Міністерство освіти вдалося до фальсифікацій

Що за цим стоїть? Прагнення швидше відзвітувати нагору? Чи викликати невдоволення в суспільстві, під прикриттям якого займатися улюбленою справою – дерибаном бюджету?..

Наприкінці минулого року, а саме 27 грудня, на сайті Міністерства освіти з’явилося непримітне оголошення. Усі охочі запрошувалися до обговорення проекту “Концепції мовної освіти”, розробленого фахівцями Міністерства освіти. На кого було розраховане це оголошення в переддень новорічних свят, незрозуміло. Проте його таки помітили. Одним з перших забив тривогу громадський рух “Не будь байдужим», далі з’явилися коментарі науковців та освітян зі всієї України.

Експерти висловлювали обурення... Якщо українську мову автори “концепції” визначили в розпливчастих термінах просвітянина ХІХ століття як мову, у якій, зокрема, «акумульовано ментальність, знання і життєвий досвід предків», то щодо російської – формулювання значно чіткіші. «Для значної кількості громадян України, - ідеться в “концепції”, - рідною є російська мова, якою вільно володіє більшість мешканців нашої країни». До того ж, «це мова міжнаціонального спілкування, одна із поширених міжнародних мов».

У своїх зауваженнях до цього документа науковці Львівського національного університету зазначили, що “окремі положення проекту є голослівними, необґрунтованими, а в деяких випадках елементарно безграмотними”. Загалом, як відзначають освітяни, проект «Концепції мовної освіти в Україні», як і законопроект «Про мови в Україні», не передбачає врегулювання мовного питання, а поглиблює поділ у суспільстві та збільшує штучно створену напругу між носіями різних мов.

Висновки львівських освітян збігаються з висновками експертів Київської міської організації товариства “Меморіал” ім. В.Стуса. Фахівці зазначили, що “поданий проект концепції, на жаль, не визначає, у який саме спосіб всім національним меншинам буде надано можливість рівною мірою та належним чином оволодіти українською мовою як державною та мовою міжнаціонального спілкування”.

Координаційна рада товариства також поцікавилася, хто саме з освітян, науковців та представників громадськості був залучений до створення цієї “концепції”. “Громадськість має знати, який досвід та освіту має ця людина, наскільки вона є компетентна в питаннях мовної політики”, - зазначили в Меморіалі.

А далі почало відбуватися щось дивне. На сайті міністерства раптом з’являється інформація про те, що Міносвіти проводило обговорення “концепції” з серпня минулого року (!). Як таке могло бути, якщо офіційна інформація про обговорення документа з’явилася на веб-сторінці цього державного органу в переддень нового, 2011 року?

Більш того, на міністерському сайті з’являється повідомлення про “робочу групу”, яка нібито працювала над цією “концепцією”. «Робоча група, до складу якої входять відомі українські вчені, працює над Концепцією мовної освіти впродовж півроку й однозначно відкрита для будь-яких слушних та обґрунтованих пропозицій», - зазначається у міністерському повідомленні.

Усього, згідно з оприлюдненою інформацією, до робочої групи ввійшло аж п’ять чоловік, із них двоє представляють Херсонський південноукраїнський інститут післядипломної освіти та Кримський республіканський інститут. Чим ці вузи заслужили такої честі, ніхто не пояснив. Хоча відповідь напрошується сама собою, якщо уявити здобутки мовної освіти в Кримській автономії...

Крім цих двох представників сонячного півдня України, до складу робочої групи ввійшло ще двоє педагогів київських вузів.

Автор цих рядків зателефонував одному з них – завідувачці кафедри історії української мови Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, професору Ларисі Шевченко. Почуте від неї, скажемо м’яко, дуже суперечило даним Міносвіти.

За словами пані Шевченко, у жовтні минулого року їй справді повідомили, що її включено до складу “робочої групи”. На тому її поінформованість щодо діяльності цього “органу” закінчується, оскільки вона не брала участі в жодному його засіданні. Міносвіти, очевидно, не вважало за потрібне не інформувати члена “робочої групи” про “колективні”рт рішення. Тож пані Шевченко вважає появу свого прізвища в повідомленні Міносвіти “певним курйозом”, такою собі “технічною помилкою”. Цінуємо евфемістичність висловлювань пані професорки...

Проте ситуація з прийняттям ще одного документа, на цей раз щодо літературної освіти, доводить нам, що мова йде не просто про курйоз, а про політику, яку проводить уряд руками корумпованого керівництва Міносвіти.

До речі, на днях це саме міністерство затвердило ще одну “концепцію”, цього разу літературної освіти. У якій особливе місце відводиться, як неважко здогадатися, російській літературі. «Особлива роль, - ідеться в цій “концепції, - належить російській літературі як художньо-словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно-культурних цінностей».

Так ось після того. як “концепція” була вже затверджена міністерством, з’явилася заява одного з її розробників – доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України Миколи Сулими, який повідомив, що деякі тези цього документа з’явилися в ній підпільно. «Теза про особливу роль російської літератури в Концепції літературної освіти з’явилася, так би мовити, підпільно. Спочатку цю концепцію вивісили анонімно на сайті, потім вона з’явилася під нашими підписами, але я цієї концепції не візував. Коли б мені давали на підпис цей текст, я б відмовився його підписати. Але підпис мій стоїть, і я повинен виправдовуватися, що брав участь у формуванні цієї концепції», – сказав Сулима.

Як бачимо Міносвіти, використовуючи імена відомих людей, вдається до службових фальсифікацій. Що за цим стоїть? Прагення якомога швидше відзвітувати нагору: “Ваше завдання виконано”? Чи бажання здійняти бучу, викликати невдоволення в суспільстві, під прикриттям якого займатися улюбленою справою – дерибанити бюджет?

Андрій Гарасим

УНІАН в Google News