Ірена Кільчицька: Я часом реагую на критику, аби не думали, що я тіпа відморожена

Коли почула про рішення ВР, то подумала – чи не почулося це мені? Комуністи стали нашими особистими ворогами... Навіщо мені чоловік, який зароблятиме стільки ж як я... Інтерв’ю

Комуністи стали нашими особистими ворогами... НУ лає Черновецького, але з усіх земельних питань голосує “за”... Коли почула про рішення парламенту, то подумала – чи не почулося це мені?... Навіщо мені чоловік, який зароблятиме стільки ж як я...

Заступник голови Київської міської державної адміністрації Ірена Кільчицька відповіла на запитання УНІАН.

КОЛИ ПОЧУЛА ПРО РІШЕННЯ ПАРЛАМЕНТУ, ТО ПОДУМАЛА: ЧИ НЕ ПОЧУЛОСЯ ЦЕ МЕНІ?

Ірено Реонольдівно, чи було для Вас несподіванкою рішення Верховної Ради про призначення дострокових виборів мера Києва?

Голосування було прогнозоване для нас, але на сто відсотків ми до нього не були готові.

У той момент, коли відбувалося голосування, ми якраз обідали з дружиною Черновецького. До мене зателефонували з Верховної Ради, і я фактично в он-лайн режимі чула, як саме це відбувалося.

Перша моя реакція була така: чи не почулося це мені? А друга – це сталося, ми йдемо на вибори і після цих виборів спекуляції навколо імені Черновецького і його команди не буде!

Далі ми з пані Черновецькою прекрасно закінчили обід і я поїхала на роботу.

...Учора всиновили хлопчика, якого в перші дні життя викинула на смітник мама в Новомосковську. Він хворів. Ще в жовтні минулого року ми взяли його під патронат київської опікунської служби, і весь цей час він перебував у «Охмадиті» – ми його утримували. Учора хлопчика всиновила сім’я. Його назвали Андрій Шевченко, бо знайшли його на вулиці Шевченка...

На роботі завал... Але я спочатку поговорила з мамою, яка всиновила Андрійка, поцікавилася, як у них справи, як вони доїхали додому, що робить малий. І тільки потім приступила до роботи...

Після голосування до мене зателефонував Леонід Михайлович… Гадала, він хоче поговорити про рішення Верховної Ради, але він почав розпитувати, як фінансується ремонт однієї з лікарень. Бо його зустріла якась бабуся і розпитувала про це.

Врешті я його запитала: «Леоніде Михайловичу, що ми робитимемо?» Він відповів: «Як – що робитимемо? Ітимемо на вибори, звичайно! Усе, давай працюй!» – і кинув трубку.

Це така наша реакція.

Я сьогодні прочитала анекдот в одному з Інтернет-видань: до дня виборів мера Києва оголошується акція: «Врятуй Київ, заховай бабусин паспорт».

Наші опоненти прекрасно знають, що наш електорат – це перестарілі, інваліди, пенсіонери, одинокі, бідняки, учителі, лікарі, тобто соціально незахищені люди. Про цих людей ніхто ніколи не турбувався досі й зараз не турбується. Цих крикунів, політиканів, популістів, які вигукують різні гасла, доля конкретної людини, конкретного Андрійка взагалі не цікавить.

Знедолені – це наш контингент, який нас підтримував і підтримуватиме.

Сподіваюся, що ми отримаємо перемогу, причому удвічі більшу, ніж на минулих виборах.

І кияни, на їхнє щастя, і наші політичні вороги, на їхнє нещастя, отримають того самого Черновецького, тільки в два рази сильнішого!

КОМУНІСТИ, ЯКІ ПРИВАТИЗУВАЛИ СФЕРУ ЗДОРОВ’Я В КИЄВІ, СТАЛИ НАШИМИ ОСОБИСТИМИ ВОРОГАМИ

Чи було для Вас непередбачуваним голосування комуністів, які переважною більшістю підтримали постанову парламенту про перевибори київського голови?

Ні! Бо в комуністів на Черновецького є особисті образи різного роду – як давні, так і нові.

До давніх належить те, наприклад, що у 2002 році Черновецький як депутат Верховної Ради просив комуністів підтримати якийсь його законопроект. За це Леонід Михайлович з трибуни ВР пообіцяв кожному комуністові подарувати «Жигулі». Я не пам’ятаю, як проголосували комуністи, але точно знаю, що Черновецький не виконав перед ними свою обіцянку.

Комуністів відтоді зачаїли образу на Черновецького.

А зараз, відколи ми працюємо в мерії, комуністи стали нашими особистими ворогами. Тому що до нашого приходу вони фактично приватизували медицину міста.

Серед таких прихватчиків – екс-міністр охорони здоров’я комуніст Гайдаєв, з яким у мене неодноразово був відкритий конфлікт. Ця людина – просто п’яниця, і про це всі знають. Тут також пан комуніст Кравченко, який ініціював законопроект про розділення посад голови Київської міськдержадміністрації і мера міста. Зять екс-спікера Верховної Ради, комуніста Ткаченка Валерій Бідний керував десять років охороною здоров’я Києва. Він перебував на моїй посаді – заступника голови міськадміністрації. Пан Бідний розікрав усе, що тільки можна було, довів до зубожіння всі лікарні. Син Бідного – Бідний-молодший – був головним лікарем Жовтневої лікарні. Я звільнила його з цієї посади.

Тобто ми від київської медицини відтягнули клан комуністів. А вони фінансувалися за її рахунок.

Усі ці люди належать зараз до Комуністичної партії, тому, безумовно, комуністи не могли проголосувати по-іншому.

Тобто Юлії Тимошенко їх не треба було якось умовляти, задобрювати?

Напевне, ні. Гадаю, що Тимошенко взагалі нікого не підкуповує, зважаючи на її жадібність.

Чим Ви займатиметеся, коли Черновецький не буде на посаді мера Києва?

Без Черновецького я в мерії працювати не буду!

Я – дуже успішна людина, справжній менеджер і можу працювати в будь-якій сфері. Напевне, повернуся в бізнес.

Ви й надалі працюватимете з паном Черновецьким?

Гадаю, що так.

Але переконана, що Черновецький буде міським головою ще довго. Проте за будь-яких обставин я буду членом його команди.

(До пані Кільчицької телефонує Черновецький, вона залишає кабінет, щоб переговорити з ним наодинці). Скільки разів на день він Вам телефонує?

Не тільки на день, а й на вечір…

Наприклад, він зателефонував у понеділок о десятій годині вечора, я вже збиралася відпочивати. Леонід Михайлович був десь на вулиці й спілкувався з мешканцями щодо закриття якогось продовольчого магазину. Просив мене пояснити ситуацію з тим магазином, вимагав дані про те, скільки ми відкрили магазинів. Я сказала, що ми відкрили дуже багато маленьких продовольчих магазинів – таких, що знаходяться близько біля житлових будинків. За четвертий квартал 2006 року ми відкрили 22 таких магазинчики, а протягом 2007-го – 52 по різних районах Києва. Ми й далі продовжуємо працювати в цьому напрямку.

Він почав вимагати адреси цих крамниць, дані щодо їхньої площі і так далі. Це все він хотів знати прямо о десятій вечора. Каже: «Назви мені хоч одну адресу, я поїду перевірю». Безумовно, я по пам’яті сказати нічого не могла. Наступного дня підготувала йому доповідну з усіх відкритих магазинів. Леонід Михайлович сказав, що у вільний від роботи час перевірятиме їх.

Часом, коли він їде щось перевіряти, то протягом години може бути 3–4 дзвінки. Просто так він не телефонує.

Після моєї відповіді кидає трубку, і я вже засікаю хвилини, коли він черговий раз зателефонує. Якщо протягом десяти хвилин дзвінка немає, я думаю, що вже щось не так.

Ви його боїтеся?

Пан Черновецький – дуже демократична людина, йому можна доводити свою точку зору, інколи навіть переконати...

Я його вже дуже добре знаю, і бувають моменти, коли я взагалі мовчу (Сміється. – Авт.).

“НАША УКРАЇНА” ЛАЄ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО, АЛЕ З УСІХ ЗЕМЕЛЬНИХ ПИТАНЬ ГОЛОСУЄ “ЗА”

А буває таке, що Ваша дискусія переходить у сварку?

Ось коли таке буває, то я взагалі мовчу.

Тобто Леонід Михайлович свариться, а я мовчу. Тоді це найкраще.

Кажуть, що Черновецький на посаді мера протримався так довго тільки тому, що інші політичні сили, які хочуть його усунути, не мали єдиного гідного кандидата на цю посаду...

Це вони правильно кажуть. Справді, крім Черновецького, гідного кандидата сьогодні на мера Києва немає. І це також показують соціологічні опитування, при тому, що нам два роки не дають спокійно працювати. Ми працюємо тільки на 50 відсотків, бо решту 50 відсотків своїх сил змушені витрачати на бійки, виправдання та якісь перевірки. Якби нас не чіпали ці два роки, то ми б зробили набагато більше.

По-друге, фактично з першого дня перебування Черновецького на посаді мера йде брудний, чорний піар проти нас. Це, звісно, сіє сумніви серед людей.

Та, незважаючи на все це, Черновецький лідирує серед можливих кандидатів дострокових виборів. І якби не було брудного піару, то позиції Черновецького взагалі б не змогли ні з ким зрівнятися.

Усі нами опитані експерти кажуть, що пан Черновецький зараз дуже непопулярний серед киян…

Я багато спілкуюся з американцями, і вони кажуть, що Джордж Буш теж непопулярний в Америці, але він витримав два терміни.

Нещодавно я була з одним представником БЮТ на радіо «Свобода», і перед нашим ефіром радіо провело на Хрещатику опитування серед киян. За їхніми даними, з шести людей – троє за Черновецького, одна людина сказала, що ні за кого не проголосувала б, і тільки двоє сказало, що вони проти Черновецького. Це і є справжній рейтинг.

Дехто вважає, що Києвом править не сам Черновецький, а його клан, і що він начебто не знає, у яких масштабах дерибанять у Києві землю…

Леонід Михайлович – це не той чоловік, від якого можна приховувати інформацію чи який не «в’їжджає» в інформацію. Я з ним працювала в бізнесі, зараз працюю у владі й хочу сказати, що він єдиний керівник, якому може зателефонувати будь-який співробітник, наприклад прибиральниця, і розказати про будь-яку проблему – як свою, так і службову.

Як вам відомо, Леонід Черновецький заснував гарячу телефонну лінію для простих громадян. Керівник телефонного центру безпосередньо доповідає про всі дзвінки мерові.

Три тижні тому десь об одинадцятій годині вечора до мене зателефонував Леонід Михайлович і запитав про скаргу на якусь там лікарню (він якраз переглядав звіт дзвінків гарячої лінії)... Ішлося про якусь дитину, що лежала в лікарні і в неї була брудна постільна білизна… Він цитував мою відповідь на цю скаргу і в подробицях розпитував про заходи, яких я вживатиму. Тобто він детально “в’їжджає” у такі питання.

Леонід Михайлович може не знати тільки про ті питання, про які він не хоче знати. Але це в жодному разі не стосується земельних питань…

Я не є депутатом Київради. Я принципово не йшла в політику і взагалі не хотіла працювати у владі, я хотіла працювати в бізнесі. Політика – це дуже брудна річ, про це знають навіть у найзабитішому селі.

«Наша Україна» у Київраді нещадно критикує Черновецького, але постійно з усіх земельних питань голосує «за». І це вже не відповідальність Черновецького, а відповідальність самих депутатів.

Відповідальність Леоніда Михайловича як голови Київської міської держадміністрації – це використання бюджетних коштів, ставлення до людей, ситуація у владі.

