Українські дипломати: Списані в непотріб

Ситуація із фінансуванням діяльності дипломатичних установ – показова. Вона ще раз свідчить про відсутність елементарного розуміння нинішніми керівниками країни підвалин функціонування держави...

В культовому кінофільмі радянських часів “Іронія долі, або з легким паром!” є такий діалог між головними персонажами лікарем Євгеном та вчителькою Надією: “У нас з вами найкращі професії, найпотрібніші! – Виходячи із зарплати, - ні!”. В сучасній Україні під цією фразою можуть підписатися не лише лікарі й викладачі, а починаючи з нинішнього року цей перелік доповнили ще й співробітники українських посольств та консульств за кордоном.

Здавалося б питання “Чи потрібні Україні дипломати” є риторичним. Однак, очевидно, не для всіх. Принаймні про це свідчать цифри, схвалені в останньому бюджеті країни на 2013 рік. Перші тривожні дзвіночки почали надходити вже у січні-лютому, коли в низці закордонних дипломатичних установ України почалися затримки із зарплатою. Саме тому, 22 лютого МЗС направило до представництв за кордоном роз’яснення, текст якого має УНІАН.

В цьому документі за підписом першого заступника міністра Руслана Демченка, зокрема, зазначається, що бюджетні призначення на функціонування закордонних дипломатичних установ в 2013 році скорочені на 95 млн. грн., або на 16,4 млн. дол. порівняно з 2012 роком. Йдеться фактично про 14%-скорочення бюджетних коштів на фінансування діяльності українських дипломатів за кордоном.

Що це означає на практиці? Звернімося до документів. “Кошторисами закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) на 2013 рік забезпечено видатки на оплату праці фактично працюючих працівників ЗДУ (відшкодування витрат в іноземній валюті), оренду службових приміщень, комунальні послуги. Видатки на оплату оренди житлових приміщень забезпечені на рівні біля 54 % заявлених потреб, на оплату послуг зв’язку, транспортних послуг, медичних послуг тощо - на рівні 20%. Видатки на проведення поточних ремонтів не передбачені”, - пояснив ситуацію керівникам дипломатичних представництв України за кордоном перший заступник міністра.

У документі також містилося доручення переглянути договори оренди на службові та житлові приміщення для зменшення їх вартості, встановити  жорсткі ліміти на витрачання коштів на послуги зв’язку, транспортні та медичні послуги, звести до мінімуму видатки на протокольні заходи та короткострокові відрядження. Фактично, дипломатів посадили на “голу” ставку. При цьому мотивація такого рішення вражає пафосом (знову звернімося до циркуляру від 22 лютого цього року): “Актуальний стан справ вимагає чіткого та державницького підходу у прийнятті рішень про проведення видатків, ретельного аналізу усіх витрат установи та проведення низки організаційних заходів з метою жорсткої економії коштів”.

Втім, далі – більше. Вже 5 березня новий міністр закордонних справ Леонід Кожара видає окреме доручення щодо організаційних заходів, пов’язаних з фінансовим забезпеченням закордонних дипломатичних установ в 2013 році. Крім вже описаних нами вище в цьому дорученні з’являється ще одне нововведення, яке стосується ротації. Як відомо, традиційно дипломати працюють за кордоном протягом чотирьох років, після чого повертаються до Києва, проводять кілька років в апараті МЗС, а потім – їдуть в нове відрядження до іншої країни. Зазвичай, ротація планується на рік вперед, і має відбуватися пропорційно протягом року. Але відсутність коштів і тут внесла свої корективи. Згідно із дорученням міністра, всі, хто підлягає ротації, повинні повернутися в Київ до 30 квітня. А дипломатів на заміну направлять лише в грудні. Таким чином, практично більше, ніж півроку українські місії за кордоном працюватимуть у скороченому складі. Винятки можливо будуть зроблені хіба що для тих, хто має дітей, які навчаються у школах та вищих навчальних закладах країн перебування. Як це відіб’ється на якості роботи дипломатичних місій можна лише здогадуватися.

Що ж до реальної фінансової ситуації, то вона ще гірша, ніж описана в офіційних документах. Справа в тому, що зазвичай українські місії отримували право розпоряджатися 15%, а в 2012 році – 10% коштів, отриманих за консульські дії, серед яких – відкриття віз до України, поновлення документів, видача різноманітних довідок тощо. Навіть минулорічні 10% - сума досить суттєва (згідно із законом про бюджет на 2012 рік йдеться про майже 23,5 млн. грн.). Ці суми витрачалися на наймання працівників за трудовими угодами (наприклад, прибиральниць чи конс’єржів), на розвиток інфраструктури посольств та консульств. У бюджеті на 2013 рік цих коштів більше немає. Тож, перед керівниками багатьох місій вже зараз постає питання: чи змусити дипломатів прибирати приміщення по черзі, чи не заповнювати якусь дипломатичну вакансію з тим, щоб отримати економію фонду зарплати і за рахунок цього – взяти на роботу прибиральницю.

“МЗС докладає максимальних зусиль для внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2013 рік” в частині забезпечення потреб системи дипломатичної служби, в тому числі і ЗДУ”, - написав керівникам закордонним дипломатичних місій Руслан Демченко. Однак, як же так сталося, що “бюджетну проблемну” керівництво МЗС “помітило” лише наприкінці лютого? Джерела в МЗС розповідають, що наприкінці минулого року, коли готувався бюджет в розпал парламентських виборів, попередній міністр – Костянтин Грищенко, - очевидно відчуваючи свою швидку відставку, серйозно не займався відстоюванням фінансових позицій зовнішньополітичного відомства, а новий міністр, який на той час був заступником голови Комітету з питань закордонних справ, - Леонід Кожара – також не займався цим питанням, бо ще не знав, чи саме він стане міністром.

Однак, глибинні причини, здається полягають в іншому – в елементарному нерозумінні, навіщо годувати дипломатів: грошей вони, на відміну від Міністерства доходів та зборів, не приносять, а відтак і цінності не представляють. На користь цієї думки свідчить і те, що в бюджеті року нинішнього передбачено збільшення надходжень від консульської діяльності закордонних дипломатичних установ на 14,5% порівняно з минулим роком – до 268,9 млн. грн. Хоча й не дуже зрозуміло, за рахунок чого такий результат міг би бути досягнутий.

Ситуація із фінансуванням діяльності дипломатичних установ – показова. Вона ще раз свідчить про відсутність елементарного розуміння нинішніми керівниками країни підвалин функціонування держави. Бо ж навряд чи можна розглядати Міністерство закордонних справ як ще одне відомство із заробляння коштів. А неспроможність чи небажання Президента та уряду мислити стратегічно лише посилює проблеми. Кажуть, скупий платить двічі, а дурний – завжди. Тож, може настав час розумнішати?

Сергій Воропаєв.

УНІАН в Google News