Сєвєродонецьк: про все, а також про матюки у фіналі

Сєвєродонецьк увійшов у життя та історію харків’ян, і вони ніколи не будуть до нього байдужими. Вже хоча б тому, що дехто з його перших ідейних натхненників-харків’ян колись серйозно поплатився за нього…

Рінату Леонідовичу Ахметову, напевно, було дуже самотньо у своїй ложі на стадіоні «Шахтар». Всі його друзі та соратники по партії цього дня поїхали у Сєвєродонецьк, на Другий всеукраїнський з`їзд депутатів всіх рівнів. Хвороба, що вклала у ліжко одного з лідерів Партії регіонів не дозволила йому вилетіти на з`їзд, але не перемогла його бажання подивитися, як улюблена команда «Шахтар» методично забиває голи у ворота ужгородського «Закарапаття».

Нічого, що не приїхав. Бували випадки, коли лідери партій пропускали з`їзди своїх партій заради концерту Тото Кутуньйо, а тут такий матч. До того ж, не виключено, що Рінат Ахметов піклувався про репутацію. Якщо вже політично передпенсійний Анатолій Кінах перш ніж приїхати на Другий всеукраїнський з`їзд депутатів усіх рівнів, діставав дзвінками прес-центр, чітко з`ясовуючи, що буде в порядку денному з`їзду, то обережність Ріната Ахметова цілком аргументована. Його репутація коштує дорожче, ніж кінахівська. До того, ж, напевно, взяв участь грошима. І вони були витрачені не дарма.

Організовано все було бездоганно. Акредитація преси тривала мало не до дванадцятої години ночі 29 лютого. На чартерний рейс, спеціально замовлений «Регіонами» на Луганськ, міг потрапити хто завгодно, а дорогою назад у літак забрали навіть не акредитованих наперед, безбілетних журналістів, оскільки в літаку були місця. Чотирьом сотням журналістів були надані всі супровідні матеріали, працювали ноутбуки, загалом, повний режим сприяння, обід у ресторані і при цьому усмішка організаторів: це вас ні до чого не зобов`язує, пишіть, що хочете.

Перед самим з`їздом пройшла ціла серія політичних ток-шоу на тему: «Сєвєродонецьк - це не страшно. Це - ніякого сепаратизму, це захист прав російськомовного населення і місцевого самоврядування». Напередодні з`їзду та на самому заході з трибуни неодноразово говорили про те, як багато зробило СБУ, щоб цей з`їзд не відбувся. Все-таки у нас демократія: люди абсолютно не бояться спецслужб, якщо ось так вільно їх викривають. Якщо вірити народним депутатам України від Партії регіонів, то мало не з кожним з них говорив співробітник СБУ. Не знаю, чи вплинуло це на порядок денний з`їзду та риторику промовців.

У буфеті один з делегатів з`їзду, роздивляючись мій бейдж «Преса», страждально запитав:

- Навіщо СБУ потрібно було втручатися в підготовку з`їзду?

- Щоб вам тут не спало на думку створювати південно-східну автономію, - відповіла я, подумки лаючи себе за таке нежурналістське порушення нейтралітету.

- А що, хтось створював?

- Знаєте, я спеціально перечитала книгу покійного Кушнарьова про всі ці події у 2004 році. Він у своєму щоденнику написав, що сам здивувався тому, що представники Донецької делегації практично підготували сценарій проведення референдуму для створення автономії на Півдні і Сході.

Сєвєродонецьк - це типове депресивне містечко за 115 кілометрів від Луганська. Я не знаю, чому саме на нього в 2004 році ліг вибір, і там провели Перший з`їзд депутатів рад всіх рівнів, такий собі Антимайдан. На перший Сєвєродонецький з`їзд прилетів мер Москви Лужков, той з`їзд транслювався по всіх каналах Росії, тут прозвучали ідеї про південно-східну автономію. Там у той час багато чого відбулося і багато чого пролунало. Тоді окремі губернатори, відповідальні начебто політики, пропонували припинити перераховувати гроші до бюджету і заявляли, що до Росії всього сорок кілометрів, а до Києва - чотириста вісімдесят. Ще той з`їзд пропонував створити Міжрегіональний союз органів місцевого самоврядування і регіональної влади з його виконавчим органом у місті Харків. І хоча потім політики намагалися пом`якшити свої слова, якось більш нейтрально інтерпретувати ті свої оцінки, але в свідомості громадян це місто закріпилося як місце, де почали розколювати Україну, де дорослі люди сказали дітям, що ця частина країни може жити окремо від тієї. Дорослі начебто схаменулися та порозумнішали і з того часу свої Антимайдани розумно перенесли до Києва - на той же Майдан. Але з`їзд депутатів чомусь вирішили провести в Сєвєродонецьку.

- Чому Сєвєродонецьк? - питали ми народних депутатів з Партії регіонів. - Чому не Донецьк, не Луганськ, не Харків?

- Хочемо реабілітувати в свідомості людей перший з`їзд і якось допомогти місту, - відповіли мені чесно.

Взагалі-то я по-своєму люблю біло-блакитні мітинги. Тільки там почуєш нетверезі голоси, що несуть правду «сірості життя» про чобіт НАТО і про моди Тимошенко. Мене завжди тішила риторика і музичний супровід таких заходів, хоча мені здавалося, що хлопцям у дорогих костюмах, які супроводжували тоді прем`єра, а сьогодні лідера опозиції Віктора Януковича явно ніяково за свій електорат і за таке нагнітання антизахідної істерії. Спочатку я наївно вважала, що вся риторика цього з`їзду включить передвиборчий епос Януковича, доповнений новими свіженькими суперечками влади і оцінками інших її дурниць. Все обіцяло, що так і буде. У фойє Льодового палацу Сєвєродонецька книжкові ятки пропонували книги «Русь державная», «Романовы». Внизу ятки побачила одну книжку про українські землі. На мітингу Петро Симоненко оголошував, що в Києві сидять бандерівці і напівбандерівці (цікаво, чим повний бандерівець відрізняється від напівбандерівця?). У фойє Льодового палацу мені пропонували продукцію з антинатівською риторикою. Листівку «Хрюша - Катюша: хочу в НАТО» і пакетик «НАТО - стоп» я привезла з собою до Києва, на згадку. В одній з газет, які тут поширювали, вичитала анекдот: «Регіонали перевіряють, чи не Мороз дівоче прізвище Богатирьової» (ні Раїса Василівна, ні Олександр Олександрович на з`їзд не приїхали).

У величезному приміщенні Льодового палацу були розвішені герби різних частин України, а голос диктора, який один в один голос, нагадував Левітана - тільки з яскраво вираженим українським акцентом, - начитував, з яких областей вийшли ті або інші українці, що боролися за незалежність країни. Давно відзначила, що музика і аранжування таких заходів у Партії регіонів на «п`ятірку». Таке собі ностальжі, трохи в радянському стилі, воскрешає тексти, інтонацію телеведучих тих часів і повторює музику радянських авторів.

Фрази про державність та єдину Україну звучали часто.

Поміж рядами крутилися депутати російської Держдуми - якісь Сергій Марков і Костянтин Затулін. І чому їм напередодні виборів президента Росії вдома не сидиться? Адже таке відповідальне, хвилююче і «непередбачуване» голосування чекає Росію.

- Ви приїхали поговорити про любов до Росії? - поцікавилася я у пана Маркова (іноді так російські політики мотивують свої приїзди до України, після яких зриваються, наприклад, навчання НАТО в Криму).

- Ви що божевільна?

Подібна оцінка мені полестила, адже божевільними пан Марков вважає навіть наших колишніх міністрів закордонних справ.

Але якщо говорити про зміст з`їзду, то, Віктор Федорович з товаришами не лежав на печі, поки інші його прихильники блокували парламентську трибуну. «Регіони» серйозно задумалися про інтелектуальну складову своїх заходів. Це вже не примітивні передвиборчі мітинги. Це, як вони говорять, гуманітарний з`їзд. Тут звучать грунтовно підготовлені доповіді. Тут зібрана вся колекція помилок влади, про які говорять в стьобній поблажливій манері. «Регіони» стали сильнішими, тому що навчилися дотепно жартувати над опонентами. Або набрали людей, які вміють продукувати смішні жарти.

- Як вам доповідь? - запитав у мене народний депутат Ярослав Сухий, - слухаючи виступи колеги - нардепа Віктора Тихонова - про місцеве і регіональне самоврядування.

