Хто зупинить “державних” рейдерів, які зазіхають на київські лікарні?

Що потрібніше нашій державі –  всеукраїнський Центр ендокринної хірургії або поліклініка для водіїв та прислуги чиновників... 

Нині у Києві мало не щодня з’являються повідомлення про рейдерські захоплення приміщень, земель, майна. Настала черга і медичних закладів...  В одному з київських судів розглядається позов Центру ендокринної хірургії проти розпорядження Кабінету міністрів та Міністерства охорони здоров’я. Для колективу Центра ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин та його директора Олександра Ларіна настали тяжкі часи.

У червні цього року Кабмін (за пропозицією Державного управління справами при Президенті України та за згодою МОЗ України) видав розпорядження про відселення центру. Куди саме – не зазначено. У приміщеннях науково-медичного центру планують розмістити міську поліклініку № 2,  яка лікує обслугу високих державних посадовців. Олександр Ларін називає дії  чиновників “державним рейдерством”. На нього щодня тиснуть міністерські чиновники. Та директор центру каже, що не підпише акт передачі. Він має надію на справедливе рішення київських суддів.

Постає питання, що важливіше державі - науково-дослідна установа з клінічними підрозділами чи поліклініка? Хоч би й особливого статусу. 

 “Особливість” у тому, що тут лікують обслугу можновладців - водіїв, секретарок тощо. Кілька років поліклініка благополучно розміщалася у приміщеннях поліклініки № 1. Цей перший номер говорить сам за себе - вона для високих посадовців, нашої "національної еліти". Певно та сама "елітність" не дозволяє, щоб міністр і його водій стикалися ніс до носу біля кабінета проктолога. Та це лише припущення журналістів, добре, як безпідставні.

Є ще одна версія. Нині у лавах тієї ж "еліти" починається загострення сезонної виборчої лихоманки - "великого дерибану", державного і приватного, усього, що ще не доділено. Кловський узвіз - ласа місцинка, понад 7 тисяч квадратних метрів у самому центрі Києва. Місця для поліклініки № 2 тут забагато (хоча у нас будь-яку структуру можна роздути до бажаних обсягів), тож зайву площу можна здавати в оренду. А це вже мільйонні прибутки. До того ж, для ремонту та сучасної медичної апаратури вже виділено з бюджету 300 мільйонів гривень (Український центр ендокринної хірургії за усі 13 років існування не міг і мріяти про такі гроші). Їх, певно,  треба освоїти якнайшвидше. Хто його знає, чого чекати у жовтні...

А тепер лиш сухі факти. Вже 7 років в Україні діє ідеологія, так званого, єдиного медичного простору. Суть її у тому, що конкретний киянин прикріплений до своєї районної поліклініки. І на нього (чи він робітник, чи міністр, або депутат) з бюджету виділяють кошти. Отож на кожну "високу" посадову особу, яка обслуговується у відомчій лікарні, йде подвійна оплата з державного бюджету (у районну поліклініку, за місцем проживання, та власне у поліклініку № 1). Закриймо на це очі - у можновладців життя важке, не позаздриш. Здоров’я вимагає подвійної турботи та фінансування. Та виділяти з державного бюджету додаткові кошти на обслуговуючий персонал "еліти"... Чи не занадто?  До того ж, у приміщенні на Кловському узвозі працює  медсанчастина заводу "Арсенал", розрахована на 30 тисяч працівників (нині їх - 3,5 тисяч). Медсанчастина має такі ж функції, що й поліклініка № 2. Забезпечена медичною технікою у достатньому обсязі. Однак "поліклініку для обслуги" планують також облаштувати надсучасною меддапаратурою. Дублюватимуться і кадри: 12 терапевтів та фахівців різної спеціалізації. Таким чином створюється додаткова витратна частина бюджета.

У наш прагматичний час вже нічому не здивуєшся, однак ситуація вражає цинізмом. Робота, яка ведеться у Центрі ендокринної хірургії, важлива для усієї української нації. Щороку тут оперують 1200 хворих з різною ендокринною патологією, понад 900 операцій - на щитоподібній залозі, з них 40 відсотків з приводу раку щитоподібної залози. Наскільки це актуально, свідчить статистика - у Києві з 1986 року захворюваність на рак щитовидки зросла у шість разів. Через відсутність державного реєстру ендокринних хворих, і ці дані не відображують реального стану справ.

У діагностуванні раку щитовидки у клініці почали застосовують найновіші методи, які на 97-98 відсотків дають точний результат щодо злоякісності пухлини. Це важливо, бо у нашій країні 30 відсотків усіх операцій на щитоподібній залозі роблять без жодних показань.

- Чомусь прийнято оперувати навіть невеличкі доброякісні вузлики. Але у цьому немає потреби, - вважає Олександр Ларін.- Лікар, що призначив таку операцію має відповідати за свої дії.  Наш заклад – єдиний, що займається синдромом діабетичної стопи. Для цього маємо потужну діагностичну базу, виконуємо увесь спектр досліджень. За один день хворий може здати усі аналізи та отримати висновок про хворобу. 

У центрі є дитячий підрозділ. Там роблять унікальні реконструктивні операції з приводу генетичних вад статевого розвитку у дітей. Подібних клінік в Україні лише дві.

У планах було створення Українського діабетологічного центру, який міг би стати національним здобутком. Хворі на діабет з усієї країни могли б за один день обстежитися і отримати повну інформацію як жити повноцінним життям, замість того, щоб місяцями лежати по лікарнях. Якщо прорахувати скільки коштує його утримання в лікарні, оплата лікарняного, а може й пенсії по інвалідності, вийде пристойна сума.

Лікарі клініки - високофахові спеціалісти. Чимало з них стажувалися у провідній французькій клініці з проблем ендокринології у Марселі. Нині підписані угоди з Національним центром раку в США. За однією з них – частка післяопераційних хворих з України безоплатно доліковується в Америці.  

Кому вигідне виселення унікального центру (та ще й напередодні виборів) - розібратися важко. Парадокс у тому, що у центрі лікують та оперують службовців з СБУ, МВД, ДУСі. У відомчих медичних підрозділах цих служб немає хірургічних відділень. До того ж, рівень медичного обслуговування Центру ендокринної хірургії і репутація такі, що до клініки намагаються потрапити відомі в Україні особи та їхні рідні.  

УНІАН в Google News