Пробач, зброє - Кабмін повернув Президентові контроль над спецекспортом

«ТАСКО-експорт» за рішенням Кабміну перепідпорядкують Президентові. Дивно, але 3 роки тому уряд Януковича люто чинив опір передачі компанії під контроль Віктора Ющенка...

Держпідприємство «Зовнішньоторгівельна фірма «ТАСКО-експорт» буде перетворена в дочірнє підприємство держкомпанії «Укрспецекспорт». Відповідним розпорядженням Кабміну (від 14 липня) поставлена крапка в 3-річній боротьбі уряду і Секретаріату Президента (нині Адміністрація Президента) за контроль над експортом українських озброєнь і військової техніки (ОВТ). Річ у тому, що “Укрспецекспорт” завжди контролювався главою держави, а “ТАСКО-експорт” знаходилася у віданні Кабміну. Позитивна на перший погляд новина має, так би мовити, подвійне дно. Не дарма згадується саме Секретаріат Президента, а не його спадкоємиця - АП, оскільки остання не брала участь в спорі за виняткове право торгувати зброєю. Ось Секретаріату Віктора Ющенка справді доводилося важко – в 2007 році, наділяючи «ТАСКО-експорт» розширеними повноваженнями спецпостачальника, тодішній Кабмін Віктора Януковича розраховував позбавити «Укрспецекспорт», а з ним і Президента, монополії в цій сфері. Тепер же саме уряд ініціював передачу «ТАСКО-експорт» під юрисдикцію «Укрспецекспорту». Виходить, що одні і ті ж люди, а точніше одна і та ж політична сила з інтервалом у 3 роки ухвалює абсолютно протилежні рішення в стратегічно важливій для держави сфері.

Історія демонополізації експорту зброї

Із пропозицією переформатувати «ТАСКО-експорт» в Кабмін звернулися Міністерство промислової політики і «Укрспецекспорт». Мінпромполітики в даному випадку представляло інтереси підлеглих йому підприємств оборонно-промислового комплексу, а «Укрспецекспорт» діяв в прямій відповідності логіці найбільшого спецекспортера країни. Але це все формальності, зрозуміло, що рішення з такого важливого питання ухвалювалося на найвищому рівні. Тут варто нагадати розстановку сил, яка існувала в українському експорті зброї у переддень другого прем`єрства Віктора Януковича – у 2006 році. Починаючи з моменту свого створення в 1996 році, «Укрспецекспорт» був основним продавцем ОВТ закордон, забезпечуючи більше 85% загальних обсягів українського оборонного експорту. Інші 15% доводилися на ряд підприємств ОПК, що мають статус спецекспортера і, звичайно, на «ТАСКО-експорт». Але всі вони могли поставляти тільки свою власну продукцію. Зокрема, “ТАСКО-експорт”, починаючи з 1996 року,  представляє на міжнародному ринку українську боєприпасну галузь, працюючи в тандемі з корпорацією «ТАСКО», яка об’єднує розробників і виробників боєприпасів. Проте контроль спецекспортерів завжди залишався за Секретаріатом Президента, а останнє слово в питаннях укладення тих чи інших контрактів – за гарантом. При цьому як погоджувальний орган виступала Рада національної безпеки і оборони України (РНБО), яка зазвичай повністю була солідарна з думкою глави держави. Так було при Леонідові Кучмі, і на перших порах президентства Віктора Ющенка ніщо не вказувало на швидкі видозміни. До того ж, наш основний партнер у сфері військово-технічної співпраці (ВТС), а за сумісництвом і головний конкурент на світовому ринку – Росія - пішов шляхом максимальної консолідації експорту своїх ОВТ. З 1 березня 2007 року єдиним в РФ спецекспортером стала компанія “Рособоронэкспорт”. Логічно було припустити, що Віктор Янукович, як послідовний прихильник російських методів управління державними інститутами, проштовхуватиме в Україні централізований контроль даної сфери.

Проте, відразу ж після свого другого призначення прем`єр-міністром Віктор Янукович вирішив реалізувати свої збільшені після конституційної реформи повноваження в області ВТС. Спершу він спробував отримати право призначати главу «Укрспецекспорту», тобто, вивести компанію з прямого підпорядкування Президентові. Але оскільки зробити це не вдалося, восени 2006 року Кабмін розширює повноваження «ТАСКО-експорт», що формально ставить компанію на одну сходинку з «Укрспецекспортом». Приводом для таких дій стала позиція Мінпромполітики, яке наполягало, що підвідомчі йому підприємства ОПК мають здійснювати економічну діяльність через структуру, яка також підпорядковується міністерству.

Після цього розпочалася «війна» указів і розпоряджень між Секретаріатом Президента і Кабміном – уряд розширював і поглиблював свій вплив у сфері спецекспорту, а Президент всіляко блокував цю експансію. Процес супроводжувала маса критики на адресу «Укрспецекспорту». Кабмін, посилаючись на керівників ряду українських оборонних заводів, заявляв, що компанія паразитує на українській оборонці, одержуючи комісійні за посередницьку діяльність на зовнішніх ринках, при цьому нічого не дає підприємствам натомість. Підприємства ж пригадали старі образи і звинувачували спецекспортера у зриві контрактів або ж у підписанні за їх спиною таких договорів з іноземним замовником, виконання яких було свідомо невигідним для виробника. 

У свою чергу, Секретаріат Президента акцентував, що двовладдя у сфері спецекспорту не відповідає основним принципам державної політики в питаннях військово-технічної співпраці. Небезпідставно наголошувалося, що ситуація, яка склалася, істотно ускладнює держконтроль у цій сфері. У СП говорили і про те, що Кабмін створює передумови для оприлюднення державних таємниць і порушення міжнародних зобов`язань України, пов`язаних з нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів його доставки і обмеженням передачі звичайних видів озброєння, що несе в собі загрозу національній безпеці країни.

Тому що послідовний...

Зрозуміло, що в 2007 році, коли загострення пристрастей досягло апогею, обидві сторони конфлікту перебільшували суть проблеми. Але, так чи інакше, «перетягування ковдри» явно не пішло на користь підприємствам ОПК. Усім відомо, що збройовий бізнес «любить тишу». Перед керівниками оборонних заводів постав непростий вибір, під чий «дах» йти. Питання було не стільки економічним, скільки політичним, до того ж, від цього залежала подальша кар`єра директорів підприємств. Вони теж чудово розуміли, що, підсовуючи «ТАСКО-експорт» як альтернативу «Укрспецекспорту», уряд наполегливо пропонує їм змінити «господаря», а зовсім не стратегію роботи. Тим часом, оборонники хочуть бачити в особі державного спецекспортера помічника, здатного не тільки підшукати вигідне замовлення, але і розібратися з оборотними коштами для його виконання. Поки ж, як власне і раніше, вони бачать в особі «Укрспецекспорту» лише посередника, який одержує комісійні.

Але якщо повернутися до суто технічних нюансів роботи українських спецекспортерів, то стає ясно, що «ТАСКО-експорт» була просто не готова скласти скільки-небудь значиму конкуренцію «Укрспецекспорту». Ці дві компанії були не співставні за своїми розмірами і можливостями, тільки за кількістю персоналу «Укрспецекспорт» (600 осіб) переважав конкурента (30 осіб на початок 2007 року) мало не у 20 разів. «Укрспецекспорт» має в своєму розпорядженні представництва за кордоном і роками напрацьовані зв`язками. Отже, коли Кабмін говорив про створення здорової конкуренції серед вітчизняних спецекспортерів як про передумову для нарощування продажу зброї, він явно кривив душею. І той факт, що сьогодні уряд «здав» «ТАСКО-експорт», лише підтверджує, що «на верхах» чудово усвідомлюють всю неспроможність даної ідеї.

Не вдаючись у подробиці, відзначимо, що в країнах, які є найбільшими в світі експортерами ОВТ, функціонують різні моделі організації збройового бізнесу. Наприклад, у Франції, як і у нас, основну роль при укладенні контрактів на постачання зброї відіграє держава. У США виробники ОВТ мають повне право самостійно шукати замовника і домовлятися з ним. Правда, все це відбувається під суворим контролем держорганів, які стежать за тим, аби кінцевим одержувачем зброї чи спецтехніки не виявився неугодний Вашингтону режим. На нинішньому етапі для України кращою виглядає централізована модель торгівлі озброєннями через єдину державну компанію. Думати так спонукає сумний досвід останніх 10 років, протягом яких за будь-якої влади наша країна неодноразово ставала учасницею гучних збройових скандалів. Часто звинувачення на адресу України мали базувалися на вельми сумнівних підставах. Але можна тільки уявити, яких масштабів “боротьба з контрабандою зброї з України” могла б досягти, якби вітчизняні підприємства ОПК шукали покупців самостійно. Спецслужби багатьох країн світу чудово володіють мистецтвом провокації, нерідко використовуючи його з метою розчищення ринків збуту для своїх виробників. Проте, питання щодо форм і змісту українського збройового експорту залишається відкритим для дискусій і, за великим рахунком, нашої теми мало стосується.

Коли у 2008 році Віктора Януковича на посту прем`єра змінила Юлія Тимошенко, політика Кабміну відносно контролю спецекспорту залишилася без змін. Уряд продовжив спроби підім`яти під себе цей сегмент зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності. Ціна питання в даному випадку складає не таку вже і астрономічну суму – останніми роками Україна щорічно продає озброєнь і спеціальної техніки на суму близько 1 млрд. дол. Винятком можна вважати 2007 рік (1,2 млрд. дол.) і, звичайно, 2009-й з його рекордними 1,4 млрд. дол. Тобто, гроші в масштабах країни вельми скромні, але з зовнішньополітичної точки зору контроль збройового експорту важить немало. Для прикладу візьмемо хоча б історію з поставками українських озброєнь до Грузії за часів президентства Віктора Ющенка. Будь тоді спецекспорт під контролем прем`єра (не важливо, Януковича чи Тимошенко), вірогідність укладення контрактів з Тбілісі була б не велика. Адже обидва претенденти на лідерське крісло так потребували підтримки Росії. Цікаво, що після перемоги на виборах, Віктор Янукович став вже не так критично дивитися на ВТС з Грузією, про що свідчать запевнення українського МЗС. Зустрічаючись зі своїм грузинським колегою, глава українського зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко відзначив, що у відносинах між двома країнами не буде політики, а буде тільки економіка. Відповідно, українські озброєння, цілком можливо, як і раніше, поставлятимуться грузинським військовим, не зважаючи на украй негативне ставлення до цього Росії. І робити це буде все той же “Укрспецекспорт”. Тут залишається вже вкотре констатувати, що політична доцільність для української влади завжди вища за логіку, а дотримання хоч би видимої послідовності в своїх діях взагалі не береться до уваги.

Петро Черних (УНІАН)

УНІАН в Google News