- Хороша. Тільки всі ці ініціативи прописані законопроектами у тому числі і пропрезидентських політиків. Ви ж знаєте, що навіть коаліційна угода спочатку планувала ліквідацію райадміністрацій. У мене таке відчуття, що я слухала члена НУ-НС Анатолія Матвієнка. Навіщо переконувати делегатів у тому, в чому влада й так переконана?

У доповідях промовців тісно перепліталися брехня і справді реальні та вигадані погрози. Тут не звучало слово «Європа», та зате звучала нова теза про євроазіатську співдружність і необхідність вступу до ЄЕП (це при тому, що ми вже практично у СОТ). Антиамериканською риторикою не оминули й поважані в країні люди.

Не можу не процитувати В’ячеслава Богуслаєва - народного депутата, Героя України, «регіонала», фактичного керівника заводу «Мотор-Січ». Мабуть вступ до НАТО несе для цього підприємства, що виробляє авіадвигуни, певні загрози. Напевно, тому доповідь про «негативні наслідки» вступу до НАТО доручили саме йому. І що я чую, з вуст доктора технічних наук? Виявляється, американці, яких у світі всього шість відсотків і які контролюють сорок п`ять відсотків світового багатства, горять бажанням і далі все це контролювати. Цитую по тексту, який ведеться як би від імені «поганих» американців: «Ми повинні розлучитися зі всією сентиментальністю і романтичністю, щоб зберегти цю диспропорцію для нашої американської безпеки. Ми повинні припинити мислити туманними категоріями ніби прав людини. Не за горами той день, коли нам доведеться діяти силою. І вже тридцять років цим займається НАТО».

З одного боку, я розумію пана Богуслаєва, і всю цю риторику. Але навіщо ж нас дурити, кажучи, що якщо ми вступимо в НАТО, то Росія вижене нас з проекту «Морський старт» і згорне співпрацю по Ан-70. Адже вона вже давно, без жодного НАТО вигнала нас з «Морського старту» і згорнула Ан-70. І потім, газети писали, що Росія давно припинила купувати двигуни підприємства «Мотор-Січ». Чи не краще шановному директорові, замість цієї “лапші”, ініціювати серйозну (і тверезу - у прямому розумінні слова) розмову, з реальними пропозиціями про те, як пом`якшити для підприємства удари відкритої економіки і входження в міжнародну систему безпеки?

На заході знову експлуатувалася теза про крайній «націоналізм» столиці, знову розповідалося про жахи фашистського режиму. Гасло «Україна для українців», вкладене нібито у вуста «поганих» демократів, часто лунало на мітингах.

Новинкою з`їзду став виступ депутата ВР Вадима Колесніченка літературною українською мовою (практично всі інші виступали російською). Він змалював картину того, як блискучі молоді люди не зможуть зробити кар`єру тільки тому, що не знають державної мови, а замість них прийдуть «малограмотні хлопці, які захоплюються трипільськими черепками».

Одне незрозуміло: чому ж ці торжествуючі інтелектуали не зуміли вивчити ще й українську мову?

І на закуску виступив одіозний Затулін. Мені не різало вухо його звернення «дорогі співвітчизники» і не здивувала заявка, що Сєвєродонецьк - це його, Затуліна, батьківщина (він начебто донський козак). Але у поєднанні з обіцянкою, що «Путіна переобирають, але він нікуди не подінеться», і що «Росія йде своїм курсом і підтримує вас у вашій боротьбі», а також з побажанням кожному українцеві вранці знайти записку від НАТО: «Я поїхав назавжди. Твій дах», - все це звучало загалом, як завжди, істерично і зухвало. Затулін насолоджувався своїм виступом і купався в промінні своєї локальної популярності. А я зі смутком подумала, що коли люди, які ніколи не бували в Європі, аплодують таким ось ораторам, викрикуючи: «Росія! Росія!», - то мені здається, що їх грубо обдурили.

Ми вийшли зі з`їзду і чекали автобуса. Прямо навпроти Льодового палацу розташований чи то робочий гуртожиток, чи то “гостінка” - малогабаритне житло для молодих сімей без балконів. Біля одного з вікон був натягнутий мотузок і сушилися спортивні штани. З вікна якийсь нетверезий голос голосно повторював: «Янукович! Янукович!». Далі - матюк...

Маша Міщенко Киев-Сєвєродонецьк-Київ

УНІАН в Google News