Реінкарнація Тендерної палати у руках президента. Якого саме?

ВР прийняла новий закон про держзакупівлі. По суті, це реінкарнація корупційних схем Тендерної палати, вважають експерти. Останнє слово за президентом, от тільки за яким?..

Минуло майже два роки відтоді, як гучний скандал за участю Президента, прем`єра і парламенту поставив жирну крапку в діяльності Тендерної палати України, яка, на думку експертів, завдала держбюджету збитків на десятки, якщо не сотні мільйонів гривень. Імена людей, котрі стояли за ТПУ, були всім добре відомі, і, здавалося б, вони назавжди повинні бути усунені від процесів, пов`язаних із регуляцією державних закупівель. Але це не наша логіка, прийнятий Верховною Радою 11 лютого Закон “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” відчайдушно проштовхували все ті ж люди. Насамперед – “б’ютівець” Антон Яценко, його колега по фракції Сергій Осика і комуніст Олександр Ткаченко. Голоси за цей закон дали як члени фракції БЮТ, так і “регіонали” з комуністами, взяли участь навіть “нунсівці”. Тепер Юлія Тимошенко просить Віктора Ющенка накласти вето на цей закон, оскільки він, на її думку, містить корупційні схеми, подібні до тих, що вже використалися раніше. Віктор Янукович не коментує ухвалення закону, яке стало однією із топ-новин. Мабуть, для нього це надто дрібна тема. Цікава вимальовується ситуація – усі «ні при чому», рішення залишається за президентом. От тільки питання – за яким?

Тендерна історія

Як це часто у нас буває, проблемний закон справді потрібен державі, але зовсім не в тому вигляді, в якому його прийняли. Обсяг державних закупівель в Україні становить до 150 млрд. грн. на рік, і всі ці кошти виділяються з бюджету. Вже традиційно сфера держзакупівель стає розсадником корупції у рядах чиновників. До 2000-го все відбувалося хаотично – на місцях рішення приймалися на власний розсуд. Природно, гроші платників податків використовувалися, м`яко кажучи, нераціонально. У 2000-му Рада прийняла закон про держзакупівлі, яким запроваджувалася практика обов`язкового проведення тендерів. Сяк-так закон діяв, але часто знаходилися «фахівці», які проводили торги за участю підставних компаній, і держзамовлення йшло за узгодженою адресою. Всілякі Попил Відкатичі не допускали до конкурсу «чужі» підприємства, які не хотіли дотримуватися «закону ділення».

Щоб остаточно викорінити такі явища, у 2005 році була створена Тендерна палата, яка мала зосередитися на викритті нечистих на руку чиновників. Проте ТПУ попрямувала у прямо протилежному напрямі, так і не ставши викривачем одержувачів «відкатів». Радше навпаки. Тепер кожен, хто хотів отримати жадане держзамовлення, повинен був не тільки задобрити «керівництво» на місцях, але й знайти спільну мову з Тендерною палатою. Майже три роки приватний бізнес та експерти доводили необхідність ліквідації ТПУ, яка паразитувала на державному бюджеті. І лише політична ситуація, що загострилася у 2008 році, змусила владу серйозно взятися за палату. Смішно було спостерігати за тим, як Секретаріат Президента, Кабмін і парламент накинулися на ТПУ, сперечаючись при цьому за лаври переможця над «злим змієм». До того ж Секретаріат, уряд і опозиція наввипередки звинувачували одне одного у «кришуванні» палати.

У березні 2008-го ТПУ було ліквідовано, одночасно був скасований і закон про держзакупівлі. Мінекономіки відзвітувало про колосальні збитки, завдані держбюджету діяльністю Тендерної палати, але, як не важко здогадатися, за це так ніхто і не відповів. Принаймні ні про які службові розслідування ніхто нічого так і не почув. У парламенті був зареєстрований законопроект з довгою назвою «Про створення слідчої комісії з розслідування зловживань ТПУ під час здійснення процедур держзакупівель і лобіювання народними депутатами України Ткаченком і Яценком у парламенті інтересів цієї організації». На тому й скінчилося. Як бачимо, Антон Яценко і далі активний учасник «закупівельного» процесу, про що свідчать заяви його однопартійців. А правовий вакуум, що утворився у 2008 році, у сфері держзакупівель був заповнений ухвалами Кабміну, якими досі регулюються торги. Зрозуміло, що це знову прямий шлях до корупції вищих державних чиновників. Розв’язати проблему і був покликаний новий закон.

«Поправлений» закон

Однією з найбільших проблем, на які наразилися учасники тендерів в останній рік, була цілковита неможливість оскаржити результати конкурсів і порушення, допущені в ході їх організації та проведення. Часто суди відмовлялися приймати до розгляду скарги, мотивуючи це тим, що Конституційний Суд узагалі визнав незаконними ухвали Кабміну про держзакупівлі. Тобто учасникам тендерів натякали, що вони, власне кажучи, самі є порушниками порядку.

