Добкін: чи можна думати про небо в алмазах, якщо в тебе немає каналізації і гарячої води?

Добкін: чи можна думати про небо в алмазах, якщо в тебе немає каналізації і гарячої води?

Якщо спробувати виділити сьогодні таку «інновацію всім інноваціям», яка в змозі перезавантажити всі системи життєдіяльності суспільства і держави, то такою інновацією може стати політика «нового регіоналізму»…

Новий регіоналізм: реабілітовувати простір...

Для політики минулих днів центральною смисловою категорією був «Час». З часом звіряли господарські й політичні цикли п`ятирічок. Центральні площі та будинки органів влади прикрашалися обов`язковими хронометрами. Навіть настання перемоги комунізму призначалося на конкретну календарну дату...

Якщо європейські політичні хронометри дійсно були «машинами часу», які переносять європейців у майбутнє, кардинально відмінне від минулого, то наш «годинник» був «пісочним», тобто показував тільки сам себе. Кожен прожитий день, рік, десятиліття були історією механічного руху піщаних часток з дому на роботу, зі школи в армію і інститут, з виробництва на партзбори тощо. Наш час ніколи не йшов, він тільки спливав.

Таке часоцентричне світосприйняття завжди апелювало до глибокого минулого і було націлене в далеке майбутнє, при цьому сьогодення, з його тут і зараз наявними сподіваннями людей, немовби не існувало. Людям завжди пропонувалося «потерпіти» і «затягнути паски» заради того, щоб по-справжньому могли пожити майбутні покоління. Будь-які спроби мислити інакше оголошувалися «пережитками минулого». У відповідь на прагнення кращого, людям пропонувалося згадати ті часи, коли «було ще гірше». Недоліки й труднощі були «тимчасовими». Так було зручно мобілізовувати мільйони людей, які перебувають в умовах цілковитої матеріально-побутової необлаштованості. Людина, яка без зупинки йшла з минулого в майбутнє, переставала дивитися собі під ноги, була заклопотана лише тим, щоб не відставати від інших.

Живучи тільки в часі, люди переставали адекватно сприймати власний життєвий простір. Якщо для наших предків навколишній простір завжди був рідним, живим, осмисленим і натхненним, то для людини нового часу простір став простим «місцем, де бізнес зустрічає гроші», «місцем, звідки можна стартувати у владу», «місцем прописки», «місцем роботи» і т.ін.

Оскільки простір був джерелом ідентичності, солідарності та життєвого сенсу для суспільства громад, то умовою поселення людини в часі стало її «виселення» з простору. Шляхом реформування споконвічної сім`ї, відриву людей від рідної землі, перетворення храмів на «клуби», технологій класового будівництва тощо традиційна громада була підмінена прогресивної комуною. В результаті людина почала асоціювати себе не зі своєю землею, сім`єю, родом і традицією, а із соціальними класами та культами «світських релігій» - націоналізмом і комунізмом тощо. Під традицією стали розуміти не досвід предків, який відтворюється життям у (територіальній) громаді , а лише «те, що було колись» раніше. Під ідентичністю стали мати на увазі набір тимчасових соціальних ознак, які означають або вік, або професію, або взагалі хобі. На державному рівні увінчався цей «перехід від життя в просторі до життя в часі» радянськими і досі повністю незжитими підходами в системі управління розвитком: колись єдиний простір життя, абстрактно-галузева система статистики та управління «розірвала» на окремі демографію, екологію, здоров`я, ЖКГ, виробництво, культуру тощо.

Мало хто буде заперечувати, що найголовнішими факторами виживання будь-якого народу є його солідарність і життєва сила. Окремо ці фактори не працюють. Надзвичайно солідарні племена американських індіанців - схильні до депопуляції, а добре пристосовані до біологічного виживання індивіди, без почуття єдності та солідарності - приречені на внутрішньовидову конкуренцію і втрату суверенітету. Однак багато хто чомусь зупиняється і не хоче логічно розвинути цю думку далі ...

Так от, умовою солідарності та її передумовою є ідентичність. Але тільки не нав`язана волюнтаристським шляхом «одна на всіх ідентичність», а така ідентичність, яка не ставиться під сумнів і готова бути солідарною з тими ідентичностями, які визнають її право на самобутність. Солідарність, заснована на ансамблі ідентичностей - це справжній шлях до єдності!

Такі ідентичності не потрібно винаходити. Вони виростають зі звичайної української сім`ї та існують об`єктивно, як почуття причетності, єдності та місцевого патріотизму у територіальних громад регіонів, міст і селищ! Кожен з нас реально відчуває подібні почуття.

Що стосується життєвої сили і волі до зростання будь-якого народу, то вона присутня там, де в одному просторі гармонійно поєднується соціальне, економічне, духовне, екологічне і ментальне. Давайте нарешті скажемо самі собі правду - людям, які не мають елементарної гарячої води і справної каналізації, якось не до думок про «небо в алмазах». Гармонійні співвідношення між внутрішнім і зовнішнім можна вибудувати лише в конкретних просторах - регіон, місто, район, - відштовхуючись від потреб реальних домогосподарств і територіальних громад.

Там, де допускаються дисбаланси та перекоси між галузевими явищами, або де майбутнє і минуле бере «безповоротний кредит» у сьогодення, - життєва система ризикує втратити здатність до відтворення не тільки в просторі, а й у часі. Яскраве підтвердження цієї тези - покинуті села Полісся, депресивні мономіста та робітничі селища Південного Сходу.
Якщо шукати правдиву відповідь на запитання «Хто Ми?», то відповісти на нього можна буде тільки в тому випадку, якщо кожен з нас буде знати - «Де Я?».

Якщо серйозно говорити про виховання почуття солідарності в українському суспільстві, то починати необхідно з «реабілітації простору», тобто з визнання як щасливої даності того факту, що наше суспільство складається з різноманітних громад, які живуть тут і зараз, природно згуртованих за територіальною ознакою. Мовні, конфесійні, культурно-історичні та етнічні особливості українського народу, під таким кутом зору, поставатимуть не «факторами ризику», а додатковими кріпильними обручами, які посилюють регіональні ідентичності та створюють предмет природного взаємного інтересу.

Якщо спробувати виділити сьогодні таку «інновацію всім інноваціям», яка буде в змозі перезавантажити всі системи життєдіяльності суспільства і держави, то такою інновацією може стати політика «нового регіоналізму». Тобто максимальне розкриття конкурентних переваг регіонів і міст, введення просторово-орієнтованих підходів до розвитку, врахування якісних характеристик економічного зростання, а також таких категорій, як сім`я-домогосподарство і територіальна громада в програмно-цільовому управлінні, реанімація державної регіональної політики і регіоналізації політики в цілому, розвиток місцевого самоврядування та самоорганізації територіальних громад і багато інших. Комплексне реформування адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування, ЖКГ, земельних і бюджетних відносин - можуть створити «ефект Сколкова» далеко не локальних масштабів.

Досі багато хто вважає, що США стали світовою наддержавою в результаті перебудови науки й економіки з військового на цивільний лад ... Але є й такі, хто впевнений, що своєю могутністю США зобов`язані унікальним рішенням у системі територіально-поселенської політики, яка створила свого часу «одноповерхову Америку», а разом з нею революційну споживчу культуру, економіку домогосподарств, унікальну здатність до самоорганізації і ще багато всього іншого ...

Михайло Добкін, голова Харківської обласної державної адміністрації

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter