Фольга як економічна "ядерна зброя": чому ЄС так бентежать санкції проти російського алюмінію

У Євросоюзі знову заговорили про санкції проти російського алюмінію. Але досі не прийняли їх. УНІАН з’ясував, хто у Європі виступає проти цього, і чи правду кажуть, що від алюмінію залежить уся європейська промисловість.

5 лютого видання Politico повідомило, що ЄС готує 13-й пакет санкцій проти РФ, у якому головним питанням буде "бан" на російський алюміній, експорт якого приносить РФ близько $8 млрд щороку. Ініціювали процес Литва, Латвія, Естонія та Польща. Але проти виступили Італія, Німеччина та "інші країни ЄС", які не забажали, щоб їхня позиція стала публічною.

Скептики стверджують, що такі санкції стануть "економічною тактичною ядерною зброєю" проти Євросоюзу, а прихильники обмежень для російського алюмінію навпаки наполягають, що їхнє запровадження сприятиме відродженню "національного виробника". Хто ж правий?

Ми бачимо активний переділ ринку алюмінію у світі, який простимулювали санкції, що досі навіть не прийняті. Бо і ЄС, і РФ з Китаєм, і всі інші, включаючи Україну, готуються до переорієнтації галузі на Схід.

На що це вплине, і чому цей метал зненацька виявився таким важливим для всього світу? І головне – як ці санкції або їх відсутність вплинуть на Україну? УНІАН поговорив про це із фахівцями.

Металева дисгармонія у ЄС

Єврокомісія готує черговий пакет санкцій проти країни-агресора, який має стати "подарунком" Путіну на 24 лютого. Точніше – мав би бути. Бо європейці, як завжди, замість швидкого рішення вже встигли пересварилися між собою, але так ні до чого поки що не дійшли. Через це вже пішли різні інсайди та плітки, що ніякого 13-го пакету санкцій взагалі не буде прийнято.

Втім наразі ще зарано "посипати голову попелом", адже пакет навряд обмежиться одним лише алюмінієм. Він переслідує дві важливі мети – вторинні санкції проти компаній, що обходять вже прийняті обмеження, та удар по недорогоцінних металах з РФ.

Оскільки проти нафти, газу, вугілля та інших товарів з "немитої" вже введені ті чи інші обмеження, то чорні й кольорові метали стають все більш важливою для Кремля категорією експорту на західних ринках. І у Єврокомісії це добре розуміють. Втім, як розуміють і залежність своєї промисловості від сировини з РФ. І алюміній є одним з ключових індикаторів цієї залежності.

"Європейські політики зараз перебирають можливості для нових санкцій і згадали про російський алюміній - "РУСАЛ" (належить зятю екс-президента РФ Єльцина – Олегу Дерипасці, – УНІАН). Щодо перспектив санкцій проти алюмінію та загалом металу з РФ, то я маю сумніви щодо їх втілення та реалізації. Декларації є, але далі справа не йде, - констатує Станіслав Зінченко, директор компанії GMK Center, яка займається моніторингом галузі металургії. – Навіть у разі прийняття санкцій може повторитися ситуація зі скрапленим газом – коли проти трубопровідного російського газу санкції ввели, але скраплений газ залишився поза санкціями, і за обсягами його закупівель Європа досі серед лідерів".

Втім, не всі експерти такі категоричні. Ігор Бураковський, професор Києво-Могилянської академії і керівник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, впевнений, що можна очікувати не повного ембарго, а чогось на зразок "стелі" для нафти (обмеження, за якого російська нафта може торгуватися не дорожче, ніж $60 за барель), коли й політики "ситі", й товаровиробники цілі.

"Дебати щодо санкцій тривають постійно. І якщо на політичному рівні вже є стратегія ЄС щодо відмови від основних експортних товарів з РФ, то європейський бізнес цьому опирається. Ми бачимо цю стратегію на прикладі газу, нафти, вугілля з Росії, від яких ЄС поступово відмовляється, - каже експерт. – Зараз мова йде не про повну відмову від російської сировини й алюмінію зокрема, а про пошук балансу між підтримкою України та власних виробників".

Дослідник вважає, що якесь рішення, скоріше за все, буде прийнято, оскільки відмова ЄС від російського алюмінію "навряд стане великою кризою". З останнім згоден і пан Зінченко.

"Алюміній не є дефіцитним металом. У світі достатньо пропозиції. З росіянами конкурує Китай, компанії зі Старого та Нового Світу. Відмова від нього не є стратегічним питанням для Європи. Але багато компаній були "зав’язані" на отримання саме російської дешевої продукції, що робило їх виробництво прибутковим і рентабельним", - каже аналітик.

Через це, на його думку, ЄС швидко не зможе відновити виробництво, оскільки велика вартість робочої сили та енергоносіїв у Європі робить товари з дорогої сировини неконкурентними на світовому ринку.

"Потрібно розуміти, що 80 відсотків вартості алюмінію - це ціна на електроенергію, а у ЄС вона вкрай дорога. Подібні виробництва з’являються там, де достатньо дешевої електроенергії – зазвичай, біля ГЕС, - пояснює Станіслав Зінченко. – Тому, на жаль, для європейців, заміщувати російський алюміній буде, головним чином, Китай, що для багатьох теж неприйнятно".

В якості прикладу він наводить ситуацію, коли країни Південно-Східної Азії збільшили постачання листового прокату на ринок ЄС після початку російсько-української війни і, тим самим, витіснили Україну з цієї ніші ринку.

Але й тут не все так просто. Бо від дешевого алюмінію залежні споживачі. А ось виробники, навпаки, бажають позбутися конкурента.

"ЄС розділений на два табори щодо санкцій проти російського алюмінію. Це споживачі і виробники, - пояснює  Ігор Бураковський. – Асоціація споживачів алюмінію є досить потужною структурою на рівні всього Євросоюзу. Вони лобіювали включення цього металу до списку "критичних сировинних товарів" ЄС і виступали проти будь-яких обмежень щодо алюмінію з РФ".

За словами експерта, близько 10% європейського ринку алюмінію все ще займає Росія, що багато, з огляду на зниження виробництва у самому Євросоюзі і збільшення конкуренції між виробниками у світі.

"Втрата цих обсягів призведе якщо й не до дефіциту, то до збільшення попиту і цін на алюміній точно. Алюміній - це метал, що має дуже широке вживання, - продовжує пан Бураковський. – А головне, що він є в тих товарах, які є основою експорту з ЄС. Саме тому він такий важливий для європейців. Бо якщо дорожчатиме сировина для їх продукції, то дорожчатимуть й самі європейські товари. І тоді вони почнуть програвати конкуренцію товарам з Азії. В першу чергу – з Китаю".

Тобто, в разі санкцій, китайці виграватимуть двічі – і як постачальники сировини, і як товаровиробники.

"Алюмінієві війни" між транснаціоналами

Обидва експерти радять не зважати на те, які саме країни Європи підтримують "алюмінієвий бан", а які - ні. Адже боротьба йде не між урядами, а між глобальними корпораціями, які поділилися на два великі табори – виробників і споживачів. І для кожного питання санкцій та конкуренції є принциповим, адже від цього залежить виживання їх бізнесу на висококонкурентному ринку.

"Не варто казати, які країни "за" чи "проти". Бо санкційний процес працює не на рівні країн, а на рівні великих компаній та інтересантів з кожної конкретної галузі. Підприємства направляють до урядів листа, у якому санкції підтримують або ні, - описує процес прийняття санкцій Станіслав Зінченко. – Питання зацікавленості гравців ринку - головне, тому що хтось повинен замістити РФ на ринку. Але серед європейських виробників, які повинні замістити російське виробництво, немає консенсусу".

Як приклад він наводить ситуацію з обмеженнями на сталеві сляби – їх імпорт з РФ не заблокували лише тому, що російська група компаній НЛМК, яка має заводи у Бельгії, заявила, що не зможе замістити постачання російських слябів на свої заводи. 

Втім, найгостріші "алюмінієві війни" йдуть не між росіянами та європейцями, а всередині самого ЄС.

"Для виробників це питання внутрішньої конкуренції, бо якщо одні – наприклад, італійці – втратять дешеву російську сировину, то їх продукція буде менш конкурентною у порівнянні, наприклад, з французькою. Санкції - це не лише зовнішній чинник, але й інструмент внутрішньої боротьби в ЄС", - продовжує пан Зінченко.

Дешевий алюміній та сировина загалом є "сильною стороною російського експорту", погоджується Ігор Бураковський. Через це цілі індустрії у Європі вибудовані саме з "прицілом" на російську сировину, а переорієнтація на інших постачальників зробить бізнес вразливим перед тим же китайським імпортом.

"Для підприємств-споживачів відмова від російського алюмінію вимагатиме перепрофілювання логістики й великих інвестицій, які ще потрібно знайти", - каже професор.

Компанії, що лобіюють санкції проти РФ, роблять це не через любов до України, а через власну вигоду.

"Наприклад, Rio Tinto, Alcoa, Novelis та інші індустріальні гіганти виступають в підтримку санкцій, бо вони самі є виробниками і хочуть позбутися конкуренції "РУСАЛу". Але ці міжнародні компанії дуже важко асоціювати з якоюсь однією країною", - каже Ігор Бураковський.

Вони позиціонують санкції проти РФ саме як "захист національного виробника", що теж є елементом передвиборчої кампанії (так, у Європарламенті в цьому році теж вибори) і є дуже гострим питанням для ЄС.

"Це сприятиме відновленню власного європейського виробництва. Але ситуація для ЄС, в цілому, неоднозначна. З одного боку, з політичних міркувань (є консенсус щодо підтримки України) та заради підтримки власного виробника (а це інвестиції, податки, робочі місця), санкції проти російського алюмінію потрібні. Але з іншого боку, теж є економічні інтереси, які потрібно враховувати, бо це теж податки та робочі місця". – каже пан Бураковський.

Поступово позиції прихильників санкцій посилюються, адже політично влада країн ЄС також схильна до зниження залежності від РФ і від світового ринку в цілому. Але те, що цей метал такий важливий для промисловості ЄС, змушує політиків вагатись.

Цінний недорогоцінний метал

Зрозуміло, що будь-яка сировина важлива для економіки. Але чим такий цінний саме алюміній? Це не шляхетне золото і не розповсюджена сталь. Але якщо озирнутись довкола,  можна побачити, що він використовується всюди – від раніше згаданих обгорток для цукерок і різних упаковок до гаджетів та літаків. Навіть у вибухівці використовують алюмінієву пудру.

На думку Ігоря Бураковського, від алюмінію залежить дуже багато.

"Це, власне, основний матеріал для будь-яких конструкцій у будівництві, у виробництві сучасних побутових приладів, у авіабудуванні тощо. Алюміній вважається настільки важливим для економіки ЄС, що він увійшов у згаданий раніше список "критичних сировинних товарів". Цей перелік був прийнятий щоб забезпечити економічну стійкість і безпеку ЄС", - каже науковець.

Від нього залежить й курс на "зелену економіку", який є цільовим для євробюрократії.

"Більше того, алюміній розглядається як сировина, яка у суто технічному плані робить можливим перехід до стійкої "зеленої" економіки. Це створює залежність Європи від РФ", - продовжує пан Бураковський.

Як ми пам’ятаємо, "зелений" курс є центральною темою та метою всіх економічних реформ у ЄС за останнє десятиріччя. Через це, зокрема, Ангела Меркель свого часу зачиняла шахти та копальні у Німеччині та переводила німецьку економіку на "екологічно чисте паливо" - російський газ. "Зелена економіка" й досі є елементом передвиборчої кампанії до Європарламенту.

Росія вже готується

Санкції ще не прийняті, але всі сторони вже до них готуються. Кожен по-своєму. Так, західні біржі притримують російський алюміній. Перший крок у цьому напрямку зробили невгамовні британці, які ввели обмеження на російські недорогоцінні метали найпершими, ще 14 грудня минулого року. Через це склади Лондонської біржі металів виявилися переповненими російським підсанкційним металом – 90,4% (або майже 340 тисяч тонн) запасів - це саме алюміній.

Росія ж, доки європейці зволікають, активно готується до санкцій, нарощуючи свій експорт до Китаю – до 1,18 млн тонн протягом 2023 року. Це майже вчетверо більше, ніж було у 2021 році. За два роки частка РФ на китайському ринку алюмінію зросла з 18% до 76%, про що повідомляв Reuters.

Але навіщо Китаю російський алюміній, якщо "Піднебесна" й сама лідер ринку? Якщо придивитися, то вийде, що "китайський алюміній", який продається у Європі та по всьому світі, насправді не завжди є саме китайським. Часто це той самий російський метал, який продається через китайського посередника в обхід санкцій.

Саме завдяки цьому частка КНР у світових поставках алюмінію досягла 59% у 2023 році – бо це результат кооперації з РФ. У тому числі й через це європейці не хочуть переходити на "китайський" метал (бо алюміній буде, принаймні частково, тим самим російським, тільки з маржею для китайських товаришів).

Більше того, свій алюміній росіяни роблять у тому числі з китайського ж глинозему, обсяг поставок якого протягом минулого року досяг 1,12 млн тонн (у 2021-му було менше двох тисяч тонн). Тут слід додати, що "РУСАЛ" має багато потужностей для виробництва як всередині РФ, так і за межами країни, але не має достатньо сировини для виробництва алюмінію, щоб завантажити всі свої незліченні заводи.

Тому останні десятиріччя ми бачили, як Олег Дерипаска з партнерами скуповує всі заводи та родовища, до яких може дотягнутися у Європі і не тільки. Так, найбільший український виробник алюмінію – Запорізький алюмінієвий комбінат – спеціально був викуплений "РУСАЛом" ще 2007 року з метою позбавитися конкурента і, одночасно, отримати доступ до родовищ українського глинозему, які були у власності заводу (підприємство росіяни зупинили, а сировину з його родовищ потягли в Росію).

Коли через суди частку акцій Запорізького заводу у Дерипаски відібрали, росіяни почали шукати сировину деінде. Наприклад, одним з ключових постачальників глинозему до "РУСАЛу" стала Австралія, яка, втім, зупинила постачання після нападу на Україну у 2022 році.

Але "плече" підставили усе ті ж китайці, які тепер і є головними постачальниками глинозему на російські заводи. Загадані вище 1,12 млн тонн китайської сировини забезпечують 88% всіх поставок глинозему до РФ, а той же "фокус", що Дерипаска робив з українським заводом, він повторює вже з китайським – минулого року він купив 30% акцій китайського Hebei Wenfeng за $267 млн.

РФ та Китай створили справжній "алюмінієвий уроборос", де виробничі та сировинні потужності обох держав сформували практично єдиний промисловий комплекс. І тепер вже й самі навряд скажуть – де алюміній російський, а де китайський.

Втім, нам головне не процес, а результат – втрати для російського бюджету. А оскільки росіяни змушені знижувати ціни на свій алюміній для китайців і щоб спустошити склади напередодні можливих санкцій, то ці втрати вже є і будуть збільшуватись. Тобто повториться "нафтовий" сценарій. Хоча ці втрати поки що не дуже значні. Та й оцінити їх важко, бо офіційну статистику стратегічного експорту у РФ засекречують, а "тіньовий" експорт туди й раніше не потрапляв.

""РУСАЛ" - це велика компанія, один з лідерів ринку. Про вплив від санкцій казати важко, адже низька собівартість через дешеву електроенергію залишає їм можливості для великих дисконтів, а логістика дозволяє швидко перенаправити експорт на інші ринки у Азії. Також РФ нарощує внутрішнє споживання, - зауважує Станіслав Зінченко. – Ми також бачимо на прикладах інших санкцій, як європейці купують продукцію (наприклад, з Індії або Туреччини), що вироблена з російської сировини чи напівфабрикатів. Ринок великий і можливостей обійти санкції багато, тому обмеження на алюміній для Росії будуть болючими, але навряд критичними".

Україна – вічно перспективна

Щодо впливу на українську промисловість, експерти відносно спокійні – алюміній не є дефіцитним матеріалом на світовому ринку.

"Українські представники приймають участь у платформах, де йде обговорення виробництва та регулювання "критичних сировинних товарів" у ЄС. Україна намагається бути частиною Європейського союзу. В разі блокування російського алюмінію, Україна може стати одним з бенефиціарів переорієнтації на внутрішнє європейське виробництво, адже в нас вже є власне виробництво й відповідні поклади, які лише потребують інвестицій", - вважає Ігор Бураковський.  

Втім, він додає, що це питання більш далекої перспективи.

"Зрозуміло, що війна ці процеси ускладнює, але ми зберігаємо великий потенціал. Тому інтеграція українських виробників у європейські виробничі ланцюжки - це скоріше на перспективу після завершення бойових дій. Зараз в нас все підпорядковується одній цілі – перемога на фронті, - продовжує він. – Тому ми сьогодні є імпортером, а не експортером алюмінію. І говорити можемо лише про перспективу відбудови галузей, а не про сьогодення. Поки що статистика виробництва певних матеріалів з міркувань безпеки недоступна".

За словами Станіслава Зінченко, Україна зараз є і імпортером, і експортером алюмінію.

"Точніше – продукції з алюмінію. Мова головним чином про алюмінієвий профіль, який використовується у будівництві, та про фольгу для харчової промисловості. Алюміній важливий також для вітчизняного виробництва обладнання у машинобудуванні. Первинний алюміній не імпортується у великій кількості, бо в нас вже нема великих виробництв для його обробки", - поясніє аналітик.

Він додає, що раніше ми мали значні обсяги виробництва, але поступово втратили їх. Залишилось лише невелике виробництво у Київській області. 

"Спочатку у Луганську втратили виробничі потужності у 2014 році, а потім зупинився Миколаївський глиноземний завод. Фактично залишилося декілька невеликих заводів алюмінієвих профілів. Тому зараз ми більше імпортуємо, ніж експортуємо. Алюмінієвої продукції на світовому ринку достатньо і можливі санкції на вітчизняний ринок не вплинуть, бо не створять дефіцит", - впевнений Зінченко.

Що ми маємо у результаті? ЄС поки що не готовий вводити санкції проти російського алюмінію, адже від цього залежить технологічний експорт європейських компаній та "зелений" курс європейських політиків.

У той же час, санкції потрібні самим європейцям навіть не стільки як інструмент підтримки України, а як інструмент захисту європейського ринку від конкурентів. Адже без протекціоністських заходів внутрішнє виробництво алюмінію у ЄС занепадає. І виробники цієї сировини тиснуть на уряди, працюючи, таким чином, на користь Україні. Україна у перспективі теж може відновити власне виробництво алюмінію, бо попит у ЄС зростатиме. Але це післявоєнна перспектива. 

Санкціям поки що опираються товаровиробники, які звикли до дешевої російської сировини і бояться втратити ринки. Але якщо ЄС зміг "злізти" з "газової голки", то й з алюмінієвою залежністю зможе впоратись. Хоча й не одразу, і не від всієї – теж, як з газом, будуть якісь виключення та перехідний період.

Росія та "РУСАЛ" вже втрачають гроші, навіть попри те, що санкцій поки що немає. Втім, ці втрати не є критичними, бо є Китай, який закуповує все, що є у РФ. Але з дисконтом. Росія також втрачає кошти на зміні логістики. Звісно, санкції були б ефективнішими, але маємо що маємо. Головне, що країна-агресор поступово втрачає найбільш платоспроможних покупців і отримує менше прибутків.

Андрій Попов

УНІАН в Google News