Як поспіх шкодить нашому здоров'ю

Від цього організм страждає на клітинному рівні. Чи можна перемогти в нескінченній гонці?..

Під пресингом щоденного поспіху перебуває не тільки наша свідомість, організм страждає навіть на клітинному рівні. Чи можна перемогти в нескінченній гонці, і якщо так, то якою ціною? Що відбувається з організмом людини, яка вимушена постійно поспішати?

Наші біоритми формувалися століттями – як реакція на природну зміну зими і літа, дня і ночі.

У нашому організмі діють два типи біологічного годинника.

Перший працює відповідно природним ритмам, визначаючи цикли вироблення гормонів, оновлення клітин і функціонування органів. Другий (локалізований в корі головного мозку) дозволяє нам погоджувати свій час з соціальними сигналами, будь то дзвінок будильника або початок ділової зустрічі. Саме другий «годинник» впливає на наше життя сильніше, ніж довгота дня або коливання температури. Тому нерідко ми живемо швидше, ніж передбачено природою, щоб не відстати від темпу сучасного життя. Але наш організм за нами не встигає.

З погляду фізіології жити всупереч природним ритмам однозначно шкідливо. Біоритми живих організмів формувалися мільйони років як адаптивна реакція на зовнішні зміни – зміну зими і літа, дня і ночі. А колосальне зрушення в нашому способі життя відбулося в останні півстоліття.

У нас просто немає фізіологічних ресурсів, щоб забезпечити нормальне існування в такому режимі. Результат – ожиріння, гіпертонія, нервові розлади, діабет. Причини цих і інших проблем медики бачать в розсинхронізації з нашим природним ритмом.

Спадкоємці Юлія Цезаря

Межова інформаційна насиченість теж позначається на нашому самопочутті. Ніяких захисних бар`єрів не залишилося: телефонний дзвінок може застати нас за кермом, в магазині або під час сексу.

Радіо, телебачення, інтернет обрушують потоки нової інформації, а на роботі доводиться одночасно відповідати на листи, брати участь в нараді і вивчати важливі документи. У результаті ми нездібні розслабитися, оскільки боїмося втратити пильність.

Наша система боєготовності, яка повинна активізуватися в ситуаціях, коли потрібно тікати або захищатися, діє практично постійно. І гормони стресу – кортизол, катехоламіни, зокрема адреналін – виробляються не тоді, коли вони нам гостро потрібні, а весь час.

Їх надлишок в організмі виявляється як сильна втома, нездатність зосередитися, страхи, тремтіння, пітливість рук. Чи не дуже висока плата? Тим більше, що наші можливості далеко не безмежні – ми потребуємо розслаблення кожні 90 хвилин.

Щоб діяти успішно, потрібно на чомусь сфокусувати увагу. Область нашого зосередження називають іноді «прожектором» свідомості. І через еволюційні причини величина його «світлового поля» дуже невелика: це дозволяє оптимально використовувати наші ресурси.

Інше – питання індивідуальних особливостей, генетики і, до певної міри, тренування. У всіх є центральна сфера уваги і декілька периферійних.

Юлій Цезар, як відомо, міг одночасно читати, писати і вести бесіду. І можливо, використовуючи периферійну увагу, він міг писати або читати краще, ніж багато з тих, хто був зосереджений тільки на цьому.

Але за його власними мірками він напевно краще справлявся з однією-єдиною справою: тією, яка потрапила в центральну сферу уваги.

zhinka.info