"Вовки та лисиці підходять до ЧАЕС майже впритул, щоб роздивитися, що там світиться та гуде", - науковець Денис Вишневський

Завідувач наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Денис Вишневський в інтерв’ю УНІАН розповів, чим живе зона відчуження під час повномасштабної війни.

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник – територія у близько 2 тисячі квадратних кілометрів. Переважно, це уся зона відчуження Чорнобильської АЕС, за виключенням її центральної частини – промзони, безпосередньо ЧАЕС та міста Прип’ять. Через невтручання людини в дику природу (і навіть попри радіацію), ця унікальна лісова заповідна територія вражає своїм біорізноманіттям. Тут відновилася популяція диких кабанів, успішно розмножуються червонокнижні коні Пржевальського, гніздиться один із найбільших представників хижих птахів Євразії, розмах крил якого сягає 2,5 м, та вільно почуваються рисі… 

Про те, що відбувається у зоні відчуження після звільнення Київщини від російських окупантів, чи дошкуляють регіону ворожі БПЛА, наскільки безпечно проводити тут наукові дослідження, та чи можливо колись відновити туризм, УНІАН розпитав у завідувача наукового відділу заповідника Дениса Вишневського, який досліджує її вже 25 років.

Пане Денисе, як протягом багатьох років змінювалось життя у зоні відчуження?

Загалом у зоні відчуження спостерігаються такі ж кліматичні зміни, як і поза її межами. Це зменшення опадів, підвищення середніх температур, більш компактний зимовий період... 

У деяких місцях ліс наступає, територія покинутих населених пунктів вкривається рослинністю... Всі ті містечка, які я бачив у 1992 році, зараз тяжко навіть розпізнати – це зарості! 

Раз на 5-7 років тут відбувається велика повінь, також повернулися пожежі, які спостерігалися на початку 1990 років… Крім того, проблем додають російські дрони, які періодично падають та спричиняють у лісі займання. Звісно, навколишнє середовище забруднює пальне, що витікає з цих "Шахедів" тощо. 

До того ж, з початком повномасштабної війни заповідник став територією, що межує з ворожою державою. Одного разу тут вже був прорив (у лютому 2022 року війська РФ увійшли на територію зони відчуження, перетнувши кордон з Білоруссю, – УНІАН). На жаль, залишається вірогідність, що аналогічні дії можуть повторитися... 

Що росіяни залишили по собі після відходу? Якими є наслідки для заповідника?

Росіяни проникли у переважну більшість наших офісних приміщень, звідки повиносили оргтехніку (принтери, комп’ютери), побутові речі – мікрохвильовки, одяг, обладнання, у тому числі мікроскопи, фотопастки тощо... Після них все навколо було, м’яко кажучи, у бруді. Пам’ятаю, десь тиждень вичищав його… Все було розкидане, у тому числі пакетики з мишами, які росіяни витягли з морозильної камери (миші використовувалися для проведення досліджень, – УНІАН). Уявіть: літо, спека, сморід… Я ходив та, як спанієль, за запахом знаходив тих мертвих гризунів... 

Доводилося чути, що росіяни нібито майже "голими руками" рили окопи у Рудому лісі, який прилягає до Чорнобильської АЕС та у 1986-му взяв на себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу…

Не знаю, чи саме так все було. Коли від них звільнили територію, проїжджав там, але якихось окопів, фортифікацій не бачив… Не виключаю, що там все потонуло – поблизу болотна система, качки плавають.

Можу сказати, природа бере своє. Інженерні споруди, які росіяни залишили після себе переважно біля мостів, зараз обсипаються, заростають рослинністю – травою, кущами, навіть деревами.

Чи відомо, який зараз рівень радіації у заповіднику? 

Наскільки мені відомо, рівень радіаційного забруднення різний та нерівномірний. Це пов’язано, зокрема з метеоумовами, які сформувалися під час аварії. Є декілька слідів радіоактивних випадінь, десь висока концентрація, десь – менша. 

Наприклад, у заповіднику, в районі колишнього села Весняне, є велика "пляма" забруднення – вона є результатом дощових опадів. Водночас біля атомної станції фіксувалися відносно чисті ділянки, бо там зрізали грунт, що, відповідно, зменшило рівень радіації. 

Загалом, чим ближче до АЕС, тим більше ділянок з високою концентрацією радіонуклідів, найщільніша – фіксувалась на промисловому майданчику Чорнобильської станції. Зрозуміло, що саме там – найбільш високий радіаційний фон. До того ж, не варто забувати: радіаційну ситуацію характеризують також далекострокові наслідки випадіння радіонуклідів – те, що прямо зараз ми не можемо побачити, зафіксувати. Маю на увазі те, наскільки активно радіонукліди мігрують, наприклад, у потенційні продукти харчування.  

Разкажіть, будь ласка, про рідкісні види, що зустрічаються у зоні відчуження. Чим саме унікальні тут флора та фауна? 

У нас можна побачити те, що навіть в Європі вже втратили. Тут всі типові комплекси, які були у Середньовіччі. У нас зафіксовано понад 1200 видів диких рослин, 120 видів лишайників, 20 видів моху. Понад чотири десятки видів флори – у Червоній книзі України, приблизно десяток – у Зеленій книзі. Сотні видів тварин, з яких близько сотні – у Червоній книзі… Загалом, це різноманіття характерне для Полісся, але у нас все це у більш природному вигляді, ніж навколо. 

Наприклад, лелека чорний. На відміну від білого лелеки, що мешкає біля людини, чорний воліє вибирати старі вікові ліси, заплави. Ще – орлан-білохвіст – найбільший хижий птах у Європі. Цей червоокнижний хижак має гнізда у нашому заповіднику. Тобто зона відчуження – частина потенціалу відновлення цієї европейської популяції.

Не можу не згадати рись. Вона, як і усі великі хижаки, досить вразлива, тому що не дуже любить присутність людини. У неї не так багато нащадків, швидкість відновлення популяції невисока. Рисі потрібна велика територія. 

Знову таки, кінь Пржевальського – рідкісна дика тварина, що охороняється на міжнародному рівні… Олені – не рідкісний вид, але ви все ж таки такого не зустрінете десь під Києвом. А у нас, якщо приїхати у вересні, коли у них гін, можна з однієї точки почути, як одночасно ревуть 5-6 самців... Просто з Чорнобиля побачите, наскільки їх тут багато... Це вражає. 

Треба зазначити, що питання не тільки у тому, хто рідкісний, а хто не дуже, а у різноманітті біосередовища. У нас тільки кажанів зафіксовано 16 видів, з яких 14 занесені до Червоної книги України. Цим істотам у зоні відчуження досить комфортно – тут мало негативних факторів, які можуть впливати на їхню популяцію. Багато лісів зі старими деревами, схованок – покинутих будівель, льохів, мало ядохімикатів. 

Якщо порівнювати, то які тварини, птахи мешкали до аварії на цій території, а які зараз?

Думаю, майже ті самі. Ніхто з зони відчуження "не стояв біля забору" і "по команді" нікуди не пішов... Зрозуміло, що територія була раніше трансформована: сільгоспугіддя – з одного боку, з іншого – побудували сучасне місто Прип’ять та атомний гігант – ЧАЕС. Тобто сталася урбанізація, індустріалізація, але південний кордон цієї території – дикі ліси. У якийсь момент відбулася певна міграція диких видів. Вони просто прийшли з півночі, з лівого берега, й почали відновлювати свою чисельність у зоні відчуження. Хтось з них швидше розмножується, трапляється нам на очі – як дикі кабани, хтось – повільніше. 

Чи є якісь види тварин, що проживали неподалік ЧАЕС, а через радіацію зникли?

