Ще є шанс, або Держпром як одне з семи чудес України

Сьогодні завершується акція 7 чудес України, і кожен регіон завмер в очікуванні побачити у списку свою памятку архітектури. Головний архітектор Харкова попросив земляків використати шанс і примножити голоси…

Одна з найпомітніших споруд ХХ ст. на Україні це Будинок Державної промисловості на майдані Свободи у Харкові. Після проголошення міста столицею Української республіки виникла проблема створення нового адміністративного центру у старому купецькому місті. За пропозицією харківського архітектора В.К. Троценка було вирішено спорудити нову велику площу з комплексом державних установ. Остання складалася з коловидної та прямокутної частин, що виходила до вулиці Сумської і спочатку нагадувала реторту.

Архітектори намагалися висловити у нових спорудах ідею демократизму та рівності всіх працівників нової держави від робітника до урядовця. У 1925 р. був оголошений конкурс на кращий проект Будинку державної промисловості на коловидній частині площі. Вже тоді передбачалось важливе містобудівне значення Держпрому як споруди, що об’єднує інші будинки майдану та житлові квартали за ним. Несподівано для багатьох шанувальників ордерної архітектури серед 17 конкурсантів перемогла група ленінградських архітекторів, яка названа свій проект «Небажаний  гість».

Авторська група складалася з молодих митців С.С. Серафімова, С.М. Кравця та М.Д. Фельгера. Замовники і проектанти відмовились від національної традиції синтезу мистецтв і намагались створити нову  інтернаціональну споруду без прикрас, де всі деталі підпорядковані тільки функціональному призначенню. Проект добре вписувався у відведену земельну ділянку. Величезний гігант відрізнявся чіткістю ліній і забезпечував зручність в експлуатації, насиченість світла і повітря у приміщеннях. Приваблював також і аскетизм зовнішнього вигляду – це палац для трударів. Багатоповерхова будівля перевищувала за складністю усі раніше побудовані споруди і залізобетону у світовій практиці.

21 листопада 1926 р. відбулась урочиста закладка центрального корпусу Держпрому, під час якої Голова Раднаркому УРСР В.Я. Чубар промовив: «Хай вічно стоїть наш майбутній палац! На трудові кошти будуємо його для самих працівників!».

Керівником будівництва призначили інженера П.П. Роттерта. Кількість будівельників сягала 5000. Роботи велись у три зміни. 75 % робітників складали селяни України та Росії. Грандіозне для вітчизняної практики будівництво Держпрому було завершене у 2,5 сезони або за три роки (1925-1928) без допомоги іноземних фахівців.

Будівля Держпрому складається з 9 радіальних корпусів, що об’єднані у три групи і розділені між собою двома проїздами. Найпоетичнішою сторінкою Держпрому стали три критих мостових переходи на рівні 3,5 і 7 поверхів, які начебто висять у повітрі. Дивовижна легкість залізобетонних переходів виконана за типом безрозкосних ферм і обумовлена точним математичним розрахунком можливостей монолітного залізобетону інженерів-конструкторів А.В. Прейсфрейнда і М.М. Пайкова.

Держпром вражав сучасників своїми грандіозними розмірами і новітньою естетикою конструктивізму.

Загальна кубатура будівлі складає 347 тисяч кубічних метрів, корисна площа адміністративних приміщень сягає 67 тисяч квадратних метрів, віконних просвітів – 4.500, дверей - 1.500, ліфтів – 18. Споруда хвилює своєю пластичністю і красою чітко окреслених паралелепіпедів трапецевидної форми. Витончений наскрізний силует, дзеркальний колорит скла, відкриті площадки замість даху, новизна форм та інше викликають захоплення широких верств населення.

Визначною особливістю Держпрому є складний сходинковий силует і низька центральна частина 5-го корпусу, парадність якої підкреслена широкими зовнішніми сходинками. Цей художній засіб виявляв дивовижну гру окремих корпусів за висотою від 7 до 14 поверхів, Подібність корпусів  підкреслювала демократичність адміністративної споруди. Широке використання озеленених куртдонерів (у даному випадку відкритих дворів) надало більших можливостей для якісного освітлення та інсоляції всіх без винятку приміщень. Висота робочих кімнат та залів сягає 4,5 та 4,25 метрів. Колони та пілястри вестибулів оздоблені штучним мармуром.

Визначні письменники 1-ї половини ХХ ст. – М. Горький, Анрі Барбюс, Ромен Роллан, Т.Драйзер – відвідували будівництво Держпрому і схвально писали про небачену будівлю хмарочосу у Європі. Анрі Барбюс назвав Держпром «будинком-горою». М. Горький вбачав у харківській споруді «чудову гармонію та виявлення могутнього духу робітничого класу». В.В. Маяковський, який неодноразово перебував у нашому місті, у вірші «Три тисячі і три сестри» (1928 р.) також оспівував «український Харків».

Держпром визнаний вітчизняними істориками як одна з кращих пам’яток світової архітектури першої половини ХХ ст.

На початку ХХ1 ст. Держпром зберіг свою зовнішню красу і функціональне призначення. У ньому містяться обласні та міські організації. Раніше Держпром мав значення як центр української індустрії. Зараз це один з центрів управління народним господарством та культурою Харківської області.

У 1954 р. відкрито Харківський телевізійний центр Необхідність широкої ретрансляції телебачення викликала потребу у будівництві на одному з корпусів телевізійної металевої щогли висотою 45 м. Автор проекту інженер О. Серебреников. Встановлення щогли на Держпромі змінило художні особливості останнього. Будівля стала асиметричною. В той же час виросло значення Держпрому як вертикальної домінанти архітектурного ансамблю площі Свободи. Висота 6 корпусу зараз складає 102 м.

Гігантська споруда Держпрому визначила як формування ансамблю майдану Свободи у стилі конструктивізму, так і житлового масиву на північний захід від загальноміського центру. Останній складається з кооперативів «Червоний промисловець», «Табачник», «Будинку фахівців», об’єднаних єдиними рисами стилю, регулярною системою вулиць та підпорядкуванням Держпрому за планом і висотою.

Велике значення має Держпром як історико-культурна споруда, де працювали сотні установ та державні діячі національного масштабу. Діяльність деяких з них підкреслена меморіальними дошками.

У центральному вестибулі на мармуровій дошці викарбовано прізвища визначних архітекторів і будівельників: від членів управління будівництвом Держпрому до робітників.

Визначною особливістю серед працівників Держпрому був М.О. Скрипник, який впроваджував суцільну українізацію освіти та державних установ. Така політика сприяла відродженню української культури у 1920-і роки та єднанню різних регіонів України. Але діяльність М.О. Скрипника була засуджена прихильниками сталінського режиму.

Блискучим господарником молодої, незалежної України проявив себе О.С. Марсельський. Вдячні харків’яни відзначили діяльність провідного лідера Слобожанщини багатьма засобами. Зокрема, на куту 9-го корпусу встановлено меморіальну дошку роботи харківського скульптора В.О. Литвинова. «У цьому будинку з 1979 по 1996 рр. працював видатний державний діяч, голова Харківської обласної ради народних депутатів, голова Харківської обласної держадміністрації Олександр Степанович Масельський». Завершує меморіальну дошку документально точний портрет О.С. Масельського літнього віку.

І сьогодні Держпром  як будинок-комплекс відіграє роль визнаного камертона в українській та світовій архітектурі. Державні установи та ділові фірми, що розміщені у Держпромі мають суттєвий вплив на громадське життя України і Харкова, зокрема.

Управління культури і туризму облдержадміністрації голосує за підтримку будівлі Держпрому в загальнодержавній акції “Сім чудес України”.

Ніна СУПРУНЕНКО.

УНІАН в Google News