У сесійній залі він має таке саме право голосу, як і будь-який інший депутат. Він, звичайно, може скористатися своїм авторитетом і попросити депутатів проголосувати за якесь питання. Наприклад, попросив проголосувати за повернення Жовтневої лікарні Києву. І саме завдяки його авторитету ми це зробили.

Часто Черновецького критикують за те, що він відсутній на сесії. Гадаю, він не хоче перебувати в цьому брудному колі, де депутати різних фракції голосують за питання, за які ж потім і критикують його.

У ЛИСТАХ Я ЗМУШЕНА ЗВЕРТАТИСЯ “ШАНОВНИЙ” НАВІТЬ ДО ТИХ, КОГО ЗОВСІМ НЕ ШАНУЮ

Чи відчули Ви смак влади?

Смак влади може відчути будь-яка людина, наприклад, домогосподарка, яка контролює чоловіка, питає, чому він запізнився, тобто тримає свою сім’ю під контролем і від цього відчуває смак влади.

Я знаю багато людей у владі, які взагалі не розуміють, куди вони потрапили і навіщо їм це потрібно. Щодо мене, то я стала більш залежною, бо, наприклад, коли я письмово відповідаю будь-якому депутатові або чиновникові, то якщо не напишу «шановний», далі він нічого не читатиме. Мушу дотримуватися етикету при тому, що я цю людину можу взагалі не поважати.

Мені кілька разів пропонували то Орден княгині Ольги якогось там ступеня, то Орден патріарха за благодійність. Але знаючи, які люди отримують такі ордени, я категорично відмовилася.

За те, що я допомагаю людям, я знаю, як себе нагородити – іду в салон краси й отримую при цьому більше задоволення, ніж від якихось нагород. Я собі знаю ціну!

У владі дуже багато бюрократів, які не пропускають проблеми людей через серце. А я – інша людина! Я особисто зустрічаюся з людьми, котрі звертаються до мене за допомогою, пропускаю їхні проблеми через своє серце.

Я небайдужа, я дуже азартна людина! Причому азартна в усьому, з азартом вникаю в чужі проблеми. Тому, звісно, мені нелегко працювати, бо не можу дозволити собі бути жорсткою та байдужою.

Ви азартна в самому житті?

Я дуже емоційна людина. У приватному листуванні я завжди в кінці дописую: «З любов’ю». Чому так? Бо все, що я роблю, роблю з любов’ю. Я ніколи не робитиму щось тільки задля галочки. Вважаю, що так може робити лише азартна людина.

Не думаю, що можна бути азартним у чомусь одному… Безумовно, я трудоголик. Але я не граю в азартні ігри – наприклад, автомати, бо вважаю, це злом. Не граю в казино, у карти. Не вмію робити цього професійно, і це дуже добре, бо з моїм азартом програла б усе своє майно.

Як іде підготовка до святкування 100-річчя Київського зоопарку, яким Ви особисто опікуєтеся?

Підготовка йде, але не так, як би нам хотілося. Бо є дуже багато питань, пов’язаних з зоопарком.

Два тижні тому ми зустрічалися з громадськими організаціями захисту тварин – із Франції, Бельгії, Німеччини, Австрії, Великобританії… Вони казали, що більш як десять років тому уже звертали увагу київської влади на ставлення до тварин, на роботу з екзотичними тваринами й використанням їх у комерційних цілях. А також на те, що Київський зоопарк не відповідає сучасним вимогам. А ще там розгорнулася торгівля алкогольними напоями, працюють гучні атракціони, що є дуже шкідливим для тварин.

Багато років нічого в зоопарку не будувалося. Понад п’ять років тому почав будуватися павільйон для мавп, і будівництво заморозили. А ви знаєте, що таке заморожене будівництво? Це ще гірше, ніж непочате. Є багато павільйонів і вольєрів 1932–1933 років – вони у жахливому стані…

Ми передали в правоохоронні органи документи, у яких зафіксовано злочинні дії директора зоопарку, який працював за часів Омельченка. А той директор, якого ми поставили, пропрацював рік і виявився не тим менеджером, на якого ми сподівалися...

Ми півроку шукали менеджера, зараз знайшли. Це людина, яка давно працює в київській владі, яка займається тваринами і знає всі їхні питання.

Планувалося на вересень 2008 року святкування 100-річчя зоопарку. Ми були готові до цієї дати. Але музей Історії Києва надав нам інформацію про те, що Київський зоологічний парк було засновано в березні 1909 року, тож своє 100-річчя зоопарк зустріне навесні наступного року.

Можу з певністю сказати, що через чотири роки Київський зоологічний парк буде одним з найкращим парків Європи. Ми користуватимемося порадами міжнародних європейських організацій захисту тварин, вони постійно нас консультуватимуть.

ЗБИРАЮСЯ ЗАПРОПОНУВАТИ ОЛЕСЮ ДОВГОМУ ОПІКУ НАД БЕГЕМОТИХОЮ

Повідомлялося, що секретар Київради Олесь Довгий узяв під власну опіку слона в зоопарку. Як Ви гадаєте, чи впорається він із таким завданням?

Він запізнився з цією ініціативою (Сміється. – Авт.).

Ми заявили, що у продвинутих європейських країнах відомі бренди беруть у зоопарках під опіку тварин. Ось і в нас «Київстару» опікується двома жирафами, яких звуть Ейс і Бейс. Вони чомусь весь час б’ються між собою (Сміється. – Авт.).

Пан Довгий колекціонує статуетки слонів, тож заявив, що опікуватиметься слоном із зоопарку. Але поки він це сказав, на слона вишикувалася черга. Є дві дуже серйозні структури, які хочуть взяти цього слона під опіку. І ми вже пообіцяли його одній із цих структур.

Так що панові Довгому тут не пощастило. Але в нас є бегемотиха, якій цього року сповнюється 50 років. Я хочу письмово підписати з ним домовленість, аби він узяв її під особистий патронат.

Тим більше, що на день народження я подарувала Довгому дуже красиву статуетку бегемота авторської роботи Франка Мейслера. У нього красиво відкривається паща, у якій видно рибку. Так ось матиме пару до свого бегемота.

З 30 березня автомобілістам буде заборонено паркуватися на тротуарах. Яким чином вирішуватиметься це питання?

Ми евакуаторами забиратимемо машини, якщо вони порушуватимуть заборону.

А де ж тоді вони мають паркуватися?

Вони просто повинні будуть проїхати, умовно кажучи, десять метрів до найближчої парковки. Ми зараз збільшуємо кількість паркувальних місць.

Практика багатьох країн показує – якщо немає місць під паркування автомобілів, то люди користуються громадським транспортом. Але паркуватися під ногами пішоходів ми не дамо, тим більше на Хрещатику.

Уже давно говориться про платний виїзд до центру Києва. Коли це буде запроваджено?

Це буде здійснено тоді, коли машини їздити взагалі не зможуть, а тільки стоятимуть, і люди не зможуть між ними пройти, а тільки кішки.

Усе це ще потрібно проговорити з громадськістю.

ЧАСОМ РЕАГУЮ НА КРИТИКУ, ЩОБ НЕ ДУМАЛИ, ЩО Я ТІПА ВІДМОРОЖЕНА

Вас у пресі часто критикують. А як Ви сприймаєте критику?

Дуже позитивно. По-перше, я практично на неї не реагую. По-друге – якщо мене критикують, то це означає, що я чогось варта.

Безумовно, бувають моменти, коли мені неприємно. Але я публічно не звертаю на них увагу, бо найкращий спосіб відповіді ворогам, недругам, необ’єктивним критикам – ігнорування.

Я можу, наприклад, з п’яти пунктів критичних зауважень щодо себе відповісти на якийсь один, аби не подумали, що я якась тіпа відморожена, а щось таки відчуваю.

НАВІЩО МЕНІ ЧОЛОВІК, ЯКИЙ ЗАРОБЛЯТИМЕ СТІЛЬКИ Ж ЯК Я

Чи вживаєте Ви матюки в спілкуванні з підлеглими або в приватній розмові?

Розумієте, те, що ви називаєте матюками, – це нецензурна лайка. Але питання цензури чи нецензури залежить від того, хто цензор.

Наприклад, я кілька днів тому у прямому ефірі на «5 каналі» сказала про команду Тимошенко приблизно таке: то вони в опозиції, то вони в коаліції, то вони хрєн знає де...

Для когось слово «хрін» – нецензурне, і багато сайтів написало букву «х» з трьома крапками. А я вам скажу, що хрін – це дуже гарний овоч, якщо його правильно використовувати, але якщо його буде забагато, то він зіпсує будь-яку страву.

Журналіст, який був зі мною в студії, зробив мені зауваження й попросив розмовляти по-іншому. Я вийшла з ефіру, зателефонувала своєму знайомому, думку якого я поважаю, і запитала, чи сподобалася йому моя фраза. Він сказав, що дуже влучно було сказано.

Я людина дуже жорстка в тих питаннях, де потрібен контроль. Я контролюю все, чим займаюся. Контролюю своїх домопрацівниць, нянь своєї дитини. Коли я віддавала дитину, яка була в мене під тимчасовою опікою, прийомним батькам, я їм передала три зошити. У них по днях і по годинах розписано, що ця дитина робила: скільки вона з’їла, скільки важила, як вона кашлянула, яку мала температуру і таке інше.

Я контролюю найменші деталі: як хтось зайшов, як подивився, як оцінив те чи інше моє слово. Потім усе це аналізую.

Контролювати – це в моїй крові.

Які слова вже вимовляє Ваша донька Моніка?

Моїй Моніці щойно сповнився рік і місяць. Вона говорить дуже багато слів.

Вона в мене така смішна… Недавно прийшла додому, і я побачила, що обличчя в неї все в синяках: і під оком, і на чолі... Вона безперестанку бігає, ніяк не всидить на місці і не дає себе нікому підтримувати. Сподівається тільки на себе. У неї характер точнісінько, я у її мами.

А батько Моніки навідує її?

І батько навідує, і інші родичі.

А хто такий батько Вашої доньки, що Ви ніяк не хочете назвати його ім’я?

А чому це так усіх цікавить?

Знаєте, коли людина про щось упереджено мовчить, то воно й цікаво робиться…

Уявляєте, якщо я скажу, то вся цікавість пройде. Хай якийсь час це ще поцікавить людей (Сміється. – Авт.).

Якось Ви сказали, що у фільмах Вам не подобаються позитивні герої. Вам також не подобаються вони і в реальному житті?

Я ніколи не вболівала за позитивних героїв у кіно (а люблю я радянське кіно), бо в радянських позитивних героїв не було стержня. Наприклад, якщо взяти «Місце зустрічі змінити не можна»… У Жеглова, якого грав Володимир Висоцький, був стержень, якого не було в Шарапова, якого грав Конкін.

Я ніколи не полюбляла хлопців-відмінників. Правильні чоловіки ніколи не привертали моєї уваги.

А що стосується чоловіка, з яким би я могла бути поряд, то він має бути розумним, благородним і вміти заробляти гроші. Тоді решта негативних рис не матимуть значення.

Він повинен заробляти більше, ніж Ви?

Безумовно! А навіщо він мені тоді потрібен, якщо зароблятиме стільки, скільки я?

А Ви ще хочете дітей?

Я сподіваюся, що найближчим часом це станеться.

Пані Кільчицька, чи заздрите Ви білою заздрістю Юлії Тимошенко?

Нема чому заздрити ні білою, ні чорною заздрістю. Я недавно була на радіо «Свобода» і побачила її фотографію 7–10-річної давності... Скажу вам, що це була дуже симпатична жінка, з шармом. І мушу сказати, що політика робить з жінкою неприємні речі.

Розмовляла Оксана Климончук

УНІАН в Google News