Особливо у перші роки після аварії фахівці зазначали, що деяких тварин, птахів, які жили поряд з людиною, залишилося досить мало. Наприклад, голуб сірий. Однак тут все зрозуміло: людей відселили та кормова база скоротилася. Наразі голуба можна побачити тільки у промзоні ЧАЕС, у Чорнобилі. Водночас зафіксована поява хижаків... 

Тривалий час вважав, що в зоні відчуження немає пацюків, але два роки тому вони з’явилися. Чому? Бо десь збільшилась кількість людей, що означає появу, зокрема смітників… Через цих гризунів навіть довелося ставити пастки на нашій базі.

Загалом є тенденція до того, що кількість тварин з 1998 року збільшилася. З’явилися, наприклад, кабани, які зникли у 2008-2010 роках через епідемію чуми свиней. Наразі ця популяція поступово відновлюється... 

Чи можна назвати новим видом для Чорнобильської зони коней Пржевальського? 

Кінь Пржевальського з’явився тут у 1998 році, його завезли з заповідника "Асканія Нова". Так сталося, що люди колись диких коней нищили, а у зоні відчуження цих красенів можна спостерігати наживо. І це, дійсно, позитивно! 

Теоретично, ми хотіли ще завезти зубра, але початок повномасштабної війни цьому завадив. Зубри є на білоруській території зони відчуження. Кілька разів вони перетинали кордон з Україною, але поверталися назад. Начебто була інформація, що група зубрів зайшла до нас, перетнула кордон на лівому березі, буквально, за тиждень до початку вторгнення. Але зараз неможливо це, ані спростувати, ані підтвердити – там сіра зона, доступу до неї немає. 

Раніше повідомлялося, що у заповіднику можна побачити стадо здичавілих корів. Звідки взялись ці тварини? 

Можна казати, що тоді, після аварії, стався своєрідний експеримент: люди, які все життя працювали у колгоспі, здійснили мрію кількох поколінь – жити на своїй землі без обмежень. Одна родина займала декілька будівель – в одній хаті мешкала, в іншій – майстерню, до прикладу, облаштовувала, у третій – склад... От у селі Луб’янка з’явилося близько десяти самопоселенців. 

Був серед них чоловік літнього віку, який проживав разом з дружиною. Мали вони власне ранчо, на якому чого тільки не було – вулики й худоба, зокрема, корови... Я приїжджав туди та бачив це подружжя – обом понад 70 років. Ситуація навіть анекдотична. Питав у діда: "Навіщо вам ці корови?". Він казав: "Так це бабці моїй потрібно, вона не може без них жити!". Запитую потім те саме у жінки, а вона відповідає: "Так ці корови не мені, а діду потрібні!" (сміється). От така була цікава родина… Зараз вже не пам’ятаю, але хтось з них поїхав звідти, хтось – помер, а корови залишилися безхазяйними та пійшли на вільний випас. Таким чином, з'явилося це здичіле стадо. 

Чи є самопоселенці у зоні відчуження зараз?

Ще років двадцять тому середній вік цих поселенців був за 70. Вже тоді я казав: це натура, що йде. Зараз вони теж є, але дуже мало. Інколи бачу у Чорнобилі, по селах одиниці залишились. Нещодавно одного з них зустрів – літній чоловік їхав на велосипеді до КПП "Зелений мис", щоб купити харчі. Кажу йому: "Якщо хочете, можемо вам завести хліба з Чорнобиля" (бо у місті функціонує три магазини). А той відповідає: "Та я краще покатаюсь, на людей подивлюсь"…

Нещодавно волонтери групи "Dogs of Chernobyl" оприлюднили фото синіх собак із зони відчуження. Чи відомо вам, що сталося з цими тваринами?

Наскільки розумію, десь ці собаки лазили та потрапили у якийсь бруд. Нічого дивного у цьому немає. Я в Чорнобилі ще 20 років тому бачив синіх собак, які на сталеливарному заводі мешкали. Тобто зграя, про яку ви кажете, могла у мідному купоросі вимазатись, чи якомусь порошку синього кольору... Також мені розповідали, що десь у тому районі були покинуті біотуалети, де використовують якийсь реагент, що має такий колір. Може, собаки залізли та щось там розтрощили.  

Чи відомо, в якій частині зони відчуження тварин фіксується більше? Якими територіями вони пересуваються?

У тварин – своє життя (сміється). Зрозуміло, що є ділянки, наприклад, на височинах, чи сосновий ліс, де тільки голки валяються, пісок тощо – там мешканцям заповідника нічого робити. Тварин більше там, де є волога – на берегах річок, біля заплав. Також залежить від того, про яких саме тварин йдеться, адже кожній живій істоті потрібні відповідні умови. А у зоні відчуження таких мешканців дуже багато, й іноді вони навіть ігнорують деякі бар’єри. 

Наприклад, мені охорона ЧАЕС розповідала, що вночі багато тварин підходять до периметру  [станції]. Тобто уявіть: на станції спостерігається певна активність – щось гуде, працює обладнання, світять прожектори, а вовки та лисиці підходять майже впритул та роздивляються, що там таке "цікаве" коїться. 

Ще приклад. Коли у 2020 році сталася масштабна пожежа, стадо коней підійшло до промзони та залишилося там на деякий час. Адже на території, де вони мешкали, все погоріло… Табун десь місяць "тусив" біля промислової зони. Ми їх навіть фотографували. А потім всі коні перебралися на інші пасовища.

Чи вплинула радіація на розмноження тварин?

Наразі рівень радіації, з того що нам відомо, не є критичним для тварин, для екосистеми, у цілому. Немає явно негативних ефектів, які призводили б до їхньої загибелі. Таке спостерігалося тільки у перші місяці після аварії на реакторі, коли рівень опромінення, комплекс джерел опромінення був різноманітним та високим. Знов таки, це було на обмеженій території – у ближній зоні. Той самий Рудий ліс, де загинула сосна (близько 202 кв. км дерев взяли на себе найбільшу частку радіоактивного викиду під час вибуху реактора ЧАЕС, висока доза радіації призвела до загибелі дерев, переважно сосен, та фарбування їх у буро-червоний колір, – УНІАН).

Суть у тому, що, згідно із санітарними нормами, певний рівень радіації не дозволяє у зоні відчуження виживати людям. Не в тому сенсі, що вони приїдуть сюди та помруть, чи одразу отримають високу дозу опромінення, а в тому, що у перспективі не виключається розвиток онкологічних захворювань тощо. Однак для тварин такий самий рівень радіації не є перешкодою для розмноження, створення стабільних популяцій.

Тобто можна казати, що радіація не вплинула на популяції? 

Ні, це не означає, що радіація на них взагалі не впливає. Це ми бачимо, зокрема у мишоподібних гризунів, яких вивчаємо… Також треба розуміти, що, наприклад, через екстремальні морози, які можуть "бахнути" у березні, тих самих мишоподібних загине набагато більше, ніж, умовно, через другу чорнобильську катастрофу. Ті ж потужні пожежі аж ніяк не можна назвати корисним фактором для флори та фауни... Тобто тварини та рослини перебувають у середовищі, де, крім радіації, є багато різних явищ, які на нього впливають. 

Що саме зараз досліджують науковці у зоні відчуження?

Важливо зрозуміти, як вплив радіації "обходить" окремий організм, або популяцію. Зона відчуження у цьому сенсі – унікальна лабораторія просто неба, цікава науковцям з усього світу. Бо проблема дуже актуальна: ядерна енергетика у світі розвивається, відповідно, зростає ризик виникнення аварій та потрапляння радіонуклідів у навколишнє середовище. Пригадаємо ту ж "Фукусіму" в Японії (радіаційна аварія на АЕС у префектурі Фукусіма сталася у 2011 році, – УНІАН)… Також не виключена ймовірність застосування ядерної зброї у тому чи іншому вигляді… 

Тобто, з урахуванням усіх цих ризиків, важливо розуміти, наприклад, як мігрують радіонукліди – не тількі у повітрі й по воді, а і серед рослин, грунту. Адже може повторитися ситуація на кшталт тієї, що сталася в СРСР наприкінці 40-х років минулого століття, коли пройшли перші тестування ядерної зброї (у серпні 1949 року на Семипалатинському полігоні у Казахстані відбулися випробування першої атомної бомби СРСР, - УНІАН). Військові дивилися, як класно все горить, як зноситься ударною хвилею – танки "літають", як іграшки... І лише потім виникло питанння: "А куди ж йдуть продукти розпаду?! Як мігрують радіонукліди у воді, рослинах, грунті?".

Коли працюєте у зоні відчуження, як убезпечуєте себе від можливого опромінення? 

Є спеціальні правила радіаційної безпеки. Коли працюєш у контакті із забрудненим матеріалом, радіоактивними відходами, як правило, видають комплект одягу. Після роботи знімаєш його та віддаєш у пральню… Додому їдеш в іншому одязі. Носиш індивідуальний дозиметр – наприкінці місяця, року, тобі кажуть, яку сумарну "дозу" отримав. Раз на рік – обов’язковий медичний огляд.

Як вважаєте, Чорнобильська зона стане коли-небудь придатною для життя людини?

Не дуже розумію, що робити людям на пустирях з мулистими, піщаними ґрунтами та якоюсь умовною інфраструктурою. Хіба в Україні дефіцит території? Це у радянський період була позиція: кожен клаптик повинен мати якесь функціональне навантаження. Чому зараз це питання знов почало виникати? На нього зазвичай відповідаю цинічно: "Можна заселятися хоч завтра. Ви візьмете своїх дітей чи онуків і поїдете?". Люди дивляться якось перелякано й питання одразу знімається… 

Відповідаю на ваше запитання: "Ніколи!".

Чи є зараз охочі відвідати заповідник?

За тиждень до повномасштабного вторгнення, у зв'язку з ускладненням ситуації, Чорнобильську зону для туристів закрили. Після звільнення території це питання не підіймалося, наскільки знаю... Водночас вже через два місяці після деокупації ми почали працювати. Поїхали збирати фотопастки, які залишилися з тих, що ми поставили до 24 лютого 2022 року. ЗСУ нам пішли назустріч – виділили саперів, розвідників, які говорили, куди і як можна чи не можна ходити, давали нам "зелене світло"… Частину обладнання, зокрема, для моніторингу великих тварин, ми врятувати.

Але чи розробляються зараз якісь туристичні проєкти на майбутнє?

Зараз існує інша проблема. Тут – державний кордон з Білоруссю, а коли завершиться війна, невідомо. Ба більше, не виключено, що в якийсь момент Білорусь може застосувати проти України свій контингент, чи російські війська зроблять якийсь маневр та вдарять, якщо не по Чорнобилю, то Житомирщині чи Рівненщині…

Думаю, туризм у зоні відчуження зараз не на часі. Тим паче, що велика частина туристів – це іноземці, які не наразі надто прагнуть відвідувати Україну. Водночас іноземні журналісти, науковці інколи приїжджають. Але не всі згодні ризикувати, і ми це розуміємо. 

У перший рік повномасштабної війни була депресія – зустрічався з колегами з дослідних центрів й майже всі ставили хрест на чорнобильских дослідженнях. Але минув час і ми відповідним чином адаптувалися – дослідницькі группи почали відновлювати роботу. Адже у нас зберігся доступ до двох третин заповідника, до ключових ділянок – Рудого лісу, водойм. Також до територій, які не були заміновані, або де вже пройшли наші сапери... Всім своїм партнерам ми просигналізували: так, ситуація складна, але ми – на місці, ми працюємо. Життя продовжується.

Лариса Козова

УНІАН в Google News