Чи є здоров`я українців соціальним капіталом країни?

Чи є здоров`я українців соціальним капіталом країни?

Одним з вирішальних критеріїв соціального здоров’я людини є участь у повсякденному житті країни та вирішенні її проблем. З цього погляду ми маємо нездорову державу й нездорову націю...

Чи є здоров’я населення соціальним капіталом країни? Здається, нині воно становить для влади лише прикру проблему. Кожен мусить покладатися на себе й на тих лікарів, яких знаходить чи то в районних поліклініках, чи то в приватних медичних центрах. У будь-якому разі відповідальність за лікування лежить на самому пацієнті. Про сутність охорони здоров’я розмірковують фахівці, які знають проблему зсередини.

Сергій ПОДПРЯТОВ, доктор медичних наук, заслужений лікар України, лауреат Державної премії України:

— Людина має дбати про своє здоров’я, адже воно є цінністю, яку неможливо купити. Якщо вона прагне бути самостійною, незалежною, то має, безперечно, бути й здоровою — звідси необхідність дотримуватися режиму харчування, зберігати фізичну активність. Дуже багато важать працьовитість, добре ставлення до оточення, щирість — без цього здоров’я взагалі неможливе.

Потрібно впровадити диспансеризацію. Підраховано, що значно дешевше з певною регулярністю проводити масові огляди населення: це дає змогу виявити хвороби на таких стадіях, коли їх можна за короткий час і з невеликими затратами вилікувати. Це вигідно й у соціальному плані — люди зберігають працездатність, і в економічному — витрати на диспансеризацію та лікування в початковій стадії значно менші, ніж на лікування запущеної хвороби. Власне, цим шляхом ідуть високорозвинені країни — там дуже добре поставлено діагностику, і людей орієнтують на те, щоб до лікаря зверталися при перших проявах негараздів зі здоров’ям. Дуже поширеною є санітарно-просвітниць­ка робота, коли людей повідомляють про можливі прояви хвороби і про лікарні, де можна обстежитися.

На жаль, системи диспансеризації в нас на сьогодні немає, тому пацієнт має прийти до свого дільничного чи сімейного лікаря, а той уже визначить перелік обстежень і фахівців, котрі мають його оглянути.

На мою думку, нам варто було б запозичити досвід країн-сусідів. У Чехії кожна жінка в перші три місяці вагітності мусить пройти генетичне обстеження. Це закріплено законодавчо: якщо жінка ухиляється від таких обстежень, а потім народжує неповноцінну дитину, то догляд за нею є її довічним обов’язком. І навпаки, якщо обстеження показало нормальні дані, а дитина народжується з вадами, то догляд за такою дитиною — довічний обов’язок дер­жави.

Система охорони здоров’я повинна працювати на людину ще до її народження й супроводжувати все життя. Сучасна діагностика і своєчасне лікування є бізнесово вигідним у всьому світі, інакше на Заході не було б настільки потужно розвиненої медицини. Там система спонукає до високоякісної роботи — до розробки й упровадження якнайефективніших способів лікування. Це вигідно суспільству, зокрема й щодо вкладання коштів.

Юрій САЄНКО, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ, професор:

— Здоров’я складається з фізіологічних чинників, чим і займається медицина. Характерно, що і медики, і соціологи фіксують невпинне погіршення стану фізичного здоров’я населення України за останні п’ятнадцять років. Культурологія, психологія та соціологія відстежують рівень духовного здоров’я людей з точки зору повноцінної та соціально активної особистості. Одним з вирішальних критеріїв соціального здоров’я людини є участь у повсякденному житті країни та вирішенні її проблем. З цього погляду ми маємо нездорову державу й нездорову націю: ми — як пожежна команда, боремося з невирішеними проблемами минулого, які, на жаль, переходять і в майбутнє.

— Чи є соціально здоровішими люди в розвинених країнах?

— На Заході мало палять, займаються фізкультурою. Там серйозно ставляться до страхування. Якщо людина має соціальну страховку, вона мусить двічі на рік пройти огляд у певних фахівців. Тоді держава вкладатиме в неї менше коштів у разі вчасно виявленої хвороби. Соціальне здоров’я стає найбільшою цінністю. Адже людина повинна бути соціально активною, а її діяльність на благо країни — ефективною. Людина зазвичай бере участь у діяльності громадських організацій (у деяких країнах кількість активних людей доходить до 80%). За нашими даними, до громадської роботи в Україні залучено всього 13% населення. У нас не розвивається громадянське суспільство, немає соціальної відповідальності за те, що відбувається. Заблоковано розвиток середнього класу — а саме він створює умови для суспільного розвитку.

— Як оцінюють своє здоров’я наші громадяни?

— У 1992 році людей, які відповіли, що в них відмінне та хороше здоров’я, було 29%, а нині — близько 20%.

Загострився інтерес людей до екології. У минулі роки зазначали, що екологічні чинники впливають на їхнє здоров’я 10% опитаних, сьогодні — 17%. Передусім громадянам дошкуляє забруднення території їх проживання сміттям — на це вказали 51% опитаних, забруднення повітря автотранспортом — 43%, хімічними речовинами та викидами виробництва — 33%, на підвищений вміст шкідливих речовин у харчових продуктах — 29%.

На жаль, соціологія ще не вибудувала інтегрального індексу соціального здоров’я, хоча окремі його показники фіксуються в соціологічному моніторингу Інституту соціології НАНУ.

Дмитро КРАКОВИЧ, директор з консалтингу Київського міжнародного інституту соціології (вісім років прожив у Нью-Йорку, переконаний, що світ «розвиненої демократії» далеко не ідеальний):

— Років десять тому в Америці обговорювали реформу системи охорони здоров’я, завдяки якій медична допомога мала стати практично безплатною в результаті впровадження безплатного страхування. У суспільстві тоді було розгорнуто широку піар-кампанію проти цієї програми, висловлювалася думка, що вона зруйнує медицину, знизить якість медичних послуг. Як наслідок — реформа так і не відбулася.

— Якими є нагальні проблеми американської медицини?

— Мабуть, головна проблема в тому, що медицина в США — це бізнес. І вона завжди була такою. Мета лікарів — не вилікувати хворого, а зробити його постійним пацієнтом. До речі, в Америці менше практикують радикальні засоби лікування, такі як хірургія, а більше покладаються на терапію. Навіть коли хвороба триває роками, лікарі намагаються гамувати її медикаментами без хірургічного втручання.

Щоправда, в Америці перед­бачено відповідальність за лікарську помилку. Судова система тут дуже активна. Величезні кошти переходять не тільки до лікарів, а й через суд від лікарів до пацієнтів.

—Як живуть в Америці інваліди?

— Там часто можна побачити людей з особливими потребами й у вищих навчальних закладах, і на вулицях. У бюджетних організаціях є квота, за якою вони зобов’язані брати на роботу певну кількість таких людей, якщо ті здатні її виконувати. У Нью-Йорку всі автобуси пристосовано для перевезення інвалідів на візках — задні двері спрацьовують як ліфт, водій допомагає і піднятися в салон, і спуститися. У метро зроблено спеціальні спуски, з яких можна з’їжджати на візках. У США інвалід може вільно пересуватися містом.

Сподіваюся, що й наше суспільство зміниться у своєму ставленні до людей з особливими потребами.

Ірина Кириченко

www.dt.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter