Відносини з ЄС як дзеркало недієздатності влади
Відносини з ЄС як дзеркало недієздатності влади

Відносини з ЄС як дзеркало недієздатності влади

19:50, 11 березня 2012
10 хв. 1

Чим ближче до парламентських виборів, чим довше відкладається парафування угоди про асоціацію, і чим менше перспектив звільнення засуджених за політичними мотивами лідерів опозиції, тим частіше лунають з Києва заяви, що Європа не готова до інтеграції України...

Останнім часом українські політики та чиновники все частіше в публічних виступах заявляють про неготовність Європейського Союзу до подальшої інтеграції з Україною. Для підкріплення такого висновку наводиться чимало аргументів, починаючи від економічної кризи в Європі, завершуючи абсолютно російським проектом під назвою “Газопровід “Південний потік”. Разом з тим, здається, що за всіма тими аргументами, українські лідери намагаються приховати лише одне: власну недієздатність, а точніше – абсолютну неспроможність робити щось крім того, щоб  нескінченно битися за владу, як мету, а не спосіб реалізації певних ідей чи цілеустремлінь.

Тенденція у спробах перекласти відповідальність із хворої голову на здорову, в нашому випадку, з Києва на Брюссель та інші європейські столиці, почала активно простежуватися в останні 3-4 місяці. Перші такі спроби з’явилися ще восени 2011 року, коли Президент Віктор Янукович несподівано почав вимагати від ЄС закріплення перспективи членства в угоді про асоціацію, переговори щодо якої тоді наближалися до завершення. Втім, зрештою, здорового глузду вистачило хоча б на те, щоб відмовитися від абсолютно неможливих для виконання вимог за день до саміту Україна-ЄС, який відбувся 19 грудня 2011 року, що дало можливість сторонам принаймні заявити про завершення переговорів. (Критики можуть одразу зауважити: ЄС-таки нас не хоче, якщо ні за що не хотів погоджуватися на перспективу членства України. Однак, вони повинні усвідомити, що Єврокомісія, яка проводила ці переговори від імені ЄС, не мала відповідного мандату від країн-членів, і не могла піти самостійно на виконання умов, що виходять за рамки мандату. В демократичному суспільстві це не просто не прийнято, але й неможливо).

Разом з тим, чим ближче до парламентських виборів, чим довше відкладається парафування угоди про асоціацію, і чим менше перспектив звільнення засуджених за політичними мотивами лідерів опозиції, тим частіше лунають з Києва заяви про те, що саме Європа не готова до інтеграції України. Ось і остання стаття міністра закордонних справ Костянтина Грищенкав тижневику “Дзеркало тижня” – про те саме. Мовляв, в Європі фінансова криза, у неї немає грошей допомагати Україні, зростають ізоляціоністські настрої, тому Києву треба взяти на озброєння турецький варіант інтеграції з урахуванням необхідності тісної співпраці з Росією. Браво! Щоправда, чомусь міністр забуває, що Туреччина зі своїм “досвідом декларування політики реформ за європейським зразком” перебуває у відносинах асоціації з ЄС з 1963 року. При цьому, тільки в 2005 році їй вдалося розпочати переговори про членство, які ще дуже далекі до завершення. Чи не такий саме шлях пропонує українцям очільник українського МЗС?

Втім, Грищенко – лише один з багатьох членів команди, готовий, як показала практика, заявляти все що завгодно, аби сподобатися Президенту. Ми ж спробуємо розібратися, чи насправді ЄС не хоче, не може, і не здатен допомагати Україні на шляху європейської інтеграції. Почнемо ще з однієї цитати міністра: “ЄС був відповіддю на всі питання, поки фінансував, опікав і спрямовував трансформацію у країнах-кандидатах. Сьогодні він суб’єктивно не має бажання (а також об’єктивно не має ресурсів) бачити Україну як країну-кандидата”. Ця фраза за майстерністю маніпулювання, може порівнятися хіба що з майстерністю видатного циркового жонглера Рудольфа Левицького. Адже, по-перше, до отримання статусу кандидата Україні ще потрібно, щонайменше, підписати угоду про асоціацію з ЄС. А по-друге, Київ вже зараз самостійно (!!!) відмовляється від грошей, які йому пропонує Брюссель. Так, на сьогодні заморожена програма допомоги вартістю 70 млн. євро на адміністративну реформу. І це лише тому, що Верховна Рада (яка, здається, також не відмовляє Президенту) так і не змогла схвалити новий закон про державну службу відповідно до стандартів ЄС, незважаючи на чисельні поради європейських експертів. Крім того, Київ ризикує втратити і бюджетну підтримку в 170 млн. євро, якщо не змінить систему управління бюджетом. Зазначимо, що всі ці гроші, хай і не такі вже великі, європейці готові просто віддати, не вимагаючи взамін нічого, крім реформ, які були б корисними, передусім, самій Україні. Хіба мало у нас на державній службі чиновників, які займаються лише просиджуванням одного місця завдяки гарним знайомствам з тим чи іншим політиком? Хіба не є це проблемою? Очевидно, на думку офіційного Києва, краще мати слухняне, безініціативне і безграмотне чиновництво, ніж вирощувати справжніх професіоналів своєї справи. Не дивно, що в такій ситуації Брюссель просто не знає що робити: європейські функціонери чи не вперше в своєму житті зустрічаються з країною, яка... відмовляється брати гроші та ще й в період економічної кризи!

Інший “гріх”, в якому зараз українські найвищі посадовці обвинувачують Брюссель в своїх публічних промовах полягає в тому, що Європа, нібито, підтримала будівництво російського “Південного потоку” – трубопроводу, мета якого постачати російський газ до Європи в обхід України. Але й тут ґвалт піднятий на рівному місці. Так, росіяни дійсно активно готуються до запуску нової труби, і готові заплатити за неї величезні кошти. Цей проект, на думку Москви, мав би стати альтернативним європейській ініціативі Південного коридору, який може складатися, зокрема, з газопроводу “Набукко”. Щоправда, якщо останній дійсно має підтримку Єврокомісії, оскільки передбачає не лише диверсифікацію маршрутів постачання газу, але й диверсифікацію джерел постачання. Південний коридор, на думку європейських функціонерів, має напряму пов’язати Європу з такими виробниками газу, як Азербайджан та Туркменістан. Що ж до “Південного потоку”, то на нього європейське законодавство розповсюджуватиметься у повній мірі, незважаючи на активний лобізм Москви. І про це вже неодноразово заявляв комісар ЄС з питань енергетики Гунтер Еттінгер.

Українське питання, на сьогодні, в Брюсселі видається абсолютно вирішеним. Передусім, є меморандум 2009 року, в якому чітко розписано, скільки грошей дадуть міжнародні фінансові інституції, такі як Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та Світовий банк на реконструкцію української газотранспортної системи, якщо Київ зробить свій ринок газу відкритим, прозорим та конкурентним, відповідно до схвалених в ЄС стандартів. Європейський Союз також готовий сприяти залученню європейських компаній до участі в тристоронньому консорціумі з транспортування газу Україною. Однак, передумови для такої допомоги залишаються тими ж самими. “Давайте подивимося, якщо ми скажемо, що хочемо говорити з європейськими компаніями. Після цього ми маємо сказати: Україна хоче цього, однак, вона не має конкуренції, не дає можливості використовувати газотранспортну систему, не має чесних тарифів, не має незалежного органу влади, який стежить за тарифами, вони у відповідь скажуть, що не зможуть інвестувати”, - так прокоментувала в недавньому інтерв’ю bbc.uaнинішню ситуацію у відносинах речник комісара ЄС з питань енергетики Марлєн Холзнер. При цьому, як стверджують в Єврокомісії, з моменту свого приєднання до Енергетичного співтовариства, до чого, до речі, апелює Київ, коли обвинувачує європейців у відсутності підтримки українського газопроводу, Україна так і не спромоглася зробити жодної реформи в рамках взятих на себе зобов’язань. Таким чином, і в питанні енергетичної співпраці Київ знову намагається сховатися за риторикою безпідставних обвинувачень, забуваючи при тому, що питання модернізації української ГТС дійсно з кожним днем втрачає актуальність, і до кінця року домовленості трирічної давнини про фінансування з боку міжнародних фінансових організацій можуть стати історією, адже Москва навряд чи затримається зі своїм “Південним потоком”.

Приблизно з місяць тому в приватній розмові з одним українським високопосадовцем почув: “Угоду про асоціацію все одно ніколи б не підписали, тому що Франція та Німеччина були, і залишаються завжди проти наближення України до ЄС”. Що ж, нинішня Україна, з таким станом демократії, з таким станом економіки і таким рівнем корупції дійсно може викликати відторгнення, і не тільки в Парижі чи Берліні. Однак, якби про реформи не лише говорили, а дійсно реалізовували, тоді навіть у євроскептиків аргументів залишилося б обмаль. Згадаймо хоча б приклад Ісландії, яка з 1970 року була членом Європейської економічної зони, і подала заявку на членство в ЄС лише 16 липня 2009 року. А вже 27 липня того ж року її заявка була схвалена Радою закордонних справ. Чим не приклад для наслідування?

Таким чином, протягом останніх двох років, а особливо в останні півроку, дії української влади на шляху євроінтеграції можуть мати лише два пояснення: або офіційний Київ реалізує спецоперацію ФСБ з відтягування України від ЄС (в що повірити складно, оскільки навряд чи нинішній Президент задовольнився б статусом губернатора України в складі Російської Федерації), або нинішній політичний істеблішмент просто не здатен до роботи, вважаючи своїм основним завданням лише боротьбу за владу, владу, як мету, досягнувши якої, можна спокійно спочивати на лаврах. Ну а як суспільство запитає, чому обіцянки не реалізовуються – то звалити все на попередників чи партнерів, мовляв, це не ми. Стиль поведінки 5-річної дитини зовсім не пасує зрілим дядькам, які, неодноразово приходячи до влади, здається, навчилися лише пиляти гілку, на якій сидять.

Сергій Воропаєв.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності