Яка вона - безкоштовно-платна медицина?

Київська влада вирішила зробити хід конем – покласти свої бюджетні проблеми на плечі киян, примусивши їх платити в лікарнях і поліклініках... 

Всі звикли, що медицина у нас безкоштовна. Принаймні, офіційно. Іншими словами – можна зайти в свою районну поліклініку до терапевта, поскаржитися, що простудився, а людина в білому халаті зобов`язана проконсультувати хворого і виписати необхідні ліки.

І за свої послуги медик не може вимагати ні копійки. Так повинно бути в ідеалі. Інша справа та, що наші ескулапи дедалі рідше згадують про 49-у статтю Конституції, де записано, що медичне обслуговування в Україні – безкоштовне. В усіх лікарнях, окрім особистих подяк пацієнта лікареві, існують так звані добродійні внески, без яких в лікарні часто не приймають.

У Києві місцева влада подібний звичний устрій вирішила змінити. Ні для кого не секрет, що, з одного боку, столичні медики вже котрий місяць сидять без заробітної плати (а навіть якщо б їм таку платили вчасно, то вона – нікчемно мала). А з іншого боку – міський бюджет порожній. Київська влада вирішила зробити хід конем – покласти свої бюджетні проблеми на плечі киян, примусивши їх платити в лікарнях і поліклініках.

Такого не може бути!

«Медицина в Україні може бути платною», – відповість вам будь-який юрист. Існує перелік платних послуг, які можуть запропонувати в державних лікарнях і поліклініках. Його ще в 2002 році затвердив Кабмін. І лише Кабмін може вносити зміни до цього списку.

Нагадаємо, згідно вищезазначеній ухвалі Кабінету Міністрів нині існує перелік тих медичних послуг, за які можна брати гроші з народу. Наприклад, всім відомо, що краса вимагає жертв, у тому числі і грошових «пожертвувань». Ось тому послуги пластичного хірурга можуть бути платними (виключення – операції за медичними показаннями, наприклад, виправлення природженого дефекту, такого як «заяча губа»). Крім того, в список можливих платних послуг входять: анонімне обстеження і лікування хворих алкоголізмом і наркоманією, лікування безпліддя, оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури, операції штучного переривання вагітності (окрім абортів за медичними і соціальними показниками), медичні огляди (для отримання виїзної візи, профогляди при прийомі на роботу, огляди для отримання водійських прав). А також в цей список входять «послуги» з протезування, корекції зору за допомогою окулярів і контактних лінз, проведення профілактичних щеплень. Офіційно дозволяється брати гроші і за діагностику за допомогою дорогих приладів (ядерний-магнітний резонанс, УЗД і ін.) і деякі аналізи (наприклад, визначення рівня холестерину).

У мерії ж давно діючу ухвалу сьогодні розцінюють по-своєму. Внаслідок чого і з`явився проект розпорядження «Про встановлення тарифів на платні послуги, які надаються лікувально-профілактичними державними і комунальними установами охорони здоров`я».

На поки що не прийняте, прямо скажемо, неконституційне рішення, вплинув, як і очікувалося, криза. Під час тимчасових труднощів лікарям нічим платити зарплати. Це визнає і київський мер. А таке рішення – пошук додаткового джерела прибутків (чого коштує обіцянка столичного мера про підвищення зарплат медикам в 5-10 разів!). Крім того, платна медицина – спосіб «поліпшення якості послуг», а також вагомий аргумент в питанні зникнення корупції зі стін лікарень і поліклінік. «Останнє вже точно нереально», – скажете ви. Але у Леоніда Черновецкого є свої пояснення. Він обіцяє за ці гроші запросити до Києва кращих медиків не тільки країни, але і країн колишнього Союзу.

«Зараз ми стоїмо на порозі медичної реформи, – сказав Леонід Черновецкий журналістам. – Я вирішуватиму це питання. І перші гроші поступлять до бюджету вже завтра». А ось щоб уникнути хабарництва, за його словами, потрібно встановити відеоспостереження в медичних закладах (те, що це просто нечувані витрати, схоже, в мерії нікого не цікавить). Більш того, мер впевнений, що жоден лікар не зможе брати хабара. «Я виганятиму таких», – погрожує він. Праведні ж медики одержуватимуть 10% від кожної гривні, яку вони принесуть до бюджету.

У міркуваннях, що таке добре, а що таке погано, мер на хвилиночку забув, що нині українці і так платять за безкоштовну медицину – податками.

Платити чи ні?

Отже, плани Черновецкого просто наполеонівські. Згідно проекту ухвали на платне обслуговування в найближчому майбутньому повинні перейти шість медичних установ столиці: Київський міський консультативно-діагностичний центр, Центральна поліклініка Голосіївського району, Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», Київський міський центр судово-психіатричної експертизи, Міська студентська поліклініка і Міський психоневрологічний диспансер № 3. Тарифи для них вже розроблені. Що ж до інших медустанов, які знаходяться не тільки під крилом київської мерії, то над ціною питання для них ще думають. Нововведення медобслуговування Черновецкого повинні торкнутися всіх киян, окрім, звичайно, його «улюблених бабусь».

Нині відомо, що платити пропонують за все – від прийому у лікаря до аналізів. Безкоштовними залишаться лише прийом у дільничного, виписка рецепту, виклик «швидкої допомоги».

Наприклад, щоб визначити групу крові в Київському міському консультативно-діагностичному центрі, можливо, доведеться заплатити 26 гривень, а резус-фактор – 20 гривень. Комплексне УЗД оцінили в 214 гривень, а кардіограму – в 50. Всі консультації лікарів-фахівців – більше сотні гривень: невропатолога – 128 грн, кардіолога – 132, офтальмолога – 131. Найцікавіше, що ще минулою навесні в цьому ж діагностичному центрі теж можна було одержати платну консультацію будь-якого лікаря. Гроші вимагали навіть із столичного жителя. Такий заповзятливий підхід був перевірений на власній шкурі. Тоді кардіограма коштувала менше 40 гривень, а консультація лікаря-кардіолога – рівно 50. Причому за ЕКГ платити довелося в окремому кабінеті, де люди в білих халатах не тільки брали гроші, але навіть виписували квитанцію, а за консультацію можна було віддячити особисто лікареві, оскільки у вищезазначеному кабінеті прозоро натякнули: «ціна все рівно одна».

Ідея – правильна, підхід – ні?

«Медицина у нас в кризі дуже давно, – вважає Віктор Сердюк, віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів. – Сьогодні медичне обслуговування для пацієнта може бути платним виключно на добровільних засадах. Тобто якщо пацієнт хоче за власним бажанням допомогти нашій охороні здоров`я, то йому ніхто не може заборонити. І до такої матеріальної допомоги можна підходити, переживаючи різні почуття – патріотизм або співчуття. До речі, за деякими оцінками, розмір подібної допомоги українським медикам тільки минулого року склав близько 20 мільярдів гривень. Саме така сума була інвестована в державну систему охорони здоров`я. Ось і виходить, що теоретично медицина у нас безкоштовна, а по факту – ще й яка платна. У нас взагалі багато що в країні повинне бути безкоштовним. Але це не завжди так. У нас декілька паралельних реальностей. Ось якщо 90% людей платять медикам, як би порушуючи закон, то, можливо, треба переписати закон і не порушувати його?».

Пан Сердюк вважає, що, зробивши медицину платною, можна буде чітко контролювати всі проплати. Але до цього питання треба підходити поступово, обдумано, а не рубати з плеча, представляючи новоспечені прейскуранти.

 В усій цій київській історії пацієнтів і самих лікарів дивують не стільки необдумані і безрозсудні заяви мера, скільки відсутність реакції з боку вищого керівництва країни.

«На дії мера Києва незабаром послідує реакція Президента, – завірив «Главред» Микола Поліщук, екс-міністр охорони здоров`я. – Особисто я, як радник Президента, написав відповідну доповідь. Вважаю, повинні послідувати відповідні рішення зверху, щоб можна було робити якісь висновки на місцях. Ми всі реально розуміємо, що в умовах фінансової кризи буде недофінансування галузі охорони здоров`я. Але окрім цього треба враховувати, що прості люди можуть втратити роботу, у них не буде грошей, вони не зможуть лікуватися. А якщо українці не зможуть одержувати медичну допомогу, то це позначатиметься на їх здоров`ї».

В той же час Микола Єфремович наполягає, що, відповідно до нині чинного законодавства, в Україні і в державних, і в комунальних медустановах платних медичних послуг бути не може. Які б розпорядження не підписували міські або сільські власті. Такі можуть надаватися тільки в лікарнях і поліклініках приватної форми власності.

«Тобто людей, яким прописано медичне обстеження, держава повинна забезпечувати безкоштовно. В умовах же фінансово-економічної кризи можуть бути окремі ухвали Кабміну, рішення міських або обласних рад про гарантований рівень медичного обслуговування. Тобто повинен бути встановлений якийсь рівень послуг, які можна одержати за рахунок держави або за гроші місцевих бюджетів. Існує ж указ Президента від 2005 року, а також ухвала Кабміну від 2007 року! Саме у цих документах йдеться про ухвалення обов`язкового соціального медичного страхування, тобто про визначення рівня медичного обслуговування за гроші держави – ті податки, які ми платимо. Але мене хвилює той факт, що ніхто не виконує ні указ Президента, ні ухвалу Кабміну. І коли говорять, що влада нічого не робить, то я стверджую, що сьогодні на 90% вже підготовлені нормативні акти для реформування галузі охорони здоров`я. Але ніхто їх не поспішає виконувати! Всі хочуть перекласти тяжкість на плечі пацієнтів, а не на ті гроші, які закладені в бюджеті. Саме це відбувається в Києві. В першу чергу Київ повинен визначити гарантований рівень медичного обслуговування, потім – внести зміни в галузь медичного обслуговування. І лише після реформування можна визначити тарифи на медичну допомогу, яка надаватиметься за межами бюджетних грошей. Нині ж ні у яких міських голів немає повноважень на такі дії. Подібні заяви – не більше ніж грубе порушення Конституції», – говорить Поліщук.

Як не дивно, про нерозуміння дій Черновецкого шепочуться і прості медики. Вони анонімно говорять, що не вірять в казки про швидкі підвищення зарплат, тим більше що гроші мер не хоче віддавати медустановам, а планує направити до бюджету столиці. «Купить собі ще один лімузин або футбольний клуб», – іронічно прогнозує педіатр однієї із столичних поліклінік.

І ще одне питання: якщо таким чином навіть столична влада хоче закривати дірки в бюджеті, то що говорити про обласні або районні центри? Де гарантія, що вони не підуть за прикладом Києва?

Тетяна Катриченко

glavred.info

УНІАН в Google News