Моя спеціальність – хірургічна, отже маю відповідні базові навички. Прагну допомагати бійцям як медик / фото з особистого архіву Світлани Галич

Акушер-гінеколог Світлана Галич: Перший осколок, який особисто вийняла з тіла бійця, зберегла на пам’ять

12:33, 30.07.2022
10 хв. 6175

Доктор медичних наук, професор, відома одеська акушер-гінеколог Світлана Галич розповіла в інтерв’ю УНІАН, як вирішила стати військовим медиком, аби рятувати бійців ЗСУ, про роботу у мобільному шпиталі та ідею написання книги про своїх нинішніх колег.

Світлано Родіонівно, ви – досвідчений гінеколог з 35-річним акушерським стажем, якого, без перебільшення, знає вся Одеса. І раптом – служба у ЗСУ – сміливе рішення, яке може ухвалити не кожен чоловік… Це сталося на емоційному підйомі чи обдумано?

Рішення було ухвалено не спонтанно, а на підставі логічного аналізу ситуації. Моя спеціальність – хірургічна, отже маю відповідні базові навички. Прагну допомагати бійцям як медик, тому маю це робити поряд з досвідченими колегами-військовими.

Акушерів-гінекологів в нашому регіоні багато, вони й без мене справляться з роботою. А поранених та травмованих під час війни більше ніж є військових медиків, отже потрібні додаткові сили. Такою була моя логіка роздумів. Звідси і рішення про тимчасову зміну професійного шляху.

Як вам запам'ятався перший день повномасштабного вторгнення РФ? Чим займалися 24 лютого – одразу після того, як в Україні, на Одещині, зокрема, пролунали перші вибухи і стало відомо про десятки загиблих?

Цей день запам‘ятався якоюсь нереальністю подій. Здавалося, що це все не насправді, що це якась помилка, що ми беремо участь у якомусь квесті, чи то кінофільмі. Мозок відмовлявся сприймати реальність. Душа ніби заклякла. Що саме робила, не пам’ятаю, якщо чесно. Здається, тупо дивилась новини…

Коли ви пішли у військкомат? Вас не намагалися відмовити від такого кроку?  

Вперше – ще до війни (до повномасштабного вторгнення). Однак мене не прийняли, оскільки у 2014 році зняли з військового обліку за віком... Тож після початку повномасштабного вторгнення знову звернулася до райвійськкомату. Мене не прийняли знов та відправили у чергу до тероборони. Поки стояла у черзі, оцінювала ситуацію та вирішила пробиватися до військових медиків, до нашого військового шпиталю. Тобто проявила наполегливість. Мене взяли...

Чи відмовляли? Звичайно... Але відмовляли люди, які мене зовсім не знали, а близькі, друзі, колеги аж ніяк не здивувалися і відмовляти навіть не намагалися. Лише просили бути обережною.

Друзі завжди знали, що я налаштована захищати свою країну, що все своє життя живу за принципом: "Якщо не я, то хто ж тоді?!". Моя донечка і зять також не здивувалися. Лише просили берегти себе.

Такі баули для зберігання і перенесення особистих речей видають військовослужбовцям ЗСУ / фото з особистого архіву Світлани Галич

У соцмережах бачила ваше фото: ви у військовій формі, з величезним, мабуть, важким баулом… Незвичний вигляд для тендітної вишуканої жінки. Поділіться, що було у "дорожньому наборі"?

Такі баули для зберігання і перенесення особистих речей видають військовослужбовцям ЗСУ. В ньому є все, що потрібно для перебування в автономних умовах - теплий військовий одяг, білизна, предмети туалету тощо. Звісно, раніше я не носила такі важкі речі. Однак, коли ти вмотивована захищати країну, під силу будь-який тягар, і я впоралась.

Куди потрапили на службу? Що доводилося робити, ставши військовим хірургом?

Я потрапила на службу у мобільний госпіталь, до якого надходять поранені, травмовані і хворі бійці ЗСУ. Тож довелося швидко вчитися, щоб надавати правильно медичну допомогу при різноманітних бойових травмах. Це переважно вогнепальні, осколкові поранення та вогнепальні травми.

Медична допомога в таких госпіталях надається мультидисциплінарною командою, в яку входять військові хірурги, травматологи, анестезіологи-реаніматологи, рентгенологи, терапевти. Одна людина може врятувати життя іншій лише безпосередньо на полі бою. А в шпиталях це, зазвичай, командна робота. Тож я робила те, що мені доручали. Переважно це – хірургічні обробки й ревізії вогнепальних ран, видалення осколків, асистенції при травматологічних операціях. У нас неймовірно вмотивована команда фахівців, і тому ми працювали завзято й ефективно.

У нас неймовірно вмотивована команда фахівців, і тому ми працювали завзято й ефективно / фото з особистого архіву Світлани Галич

Хто ваші нові колеги?

Переважно – колишні цивільні лікарі різних фахів. Хтось служить на офіцерських лікарських посадах. А ті, хто закінчував медичний виш, коли не було військових кафедр, служать на медсестринських посадах... Є також справжні кадрові, фахові військові медики. Це блискучі офіцери, лікарі-хірурги. Власне саме вони навчали нас, колишніх цивільних, основам надання допомоги при бойовій травмі.

Найскладніших пацієнтів оперує провідний, найбільш досвідчений військовий хірург шпиталю. Саме він визначає тактику ведення та надання допомоги іншим пораненим. У нього надзвичайно напружена робота, тому такі фахівці періодично змінюються.

Що найбільше запам'яталося, вразило в новій роботі?

Найперше вразили різноманітні варіанти поранень – тяжкі поранення м’яких тканин, відірвані та травмовані кінцівки, розтрощені кістки. До цього важко звикнути, неможливо не відчувати біль цих людей. Тож кожен такий випадок вкарбовується у пам’ять, залишає в душі слід. Кожен болить.

Моя робота в госпіталі – хірургічні обробки й ревізії вогнепальних ран, видалення осколків, асистенції при травматологічних операціях / фото з особистого архіву Світлани Галич

Можете порівняти відчуття – перші прийняті пологи, перше немовля у ваших руках, і перший боєць, якому ви врятували життя?

Жодним чином і категорично – ні! Це зовсім різні речі. Процес народження дитини – справжнє таїнство і торжество природи. А поранені, пошматовані злими силами, безжалісним металом тіла – неприродний, антилюдський процес. Тобто немає жодної аналогії, швидше, повна протилежність. Загальне лише одне – життя. І при пологах, і при наданні допомоги пораненим головне – збереження життя.

Але ж ви пам'ятаєте першого прийнятого вами новонародженого та першого врятованого бійця?

Ні, не пам’ятаю... Зазвичай краще пам’ятаєш не першого чи останнього пацієнта, а складні випадки. Випадки, коли тобі щось не вдалося так, як хотілося б. Або навпаки, коли було надзвичайно складно, а ти впорався. Цікаві з професійного аспекту випадки, нетипові, ексклюзивні – ось, що залишається в пам’яті.

Хоча перший осколок, який я особисто вийняла із м’яких тканин бійця, звичайно, пам’ятаю. Я його навіть зберегла на пам’ять.

Перший осколок, який лікарка особисто вийняла із м’яких тканин бійця / фото з особистого архіву Світлани Галич

Тоді розкажіть, будь ласка, про найскладніші пологи та найважче поранення.

Кожний новий складний випадок - складніший за попередній. Хоча б тому, що з попереднім ти вже впорався. Кожен такий випадок додається до твоєї власної скарбнички перемог. І ти про нього згадуєш виключно тоді, коли це потрібно, щоб поділитися досвідом з колегами, або коли розмірковуєш над іншим подібним випадком.

Думаю, що мої найскладніші пологи, як і найбільш складний поранений – ще попереду. (Один із гучних випадків у практиці Світлани Галич – благополучне виношування та одночасне народження п'ятьох дітей від однієї матері, зачатих природним шляхом. Це сталося у 2016 році, подія була визнана сенсацією у медицині, – УНІАН).

Скільки новонароджених ви "прийняли", скільки врятували бійців?

Ви можете відповісти на запитання, скільки за все життя написали статей? Чи скільки разів варили борщ? Коли це твоя робота, ти просто робиш... Враховуючи, що я щорічно приймала різну кількість пологів, ймовірно, прийняла не менше 3,5-4 тисячі дітей за 35 років практики. Але це приблизно. Щодо бійців, вибачте, не впевнена, що цією статистикою можу ділитися під час війни.

Лікарка прийняла не менше 3,5-4 тисячі дітей за 35 років практики / фото з особистого архіву Світлани Галич

Коли вона закінчиться, знов будете приймати пологи?

Так, звичайно! Планую повернутися до улюбленого акушерства. До моїх вагітних та породіль. До викладання акушерства і гінекології у медичному виші. Обов’язково так зроблю. Нехай лише ми переможемо!

У мирний час ви брали участь в організації концертів для вагітних "Ефект Моцарта". Якби треба було провести музичну "терапію" пораненим бійцям, що б дали їм послухати?

Специфіка моєї служби і роботи з бійцями показала, що на етапі допомоги, в якому я брала участь, їм потрібен спокій, сон, відпочинок. Музична терапія, можливо, може згодитися на подальшому етапі реабілітації.

Ви – автор кількох книг, зокрема, "Анестезіологія очима акушера". Чи плануєте написати книгу про війну? Якщо так, хто стане її героями, чим вони запам'яталися?

"Анестезіологія очима акушера" – моя перша літературна, а не професійна, книга. До цього я була співавтором декількох професійних книг, серед яких найбільша – "Вроджені вади розвитку". Тож це був такий перший літературний друкований досвід. Цікавий досвід.

В моєму комп’ютері практично готова наступна книга. Вона підготовлена до видання безпосередньо перед війною. Її робоча назва: "Дім, де мешкають Лелеки". Це про моїх вагітних, про пологи. Про складні і легкі пологи, смішні і суворі випадки. Про життя малюків до їхнього народження, під час цього казкового процесу і одразу після появи на світ. Обожнюю усе, що з тим пов’язане!

А зараз я виношую нову книгу. Про війну. Вона поки що має робочу назву "Офіцери". Це буде мій маленький погляд на велику війну. Герої майбутньої книги – мої нинішні колеги, побратими і посестри. Неймовірні і справжні офіцери – немедичні й медичні. Це буде книга про чудових людей, про подвиги та ницість… Про любов до своєї країни і милосердя до поранених.

Зараз виношую її в собі, як виношують жінки вагітність. Річ у тім, що маю невеличкий секрет. Я люблю людей, з якими працюю. Майже усіх, за поодинокими виключеннями. Тому книга буде про них. Про мої власні емоції та відчуття. І обов’язково, про моїх Командирів, про Офіцерів з великої літери.

***

На момент публікації інтерв'ю, УНІАН стало відомо, що Світлану Галич переведено для проходження служби в інше місце.

Лариса Козова

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся