Євро-2012: Львів чи Харків?

Доки в Україні гадають, яким з міст випаде приймати Євро-2012, 14 квітня до Києва прибуває делегація УЄФА на чолі з Платіні, і дехто вважає, що щасливчики можуть бути названі вже сьогодні - завтра…

Усі чекають травня. Тому що скасування УЄФА поділу на основні міста та резервні в Україні мало що змінило. Правило “не можеш – зійди з дистанції” у нас не діє...

Міста-претенденти на право прийняти матчі чемпіонату Європи з футболу 2012 року сьогодні мають однакові шанси. Принаймні формально. Слово “формально” не випадкове, тому що поділ на основні та резервні все ще існує у свідомості, хоча вголос і не промовляється. Проте розвиток ситуації з високим ступенем імовірності можна вже прогнозувати.

Троє вже відомі

По-перше, скільки ж узагалі міст приймуть Євро-2012? Під час свого останнього турне по Україні генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор, як і очікувалося, інтригу не зняв і на питання щодо фаворитів не відповів. Навіть не натякнув. Однак він кілька разів, перебуваючи в різних місцях, озвучив тезу про “чотири міста”. Тож можемо говорити, що рішення УЄФА щодо кількості вже практично ухвалено – чемпіонат пройде в чотирьох українських і чотирьох польських містах. Раніше очільники Європейського футбольного союзу казали про формулу “три-три” або “чотири-чотири”.

По-друге, генсек УЄФА цього разу не відвідував Донецька під приводом того, що в жовтні минулого року там уже побував. Судячи з усього, Тейлор залишився цілком задоволений цим містом. Тому висновок другий – Донецьк, як і Київ, уже поза конкуренцією (за рішенням УЄФА без Києва турніру в Україні взагалі не буде). І справді, Донецьк без державної допомоги завершує зведення найсучаснішого стадіону Європи категорії “еліт”, другого за розмірами в Україні – 50 тис. місць (у Києві – 67 тис.).

Третім власником щасливого квитка, найімовірніше, можна вважати Дніпропетровськ – тут усе добре, за винятком аеропорту, у якого “дед-лайн” початку реконструкції – березень цього року. Уже й Президент Ющенко пообіцяв губернаторові Бондарю свою підтримку в цьому питанні. До речі, тут потрібне лише рішення РНБО, яке глава держави сам же й очолює.

Підведемо риску – доля трьох “ліцензій на право” від УЄФА де-факто вирішена. Залишається одна, і саме за неї зараз іде боротьба.

На четверту путівку претендують три міста України – Львів, Харків і Одеса.

Підготовка по-одеськи

В Одесі тему чемпіонату активно використовують для розкрутки іміджу. Практичною ж роботою переймаються не завжди.

Найкрасномовніший приклад – рішення міської влади щодо стадіону “Чорноморець”. Згідно з держпрограмою на цій арені має потужно йти реконструкція, а однойменний футбольний клуб, гордість Одеси, має отримати для тренувань стадіон “СКА” від Міноборони. Проте військові стадіон досі не віддали, а міська влада виходу із ситуації, схоже, й не шукала. Лише в день відвідин міста другою особою в УЄФА мер Едуард Гурвіц підписав розпорядження про тимчасову передачу клубу “Чорноморець” муніципального стадіону “Старт”. Можна було б і раніше так зробити.

З другого боку, треба врахувати, що в місті вдосталь видатних історичних та культурних пам’яток. Близькість моря є ще однією з його переваг. На курортному узбережжі роботи ще не початий край. А ще треба будувати стадіон, дороги, готелі на п’ять зірок...

Реальна боротьба за право прийняти найкращі футбольні команди Європи точиться між Львовом і Харковом. Хоча це сильно сказано. Точніше було б сформулювати: “точиться в Харкові” і “напружено вичікується у Львові”. Чому саме так, і що ж може кожне з цих міст поставити на шальки терезів, щоб вони схилилися на їхню користь?

Львів хоче, та чи зможе?

Найвагоміший і незаперечний козир Львова подарований самою долею – це місто історично й традиційно є містком, яке пов’язує Україну з Польщею, а отже, і з усією старою футбольною Європою. На цю органічну зв’язку й розраховували дві країни, подаючи в УЄФА спільну заявку на проведення Євро-2012 – Львів цілком природно поєднує в єдиний футбольний простір дві країни.

До активу Львова слід також віднести величезне бажання місцевої влади провести турнір і “не втратити обличчя” за поганої гри – тут мало не щодня проводяться всілякі конкурси, конференції, круглі столи, переговори тощо, присвячені тематиці єврочемпіонату.

Міська влада вже уклала низку угод з потенційними інвесторами про готовність чи наміри вкладати кошти в підготовку до Євро, визначила напрямки та конкретні об`єкти робіт. Але на цьому поки що й зупинилися. Усі чекають. Грошей не буде до травня, аж поки УЄФА не зробить остаточний вибір.

Яскравий приклад – торік розпочато будівництво нового стадіону на 33 тис. глядачів. Втративши надію залучити приватний бізнес, 80 млн. грн. на підготовчі роботи виділили з бюджету Львова 4 серпня 2008-го – за кілька днів до приїзду інспекторів УЄФА. Перед лицем реальної загрози втратити Євро вже тоді міська рада зібралася на позачергову сесію й ухвалила позитивне рішення. Почали копати (хоча в цінах серпня для повної реалізації проекту потрібно було близько 1 млрд. грн.).

Сьогодні ж ситуація з продовженням будівництва незрозуміла – за чиї гроші працювати далі? Попри всі запевнення, що є домовленості, грошей не побільшало. Ідея мера Андрія Садового набрати кредитів сприймається неоднозначно як пересічними мешканцями, так і депутатами міськради. А наміри очільника міста цього року освоїти на будівництві арени 381,5 млн. грн. лише викликають здивування – звідки такі кошти у Львова, та ще й у рік кризи!

Однак Садовий вихід бачить – для наповнення спецфонду бюджету-2009, з якого фінансується підготовка до чемпіонату, мер пропонує взяти кредит на 566,8 млн. грн., додати 201,2 млн. власних надходжень і загалом 90% коштів з бюджету розвитку міста витратити на підготовку до ЧЄ-12.

А що вже казати про реконструкцію аеропорту, будівництво готелів, доріг та інших об’єктів, яким і в інших регіонах сутужно через кризу...

Немає у влади Львова надійного стратегічного приватного інвестора, чи, ліпше – партнера, як то в Донецьку, Дніпропетровську чи в тому ж Харкові. З різних причин футбольні клуби, найбільш зацікавлені збудувати новий стадіон, залишилися обабіч процесу й не виявляють інтересу.

Харків: не словом, а ділом?

У Харкові ж є приватний інвестор, бюджет міста значно більший, і про захмарні суми кредитів мови взагалі не йде. Реконструкція стадіону “Металіст”, який стане третім за розмірами в державі (42 тис. місць) ведеться швидкими темпами.

Будівництво йде без закриття стадіону, по секторах. А паралельно на арені проводить матчі, у тому числі й рівня розіграшу кубка УЄФА, однойменний клуб. Навіть національна збірна в жовтні минулого року провела тут зустріч зі збірною Хорватії в рамках відбірного циклу ЧС-2010. І хоча гра завершилася нульовою нічиєю, організацію та забезпечення з боку міста високо оцінили всі учасники та гості поєдинку.

У столиці Слобожанщини взагалі зводять цілий футбольний квартал “Металіст Сіті”, де крім стадіону буде Дитяча академія ФК “Металіст” (перша в Україні), готельні та торговельно-розважальні комплекси. Стабільне й повне фінансування вже дає результат – оновлену арену планують відкрити в грудні цього року, на шість місяців раніше від запланованого терміну.

Активно будується все, що хоча б якось стосується чемпіонату, – аеропорт, залізничний і автовокзали, міські дороги, заклади охорони здоров’я тощо.

Влада та політичні сили Харкова об’єдналися в питанні підготовки до Євро і демонструють результативність спільної роботи. Значну підтримку регіональним колегам надають і земляки з парламенту – нардепи створеної у Верховній раді з різних фракцій групи “За Харківщину!” на своєму рівні лобіюють надання рідному місту права прийняти чемпіонат.

Свій спортивний внесок робить і “Металіст”. Харківський клуб упевнено утримує другу сходинку у внутрішньому чемпіонаті і продемонстрував пристойні результати в кубку УЄФА, де на етапі плей-офф Україну представляли лише три команди. Чому б не нагородити гравців і їхніх уболівальників можливістю взяти безпосередню участь у святі європейського футболу 2012 року?

Інтрига зберігається

Загалом усі чекають травня. Чому? Тому що скасування УЄФА поділу на основні міста та резервні в Україні мало що змінила. Правило “не можеш – зійди з дистанції” у нас не діє. Не вдається Львову знайти інвестора для стадіону, руку підтримки подає уряд і обіцяє допомогти, дати 600 млн. грн. У травні. Та й ще якщо УЄФА визначить.

Майже така сама картина в більшості польських міст, де проекти, переважно, теж на папері. Просто зараз потрібно працювати, щоб через дерез деякий час отримати позитивне рішення УЄФА. Буде місто назване – інвестиції підуть, і дефіциту в коштах не буде.

Отже, шанси міст-претендентів рівні. Формально чи ні – покаже найближчий час і травневе рішення УЄФА.

Поки що головна інтрига Євро-2012 в Україні зберігається.

Володимир Сидоренко

УНІАН в Google News