Данилишин: «Сьогоднішня економічна стабільність є більш удаваною, ніж реальною»

Данилишин: «Сьогоднішня економічна стабільність є більш удаваною, ніж реальною»

В Україні намітилися досить негативні тенденції - зниження обсягів виробництва і посилення дефляційних процесів. Це прямий шлях або до дефолту, або до девальвації нацвалюти. Щодо газу, то "потрібно нарешті збагнути одну річ, що газ - не політика, а елементарний товар. І все"… Інтерв'ю УНІАН екс-міністра економіки України Богдана Данилишина

«В Україні намітилися досить негативні тенденції, що пов’язано з несприятливими зовнішніми впливами та прорахунками у внутрішній економічній політиці. Це прямий шлях або до дефолту, або до девальвації нацвалюти…  Щодо газу, то потрібно нарешті збагнути одну річ, що газ - не політика, а елементарний товар. І все"... Свої думки щодо актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН  висловив екс-міністр економіки України Богдан Данилишин.

Уряд не переглядає прогнози, бо зацікавлений у демонстрації стабільності

- Богдане Михайловичу, останнім часом звучить багато суперечливих оцінок щодо економічного стану України. Як Ви оцінюєте ситуацію?

Богдан Данилишин

- В Україні на сьогодні намітилися досить негативні тенденції, що пов’язано з несприятливими зовнішніми впливами та прорахунками у внутрішній економічній політиці. Внутрішні фактори суперечливі - зниження обсягів виробництва і посилення дефляційних процесів. Це прямий шлях або до дефолту, або до девальвації національної валюти. За підсумками року можна очікувати зростання ВВП до 2%. До речі, у 2008 році ми мали зростання ВВП 2,3%, хоча тоді вплив світової фінансової кризи був значно жорсткіший і такої міцної владної вертикалі як зараз не було (тоді в країні працював уряд Ю.Тимошенко, в якому Б.Данилишин обіймав посаду міністра економіки - ред.). У цьому зв’язку, основні зусилля держави мають бути направлені на галузі, що обслуговують внутрішній споживчий попит.

Крім того, розрахунки свідчать про значне підвищення рівня тінізації економіки країни, за  даними експертів, - понад 45%, в окремих регіонах – до 60%. За останні 2 роки рівень тінізації має тенденцію до зростання.

- Але в уряді не планують змінювати прогнози зростання ВВП. На чому, на Вашу думку, базуються сподівання досягти очікуваних 3,9%?

- Уряд, напевно, надії покладає на стабілізацію ситуації на світових ринках і можливі дивіденди від Євро-2012. Крім того, зараз головне завдання уряду – продемонструвати  стабільність і послідовність дій, а не часті зміни прогнозів. Так, до речі, поступають багато країн.

Зазначу, що МВФ знизив прогноз зростання світової економіки на 2012 і 2013 роки на тлі боргової кризи в Європі та ослаблення економік Китаю та Індії до 3,3 та 3,9%, відповідно, тоді як попередній прогноз Фонду, опублікований у вересні 2011 року, передбачав збільшення світового ВВП на 4 і 4,5% (відповідно). У разі зміни кон'юнктури на світових товарних ринках існує можливість погіршення стану українських підприємств експортоорієнто¬ваних галузей (металургійної, хімічної, машинобудівної).

- Як Ви оцінюєте ситуацію із зовнішніми виплатами, як це може відбитися на курсі гривні?

- Сьогодні ситуація складається таким чином, що зовнішній ринок більше не може забезпечити економічне зростання в Україні, а внутрішній ринок не може  замінити зовнішній. Ситуація з погашенням зовнішнього боргу України є загрозливою, але не критичною. У 2011 році спостерігалося деяке скорочення боргу в порівнянні з темпами зростання ВВП, але власне проблему це не знімає. Суттєво скоротились і державні резерви, за деякими оцінками, - до 7 млрд доларів за рік. До кінця року при сучасних тенденціях розвитку економіки країни слід очікувати зростання відносного показника державного боргу до 40% ВВП за рахунок запозичень на внутрішньому ринку, випуску єврооблігацій.

