Семен Глузман: Одного разу мені сказали - Вас або куплять, або застрелять

Семен Глузман: Одного разу мені сказали - Вас або куплять, або застрелять

"Маковий" закон комуністів перетворив Україну на крупного експортера ширки... Діти багатьох представників еліти - «важкі» наркомани...Інтерв’ю

Семен Глузман - відомий психіатр і правозахисник, директор Українсько-американського бюро із захисту прав людини, а знедавна голова Експертної ради при Міністерстві праці і соціальної політики України. В Експертну раду Семен Фішелевич запросив своїх однодумців і кращих експертів. Вони працюють поза штатом, не фінансуються державою і тому вони повністю вільні. Одним із пріоритетних завдань ради є вирішення проблеми розповсюдження наркотиків в Україні. Адже сьогодні в нашій державі вже говорять про епідемію наркоманії – ми маємо понад 1,5 мільйона наркозалежних.  Водночас Україна – єдина держава в Європі, де немає наркополітики. А сама проблема замовчується... Семен Глузман “стукає” у всі владні коридори, але його не хочуть чути. Зате запрошують у всі регіони, де він розповідає про справжній стан справ із наркоманією. На одній із таких зустрічей, до Глузмана підійшли і сказали: «Вас – чи куплять, чи застрелять». 

Семене Фішелевичу, чи була завжди в Україні настільки актуальною проблема наркоманії?

Коли псевдофахівці або «ліві» політики говорять, що в країні рад проблем із наркоманією не було – це неправда. Проблема була, і в 1973 році вийшла закрита постанова ЦК КПРС про посилення боротьби з наркоманією. Просто показники захворюваності у СРСР у ті роки були низькими, втім як і у всьому світі. Загострення цієї проблеми детерміноване соціальними чинниками.

Вперше Україна серйозно зіткнулася з проблемою наркотиків після виведення радянських військ з Афганістану. Їх привозили наші солдати - вихідці з Росії, Прибалтики, України. Різними способами – і контрабандою, і у гробах. Це було настільки масове явище, що КДБ не могло його проконтролювати. А коли розвалився СРСР, на наркоманію взагалі мало хто звертав увагу.

Хоч і кажуть, що 16 років незалежності – це мало. Я не згоден із цим – адже  було три президенти, і ось вже шосте скликання Верховної Ради. Але держава досі слабка, бо, не має жорсткої, регламентованої влади. Тому і важко долати наркоманію. Але потрібно хоча б спробувати мінімізувати розповсюдження наркотиків. Не говорити весь час на політичні теми, а нарешті звернути увагу на соціальні. Система наркоторгівлі в Україні настільки серйозна, що вона загрожує національній безпеці країни.

А Раду національної безпеки та оборони зараз використовують винятково  у політичних цілях. Можна ж, між двома політичними засіданнями РНБО, хоч одне присвятити проблемі наркоманії. Я багато разів звертався із цими фактами у засобах масової інформації. Результатів – нуль. Я вважаю, що РНБО абсолютно «імпотентний» орган влади.

Як Ви думаєте, чому перші особи держави тупо ігнорують цю проблему? Адже достатньо було б однієї політичної волі, щоб припинити це беззаконня.

Для мене це не зрозуміло. Хоча діти багатьох представників еліти - «важкі» наркомани. Одній «високопоставленій» мамі та політикові, відомому всій країні, ледь вдалося витягти свого сина з наркозалежності. Вона почала розмову у “високих” кабінетах про те, що треба щось робити в країні з цією проблемою, рятувати тисячі українських дітей від загибелі. І одна з її колег – не менш публічна персона, діти якої, до речі давно «на голці», відповіла: «Ти знаєш, я рятую Україну»...

Здається, Ви як психіатр, можете назвати цю людину своїм пацієнтом...

Та, ні. Ця жінка - просто нещасна людина. Однак чи може така людина врятувати Україну, не спробувавши врятувати своїх дітей?

Експерти стверджують, що 85 % всіх споживаних в країні наркотиків у нас же і виробляються, та ще й експортується в інші держави.

Трагедія сталася 8 років тому і стала очевидною для фахівців тільки зараз. Про це, на жаль, не пишуть, не хочуть говорити.  У 1999 році тодішній спікер парламенту комуніст Олександр Ткаченко пролобіював закон «Про обіг в Україні наркотичних засобів і психотропних речовин». Він дозволяв сіяти опіумний мак. Чи розумів він тоді, що робить?... 

Коли Ткаченко та його “товариші” провели «маковий» закон, Україна з імпортера наркотиків перетворилася на експортера. Справді, ми виробляємо 85% «своїх» наркотиків, і постачаємо в Росію, Білорусь, Молдову. У західні країни - ні, бо там інша культура споживання наркотиків – там не колються ширкою. У нашій країні є і героїн, і кокаїн. Але платоспроможність українців низька, та й національний продукт - ширка. Наркомани сідають навколо каструлі з варивом і всі звідти набирають наркотик. Чому у нас така актуальна проблема СНІДу, саме через культуру наркоспоживання. Вірус йде по колу, це дуже страшно. Всі кричать – в Україні епідемія СНІДу, але не говорять про причину - 80%  заражень через голку.

Зараз маком засівають гектари української землі. Ніхто не перевіряє, куди йде макова сировина. Комісія з перевірки посівів маку – представник фермера і місцевий міліціонер. Закон виписаний таким чином, що не підпускає до контролю навіть СБУ. Щороку все нові й нові фермерські господарства одержують ліцензії на посіви маку, тоді як вітчизняного маку на ринку – 10%, а 90% ми купуємо із сусідніх країн.

Наскільки дієво бореться МВС з українською наркомафією?

МВС не бореться – воно кришує. Має боротися, але нічого не робить. Це наша трагедія. Йдеться не про бабусю, яка вирощує мак на сотці землі, а потім продає наркоманові. Адже і в інших країнах є наркомафія, в тій же Колумбії. Але там поліція намагається боротися, відбуваються воєнізовані сутички. Колумбійська наркомафія вимушена будувати підводні човни, щоб вивозити наркосировину. А у нас міліція начебто бореться, але чомусь не ув’язнює ключових осіб. Якщо садять, то дрібних наркодилерів або споживачів. Це наслідок, того, що в країні повністю відсутня наркополітика.

І напевно через прибутки, які йдуть корумпованій владі?

Справа навіть не у цьому.  Все набагато страшніше. Якщо оперують поняттями «вигідно-невигідно» - це зрозуміло. Але це - безвідповідальність. Я звертався до багатьох політиків, що займають найвищі пости в Україні – я міг би назвати десятки відомих прізвищ. Вони світяться щодня з екранів - і помаранчеві, і біло-блакитні. Вони просто безвідповідальні, вони не хочуть навіть чіпати ці теми. Вони думають про інше, їм не до нас... Ми для них - лохи.

Ну, добре – у них свої ігри, але нас же 47 мільйонів. Адже ми теж живемо в цій країні, та вони забули про це, захопившись своїми виборами-перевиборами. Я не знаю всіх рецептів, не можу знати. Але є дієвий зарубіжний досвід. А поліція повинна бути поліцією. Коли відбуваються бої наркомафії з поліцією – навіть не важливо, хто перемагає, але борються. Ви чули у нас про хоч якийсь бій?

Але ж є відомства, які зобов`язані  займатися проблемою наркозалежності?

В Україні є Міністерство охорони здоров’я, воно пише свою доктрину, як боротися з наркоманією, МВС - свою, СБУ - свою. А насправді такого національного продукту, як стратегія боротьби з наркоманією немає.

Вирішення ж проблеми є, і дуже просте, тому що не вимагає значних капіталовкладень. Таким шляхом йдуть всі цивілізовані країни. Потрібно починати зі школи. Учити батьків і вчителів розпізнавати перші симптоми наркозалежності дитини. Виявлення в школі – це дуже важливо. Адже, що таке наркотики? Це - молодь. Люди після 30 років рідко сідають на голку, хіба що мільйонер може дозволити собі «побавитися» кокаїном. Явище наркоманії - це специфіка молодіжного віку, молодіжного середовища. Це – безвідповідальне ставлення до свого здоров`я, майбутнього. Це мавпування – я такий як всі. А держава не діє, приховуючи від себе цю страшну небезпеку - адже молодь вимирає від передозувань.

Чи є статистика, скільки молодих людей померло від передозувань? 

Та яка там статистика? У довідці про смерть, зазвичай, пишуть «біологічна смерть унаслідок серцевої недостатності», про причину - нічого. У нашій країні взагалі немає чесної медичної статистики.

Тому наркологічна служба називає одну цифру, міліція іншу, а за даними аналітичної служби СБУ, в Україні близько півтора мільйонів наркоманів і 5 мільйонів співзалежних, адже хвора не одна людина - хвора вся його сім`я.

Нині в Україні багато міжнародних фондів, які допомагають у подоланні проблеми наркоманії. Наскільки їх допомога дієва?

Роздавати безкоштовно шприци, як це роблять багато фондів, - недостатньо. У нас корумпована країна. Зрештою  ці «гуманітарні» шприци потрапляють до рук дрібномафіозних наркоструктур. І коли наркодилери продають ширку, заправлену в шприц, куплений фондом Сороса, – це погано.

Чи відомо, в яких областях України найбільше наркоманів?

Так, відомо. Ми проводили таке дослідження. Цю ситуацію моніторила спеціальна комісія. Я був у її складі. У західних областях - кількість наркоманів значно менша, порівняно зі Сходом України. І справа тут не в патріотизмі. У Західній Україні - міцніші сім`ї, глибші традиції.

Хоча там є проблеми з працевлаштуванням, люди масово виїжджають за кордон. І що цікаво, людей із вищою освітою більше на Сході, там є робочі місця. Але і статистика по алкоголізму, наркоманії, суїцидах і депресії – набагато вища. Проблема Донецької області - це не політична проблема. Просто в Східному регіоні вже багато років не вирішуються соціальні проблеми. Отримавши такі результати, я зустрічався з багатьма депутатами від Партії регіонів. Мені все одно якого кольору політик. Важливо, щоб він почув мене. Та, власне, не мене, я тільки ставлю діагноз. Аналітичні статті з цього дослідження  друкувалися в англійських, французьких, американських журналах. Але тут ця інформація не потрібна нікому. Політики не думають про простих людей.

Коли, я показав одному з політиків дані моніторингу – у нього очі на лоб полізли. На карті був такий самий розлом – як колись показували в «чорних» рекламних передвиборчих роликах. Тільки тоді це було надумане, штучне ділення України на Схід і Захід. А на нашій карті був розділ за кількістю наркоманів, алкоголіків, суїцидників. Все найстрашніше було на Сході. Але до цих пір ніхто не звертає на це уваги.

Адже очевидно, люди які прийдуть на Схід із вирішеннями цих проблем будуть справжніми лідерами. Я намагався про це сказати і представникам Партії регіонів, і Нашій Україні, і БЮТ. Мене ніхто не чує. Ці люди з екранів і біг-бордів живуть в іншому світі, в іншій країні.

Наталка Максименко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter