіозних вкладеннях в рекламу полягає в приготуванні борщу в гігантському казанчику, а «фішка» полягає в тому, що розкручена горілчана фірма вливає в той борщ свою розпіарену горілку. Минулого року було більше фестивалів хай меншого масштабу, але більш камерних, теплих і домашніх, якщо хочете.

Мабуть, це зіграло головну роль в тому, що ми інакше почали рейтингувати гастрономічні події. Вирішили: оскільки важко зіставити незіставне, краще ввести декілька номінацій, і в них визначати дійсно найкращих.

Так, ми визначили «наймасштабніші фестивалі» - це луцький Фестиваль любителів сала “З любов'ю... до сала”, закарпатський фестиваль “Червене вино”,  фестиваль вина і меду “Сонячний напій” в Ужгороді, а ще відразу декілька львівських свят - Свято сиру й вина, Свято шоколаду, “На каву до Львова” і Свята пампуха.

«Найкреативнішими фестивалями» були названі Фестиваль дерунів у Коростені, що на Житомирщині, “Короп-фест” на Тернопільщині, фестиваль м'ясників в селі Геча (Закарпаття), Фестиваль полуниці в Черкасах  і той же Фестиваль любителів сала “З любов'ю... до сала” (Луцьк).

«Найвдаліший старт» узяв Фестиваль вина в Києві, а в номінації «найсмачніша традиція» у безперечні  лідери вийшов мукачівський фестиваль «Червене вино», що пройшов уже в 16-й раз!

Нарешті, в номінацію « Рекорди від гурманів» потрапили і новачки, і «фести» з традиціями. Рекорди різноманітні, корисні й смачні – на тому ж луцькому фестивалі виготовили футбольний м'яч із сала діаметром більше 6 метрів і вагою більше 400 кг, а в  конкурсі на швидкість поїдання сала переможець з'їв 1 кг сала з новим світовим рекордом - менш ніж за 9 хвилин!  На Святі Масляної в Черкасах пекли 20-метрові млинці. На Фестивалі полуниці в Черкасах приготували 42-метрове полуничне желе. У Львові на Святі шоколаду ві Львові з 15 тисяч елементів зібрали гігантське шоколадне серце, а на Святі сира й вина за старовинним рецептом, без борошна,  випекли 120-кілограмовий сирник! Нарешті, на Фестивалі кавунів у Херсонській області на конкурсі кавунів переміг кавун вагою 32,6 кг! Ви, можливо, скажете, яка ж тут гастрономія, це суто садівництво. Важко не погодитися, але кавун – це ж смачно, а, значить, близько до гастрономії.  А, головне, люди хочуть влаштувати собі свято, пробачимо їм невелику натяжку, як от - подачу заявки на рейтинг кулінарних фестивалів.

До речі, креативність можна проявити практично в будь-якій ситуації. На тому ж фестивалі кавунів у Голій Пристані на Херсонщині гості могли пригоститися міцним напоєм – кавуновою текілою. Саме так назвали свою «вогненну воду» її творці зі скромного села Збур’ївка. Можливо, і тут ви скажете, яка ж це текіла без кактуса! Але й свята без таких ось відкриттів могло б і не бути!

Отже, відкинувши другорядні деталі, скажемо: «Їли-пили-2011» - це було смачно! Хай буде і «Їли-пили-2012». Там, дивись, і таких свят у нас буде не сорок-п'ятдесят, а набагато більше. А ще, дивись, і з'явиться в зарубіжних медіа реклама: «Літні тури до України для підлітків з ослабленим здоров'ям! Гарантія надбавки у вазі, а також відмінного здоров'я вашої дитини. Сонце, море, свіжі фрукти й овочі, а також українська кухня зроблять те, що не під силу найкращим лікарям!».

Смачного!

Олександр Харченко, головний редактор УНІАН

Володимир Змаженко, керівник Інтернет-проекту «Тут і там»

Фото УНІАН та Тут і там

УНІАН в Google News