Згідно з новим законом, головним відповідачем за чистоту торгів стає Міністерство економіки. При цьому в самому відомстві буде створено спеціальний орган з оскарження результатів тендерів, до якого зможуть апелювати скривджені. Ось тут і починається найцікавіше – цей орган складатиметься із 14 членів. Сім представників буде делеговано від Мінекономіки, Мін’юсту, Держкомстату, Держкомпідприємництва, Антимонопольного комітету, Секретаріату Президента і РНБО. Ще сім повинні обиратися Мінекономіки з числа експертів на конкурсній основі. При цьому семеро "незалежних фахівців" включаються до складу органу оскаржування за узгодженням з Комітетом ВР з питань економічної політики (очолює Олександр Ткаченко, колишній президент ТПУ) і Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності (очолює Микола Азаров). Безпосередня участь у процесі останнього пояснює голосування більшості «регіоналів» за цей закон.

Той факт, що діяльність наразі безіменного органу не регулюється ніяким законодавчим актом, свідчить про те, що він буде, так би мовити, «саморегульованим». Створювати сумнівних «контролерів» з нез’ясованим статусом українським депутатам не вперше, щось подібне, наприклад, пропонувалося запровадити законопроектом «Про систему збору і обліку єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”. В Україні могла з`явитися Адміністрація соцстрахування, яка стала б надбудовою над Пенсійним і трьома іншими соціальними фондами. На початку 2009 року експерти одностайно дійшли висновку, що вона є повним аналогом Тендерної палати.

Грабунок серед білого дня

Як приймався закон про держзакупівлі, описано у незліченній кількості статей. Відзначимо лише, що за нього проголосували 245 народних депутата із 374, зареєстрованих у сесійній залі. 50 голосів дав БЮТ, 156 – «регіонали», 10 – НУНС і 27 – дисципліновані комуністи (у повному складі). Так само у повному складі утрималися члени Блоку Литвина. З позафракційних обранців «за» проголосували Інна Богословська і Василь Кисельов. Усі ці люди визнали прийнятною поправку №133, вони не розгледіли або не захотіли побачити у ній відверто корупційний наріст на всій системі державних закупівель, який у майбутньому може вирости до жахливих розмірів.

Незважаючи на хроніку голосування, кілька «б’ютівців» поспішили відхреститися від документа, назвавши його відверто «сірим» і таким, що підриває авторитет їхньої політсили. І в ПР знайшлися невдоволені, зокрема, депутат Валентин Ландик вважає, що документ направлений на підтримку імпортерів, а не вітчизняних виробників. Але це все деталі, факт залишається фактом – закон прийняли.

Важливіше те, що проти згаданої поправки ще навесні 2009 року виступали експерти Світового  банку, які вважають неприйнятною безпосередню участь представників політсил в апеляційному органі. Тим часом упевненість лобістів «поправленого» закону у власній безкарності викликає захоплення. Ситуація нагадує злом банкомата в людному місці. Всі бачать, що відбувається щось протизаконне, але ніхто цьому не перешкоджає, бо грабіжники зосереджено вдають, що займаються лагодженням цього-таки банкомата. За логікою, роль правоохоронних органів повинен узяти на себе президент. З проханням накласти вето на закон до нього вже звернулася Юлія Володимирівна. Як зауважив депутат Анатолій Гриценко, тим самим прем`єр розписалася у своєму безсиллі й неможливості вплинути на депутатів блоку імені самої себе.

І що ж буде? Ворожити, звичайно, можна, тим паче, що Секретаріат Президента досі конкретно про плюси-мінуси прийнятого закону так і не висловився. Інтрига полягає ось у чому. Віктор Ющенко, звичайно, може ветувати закон про держзакупівлі. І якщо він це зробить оперативненько, до 25 лютого (дата інавгурації нового глави держави. – ред.), то – або, або... Або перед нами відкриється варіант нової парламентської коаліції – подолати вето зможуть спільно «регіонали» і «б’ютівці». І тоді закон набуде чинності зі всіма своїми «мінусами». Або «віртуальна» БЮТівсько-ПРівська коаліція не спрацює, і закон благополучно запхнуть у довгий парламентський ящик. У якому вигляді і як скоро він випливе знову, які сюрпризи будуть у новому його варіанті – питання невизначеного майбутнього. Тим більше невизначеного, що доля самої Верховної Ради викликає чимало питань. Явний мінус від зволікання із законодавчим врегулюванням проблеми тільки для тих, хто, як і раніше, повинен проводити держзакупівлі.

Втім, є й інший варіант – почесну місію підписання (або непідписання) закону Віктор Ю. передасть Вікторові Я., і тоді доля документа потрапляє до рук людини, чия політсила за цей закон і голосувала. На «розборки» з законом Президентові відводиться 15 днів від дня його надходження у Секретаріат. Кінцева дата ухвалення рішення – 26 лютого, а це вже перший день у ролі гаранта Віктора Януковича. Таким чином, Віктор Андрійович на цілком законних підставах передає закон у спадок своєму наступникові. Звичайно, малоймовірно, що лідер «регіоналів» почне свою діяльність на посаді президента з підписання «сірого» закону. Але, як мовиться, гроші заплачено – прошу їсти.

Антон Лосєв (УНІАН)

УНІАН в Google News