Щодо курсової політики, то я не є прихильником фіксованого курсу. Треба переходити на вільний обмінний курс. Це стимулюватиме до гривневих заощаджень, люди більше користуватимуться нацвалютою. Потрібно розширити коридор коливання гривні, а потім поступово перейти на вільний обмінний курс. Можливо навіть прив’язати до так званого «кошика валют». У цьому напрямі є досвід багатьох країн.

- Уряд визнав, що у 2012 році очікувати на гроші МВФ не має підстав,  і сподівається на продовження програми співпраці у наступному році. Наскільки це  реально і корисно?

- Одним із чинників, що може гальмувати розвиток вітчизняної економіки, є відсутність програми співробітництва з МВФ. У 2011 році Україна не отримала жодного траншу через невиконання умов, узгоджених із Фондом.  Співробітництво з МВФ – чіткий сигнал для світових інвесторів. Без нього інвестиційну пропозицію буде втрачено. На сьогодні в переговорах з Фондом не потрібно відкидати і політичну складову. МВФ прекрасно знає, хто стоїть за організацією політичних справ в Україні, чиї економічні інтереси відстоює уряд та яким чином формувалися основні статки теперішніх можновладців. Тому, на мій погляд, відповідальним за співпрацю з МВФ на даному етапі варто закріпити Петра Порошенка (зараз роботу з міжнародними фінансовими організаціями, в тому числі з МВФ, від уряду координує перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський - ред.).

- Про що свідчить дуженизький рівень інфляції у цьому році?

- Сьогоднішня економічна стабільність є хиткою і більш удаваною, ніж наявною. Дефляція – падіння цін, але це ще падіння попиту і доходів населення. Наступний крок - падіння бази оподаткування і бюджетна криза. Я б на місці уряду не став би вилучати кошти з економіки для приборкання інфляції та підтримувати жорсткий курс національної валюти, як це робиться на даний час. Курсова політика має бути гнучкою. За умови, коли валюти головних торгівельних партнерів України - ЄС та Росії - останнім часом зазнали значної девальвації, стабільність гривні лише ускладнює і без цього нелегку ситуацію для українських експортерів, а через це відбуватиметься подальше зниження доходів бюджету та притоку валюти і накопичення боргів.

Потрібно враховувати передусім уповільнення економічної динаміки та пов'язане з ним зниження обсягу бюджетних доходів. Як наслідок, підвищуються ризики зростання дефіциту бюджету, оскільки на сьогодні резерви збільшення доходів за рахунок податків практично вичерпані. Саме тому актуальним завданням є вирішення питань оподаткування наддоходів, майна, предметів розкоші, а також розв'язання проблеми тіньових доходів фізичних осіб, зокрема виплат заробітної плати «у конвертах». Крім того, рівень інфляційних очікувань до кінця року є досить високим. Попереду вибори до парламенту і досить песимістичні прогнози на врожай зернових.

- Що, на Вашу думку, має зробити влада в економічному напрямку як  найближчого часу, так і в довгостроковій перспективі?

- Зараз все загальмувалося. Темпи реформування втрачено, багато чого уже "заговорено". Страшно те, що підривається суспільна довіра до реформ. Україні потрібні системні рішення в частині забезпечення економічного зростання, підвищення ролі інститутів розвитку. Ключовими складовими державної політики забезпечення довгострокової бюджетної платоспроможності як основи економічного зростання є  виконання завдання підвищення доходів бюджету шляхом вжиття системних заходів, спрямованих на зменшення тіньових доходів, запровадження адресної допомоги держави тим, хто її гостро потребує. Варто знайти політичну підтримку у суспільства й бізнесу стосовно необхідності легалізації доходів із використанням інструменту нульової декларації (декларуються доходи, рухоме й нерухоме майно, у т. ч. участь у корпоративній і комерційній власності тощо).

Досвід розвинутих країн свідчить, що загальне щорічне декларування доходів і майна, формування суспільного консенсусу щодо відповідальності за їх приховування сприяють більш справедливому перерозподілу доходів, поширенню чесних принципів оподаткування. Паралельно потрібно послідовно знижувати навантаження на бізнес, насамперед у частині внесків із соціального страхування. Потрібен загальний суспільний консенсус.

По суті, ми маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто- та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій. 

- Тобто, Ви кажете про доцільність якнайшвидшого розвитку внутрішнього ринку?

- Саме так. Потенціал вітчизняного внутрішнього ринку, за методологією Всесвітнього економічного форуму, у 2010-2011роках оцінено високо - 37-е місце серед 139 країн. Проте, за даними цієї організації, наш внутрішній ринок демонструє уповільнення розвитку - впродовж 2007-2011 років він втратив 10 позицій у світовому рейтингу. Це можна пояснити лише однією причиною - незначним запасом стійкості  економіки до шоків зовнішньоекономічної кон'юнктури та уповільненим зростанням внутрішнього товарного виробництва.

Газ - не політика, а елементарний товар. І все...

- На офіційному, експертному та й на побутовому рівнях не припиняються розмови на тему "Україна і газ" у різних варіаціях. Як Ви оцінюєте ситуацію?

- Газове питання в Україні занадто політизоване. Якщо сказати відверто, воно штучне. Газ і «труба» - питання влади, хто їх контролює – той "тримає" всіх і вся. Чому ніхто не ставить собі питання, навіщо держава має купувати газ для олігархів та їхніх підприємств, підтримувати їх, навіщо взагалі країні «Нафтогаз» з його майже 500 підприємствами та організаціями, що паразитують на тілі країни і через які «кормляться» багато хто від влади і не тільки. Держава має турбуватися про постачання газу для потреб населення та  ЖКГ. Для цього є газ внутрішнього видобутку - 19-21 млрд кубометрів.

Людей взагалі мало має цікавити ціна на російський газ. Газу власного видобутку України повністю вистачало для потреб населення, а російський - постачався в основному на металургійні та хімічні підприємства. До минулого року на потреби ЖКГ йшов у тому числі і газ власного видобутку, але в червні  минулого року в парламенті прийняли закон і дозволили експортувати український газ за кордон. Тобто, відносно дешевий український газ для населення був замінений на російський.

Парадокс сьогодення полягає в тому, що майже 40% газу власного видобутку йде на експорт, а весь галас навколо газової тематики є нічим іншим як прагненням прикрити власні помилки в системі управління та прорахунки.

- Як Ви оцінюєте газові угоди 2009 року, чи й досі відчувається виключно їх вплив, чи за ці три роки з’явились якісь додаткові чинники?

- На даний час багато спекуляцій на газову тематику. Газ і досі лишається політикою, а не товаром.

Хочу вкотре наголосити - газові угоди 2009 були вимушеним явищем в тій ситуації, що склалася на початок року. Ситуація січня 2009 року була критичною: мороз до мінус 30 градусів, подача газу в реверсному режимі, припинення постачання газу в Європу і багато дечого іншого. Україна не мала резерву міцності на місяць чи два про який зараз багато говорять. Мова йшла про лічені дні – за якими міг наступити повний колапс як для вітчизняного виробництва так і для європейських споживачів газу.

Юлія Тимошенко не віддавала країну за знижки. Та ціна газу, яку ми маємо зараз, була сформована в кінцевому підсумку не угодами 2009 року, а Харківськими угодами 2010 року і підтверджена Верховною Радою. Газпром надає постійні преференції країнам-споживачам газу. Така преференція була надана і ціна газу в 2009 році була однією з найменших в Європі (228 доларів за тисячу кубометрів).  Станом на початок 2009 року країни ЄС отримували газ за цінами, значно вищими від української - Болгарія - 298, Німеччина – 294, Польща - 333, Угорщина -306, Чехія -302). Середня ціна газу на 2010 рік була – 259 доларів (Болгарія – 298, Німеччина - 271, Польща – 336, Угорщина - 348, Чехія – 314).

Я подивлюся на вираз обличчя тих, хто звинувачує Юлію Тимошенко за газові угоди, коли ціна нафти досягне 50-60 доларів за барель.

Ну і головне. Якщо було б велике бажання, то газові контракти можна було б розірвати давно. Для цього є всі можливості. Так само, як у нинішнього уряду було достатньо часу, щоб укласти нові контракти.

- Ви маєте на увазі арбітраж?

- У тому числи і арбітражний суд, це передбачено контрактами. Я завжди стояв на позиції зменшення втручання держави в систему газозабезпечення. Зараз говорять про те, що контракти, підписані Тимошенко, - найгірші газові контракти, порівнюючи з тими, які підписує Газпром з іншими країнами. Але крім представників влади про їх шкідливість ніхто не каже. Теперішня ціна, навпаки, має стимулювати до пошуку нових джерел газозаміщення і скорочення споживання цього палива, необхідно  позбутися єдиного постачальника.

- Ви поділяєте думку, що формулу формування ціни газу треба змінювати?

- Безумовно, треба замінити деякі складові формули. До речі, я б рекомендував всім досить прискіпливо вчитатися у зміст формули ціни газу у контрактах 2009 року. Хочу наголосити – дуже уважно. В контрактах, прописані умови як формування ціни за європейською формулою, так і зміни ціни без штрафних санкцій (п.4 ст.4).

А взагалі, враховуючи особливості української політики, не важко припустити, що практично про кожну угоду щодо постачання газу з Росії в Україну за порівняно низькими цінами можна сказати, що вона мала певну непрозору, щоб не сказати корупційну, складову, зав’язану на інтересах чиновників по обидва боки кордону. Якби умови постачання блакитного палива і надалі підлягали щорічному погодженню, цілком ймовірно, що українська влада стояла би перед набагато сильнішими спокусами торгівлі національними інтересами. Адже йшлося би про утримання вигідної для їхнього бізнесу низької ціни, а для цього будь-які засоби підійдуть. Я ще раз повторюю: справа не в газових контрактах, а в газовій політиці в цілому.

- Зараз йдеться про те, що Україна купуватиме газ інших країнах, зокрема, в Німеччині чи Катарі. Наскільки доцільні такі варіанти?

- По-перше, це може відбутися не раніше, ніж через 3-5 років. По-друге, потрібно добре знати технологію ціноутворення в Німеччині. Я постійно відслідковую повідомлення Федерального відомства економіки та експортного контролю цієї країни. Так, середня ціна газу (акцентую увагу – середня ціна російських, норвезьких, нідерландських, даньських і британських родовищ) - на кордоні ФРН у січні 2012 р. 3,07 євроцента за кВт/год, що, припускаючи середній показник теплової цінності газу з різних джерел у 10 кВт/год на 1 куб.м, дорівнює 307 євро за 1000 куб.м. Зверніть увагу - в Україну постачається тільки російський газ. За даними з відкритих джерел, вартість транзиту газу магістральними трубопроводами у ФРН становить від 4,2 до 4,8 євро/1000 куб.м/100 км (в ЄС – від 1,5 до 14,6 євро/1000 куб.м/100 км).

Система розрахунків ціни газу є однаковою для всіх європейських країн. Така система існує і для України. Правда у нас намагаються жонглювати ціновою політикою задля отримання деяких політичних дивідендів.

У ФРН, як і у більшості європейських країн, переважають довгострокові контракти. Ціни за ними не доступні публічно. Крім того, контракти містять низку умов, які безпосередньо впливають на ціну. Ціни на газ встановлюються ринково, без участі держави, але вони сильно прив’язані до вартості нафти. При цьому ціни на півночі та півдні країни сильно відрізняються: відхилення перевищує 30%. За повідомленням Міністерства економіки та технологій ФРН і Федерального агентства мереж Німеччини, інформація щодо цін, за якими німецькі фірми-імпортери закуповують природний газ у країн-експортерів, належить до категорії таємної. Така ж сама картина для більшості європейських країн. Тому сучасні розповіді про високу ціну для України і значно менші ціни для європейських споживачів – не є коректними. Якщо є прямі докази – хай покажуть контракти. Потрібно нарешті збагнути одну річ, що газ не політика, а елементарний товар. І все.

- Дякую за розмову.

Розмовляв Юрій Дощатов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter