Валерія Лутковська: З того, що я бачу – волонтери взяли на себе 90% всієї роботи в зоні АТО

Уповноважений Верховної Ради з прав людини розповіла УНІАН, що практично не може впливати на порушення прав людей в анексованому Росією Криму, про проблеми з пропускною системою у зоні АТО та можливі наслідки у випадку блокади окупованих терористами територій.

Цього тижня Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська має виступити в парламенті із щорічною доповіддю щодо ситуації із правами людини в країні. Принаймні, саме таку мету свого візиту до будівлі на Грушевського бачить сама омбудсмен. Однак, деякі парламентарі планують підняти на засіданні питання про звільнення Лутковської з її посади. Принаймні, це обговорювалось на одному з засідань ради коаліції.

Сама омбудсмен вважає, що у разі такого розвитку подій, депутати грубо порушать українське законодавство, а оцінку її діяльності повинні надавати міжнародні організації. В інтерв’ю УНІАН Валерія Лутковська розповіла, що не вважає себе представником команди президента-утікача Віктора Януковича, зізналась, що практично не може вплинути на порушення прав людей в анексованому Росією Криму та в зоні проведення АТО, а тому 90% роботи омбудсмена, на сьогодні, здійснюються там зусиллями волонтерів.

Кілька тижнів тому у парламенті було зареєстровано проект постанови, який, у разі його прийняття, фактично усуває вас із посади омбудсмена. У документі йдеться про порушення процедури обрання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Як часто ви зустрічаєтесь з депутатами, чиновниками, заради звітності, вирішення проблемних питань, пов’язаних з порушеннями прав людини, для обміну необхідною інформацією?

Роботу Уповноваженого з прав людини, в будь-якій державі, оцінює спеціальна колегія, яка створена при міжнародному Інституті омбудсмена. Цікаво, що роботу моїх попередників вони оцінювали лише рік, а от нас — два роки. Звісно, це зумовлено подіями на Майдані та після нього, але весь цей час нас розглядали просто «під лупою». Кожен рух, заяву, моніторинговий візит – були на контролі міжнародних експертів. Вони, до речі дійшли висновку, що рівень законодавчого забезпечення діяльності, фінансового забезпечення та рівень ефективності роботи говорить про те, що український офіс має статус «А». Для будь-якого омбудсмена — це найвищий рівень оцінки. Далеко не всі мої колеги, навіть у Європі, мають такий статус.

А от щодо зустрічей із депутатами, то вони проходять практично кожного тижня. У нас хороша взаємодія з комітетом ВР з прав людини. Я завжди особисто присутня на всіх засіданнях та, якщо є випадки загрози правам людини, то завжди інформую про це депутатів. Там же проходять обговорення багатьох питань, наприклад, розробка національної стратегії з прав людини, яку ініціював президент України, питання законодавчого забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб... Крім того, я або представники офісу, завжди відвідуємо всі суміжні парламентські комітети.

Тобто, під час таких зустрічей, депутати не висловлювали вам невдоволення вашою роботою, про що зараз йдеться у парламенті?

Що стосується цього проекту постанови — це звичайна чергова спроба політичного тиску, про що у своїх відкритих зверненнях вже заявили і Українська Гельсінська спілка з прав людини, і Центр громадянських свобод, більш відомий як Євромайдан-SOS, і Автомайдан-Київ, і керівний комітет Форуму громадянського суспільства Східного партнерства в Україні та Євроомбудсмен, і багато інших неурядових та міжнародних організацій. Мене хвилює не той факт, що хтось хоче звільнити мене з посади, а те, що ця спроба не в перше робиться в обхід законодавчої процедури.

Що ви маєте на увазі?

Законом передбачений єдиний і чіткий порядок, за яким, у разі необхідності, парламент може звільнити з посади чинного омбудсмена. Ця процедура передбачає створення ТСК, яка проведе розслідування та встановить факт порушення присяги омбудсмена, хто б не займав цю посаду. На сьогодні, те, що пропонують певні депутати, йде всупереч і Конституції України, і законодавству. Деякі депутати помилково вважають, що представлення щорічної Доповіді про стан дотримання прав і свобод людини в Україні - це звіт омбудсмена перед парламентом. Але це не так. За результатами представлення Доповіді депутати приймаюсь або не приймають відповідну постанову. Однак її прийняття чи не прийняття не означає довіру чи недовіру Верховної Ради до Уповноваженого. Постанова — це лише вияв бажання або не бажання депутатів брати на себе зобов’язання по втіленню рекомендацій, викладених в Доповіді.

Тобто, якщо депутати проголосують за усунення вас з посади, ви це рішення не визнаєте чи воно не матиме сили?

Мені важко сказати, що буде. Я вела до того, що, таким чином, депутати порушать процедуру, закон, Конституцію. Створять прецедент, який зруйнує засади незалежності Інституції омбудсмена, що призведе до позбавлення статусу «А» та авторитету інституту Уповноваженого на міжнародній арені.

Один з пріоритетів, який Лутковська проголосила, коли прийшла працювати — деполітизація офісу Уповноваженого / Фото УНІАН

Чому, на вашу думку, саме зараз піднімається питання вашої відставки?

Це питання не до мене, я не знаю, чому хтось прагне мене зняти з посади... Взагалі, це питання регулярно підіймається саме після представлення Доповіді. Можливо, комусь не вистачає посад для торгів, або хтось і досі живе за принципом «політичної доцільності». Один з пріоритетів, який я проголосила, коли прийшла працювати — абсолютна деполітизація офісу Уповноваженого. Відповідно, ми не займаємось політичними інтригами та іграми. Тому мені важко судити, чому хтось вирішив винести це в політичну площину.

Втім, якщо згадати команду минулої влади, ви єдина, хто втримався на своїй посаді. Чому заміна кадрів, яка відбувалася більше року, не торкнулася офісу Уповноваженого?

Я не погоджусь, що була або є частиною якоїсь влади. В тому, напевно, і проблема зараз. Я працювала заступником міністра юстиції при міністрах юстиції: Лавриновичу, Зваричу, Оніщукові. Я працювала за прем’єрства Юлії Тимошенко, Миколи Азарова і працюю зараз. Тому не можу назвати себе представником жодної влади. Крім того, я ніколи не була членом жодної партії, і взагалі до політики не мала і, на щастя, не маю стосунку. З тим самим успіхом багатьох теперішніх високих посадовців теж можна назвати представником минулої влади...

Однак ваше обрання, до якого зараз мають претензії у цьому складі Верховної Ради, відбулося за Віктора Януковича. Тобто, ви посіли посаду омбудсмена, коли його команда мала і більшість в парламенті та Уряді…

Обрання омбудсмена в будь-якій країні, окрім окремих випадків, як у Казахстані, коли Уповноваженого з прав людини призначають указом Президента, відбувається через парламент. Тобто, більшість в парламенті обирає людину на посаду. Це парламентський процес, який би склад ВР це не робив. Саме тому в законодавстві передбачені гарантії незалежності Уповноваженого, щоб убезпечити цю Інституцію від політичних впливів через часті зміни більшості в парламенті. Я, як омбудсмен, не маю жодних прив’язок до будь-якої влади. Тобто, я не є політичним гравцем. Партнери Уповноваженого з прав людини - не політики і не можновладці, а правозахисники та неурядові організації, які теж знаходяться поза політикою.

Закон про люстрацію не торкнувся офісу Уповноваженого?

Цей закон не розповсюджується на омбудсмена, інакше це б суперечило міжнародним зобов’язанням України.

То, все ж, проект постанови про ваше можливе усунення з посади і ваша щорічна Доповідь – це не пов’язані між собою події?

Я щорічно готую Доповідь про ситуацію із правами люди, у даному випадку, за 2014 рік. Згідно із законом, я представляю її депутатам до кінця першого кварталу, тобто до 31 березня. І вже вони вирішують, в який конкретний день вони хочуть її заслухати.

REUTERS

Якщо вже говорити про ситуацію з правами людини у 2014 році, всі інститути влади зіштовхнулися з загрозами, яких раніше в Україні не було. Власне, виклики стоять справді високі. Однак наскільки повноваження омбудсмена достатні для того, щоби виконувати нові завдання в поточних умовах – війни, анексії Криму?..

Депутати завжди звертались до мене через запити, якщо є випадки порушення прав людини. Де дозволяє законодавство, я завжди намагаюсь реагувати вчасно. Звісно, певні обмеження є, але вони цілком логічні. Наприклад, правосуддя здійснюється судом, як і в будь-якій нормальній країні, тому, якщо є рішення суду про винуватість особи, я не можу змінити цього рішення.

Однак, що стосується забезпечення нашої діяльності загалом, то повноважень не бракує, є можливість притягувати осіб до адміністративної відповідальності.

Наприклад, якщо, у межах компетенції омбудсмена, порушуються такі сфери, як доступ до публічної інформації, ми можемо здійснювати прямий вплив на порушників. На жаль, у нас не всі звикли до європейського законодавство про доступ до інформації. І, мушу визнати, що й самі журналісти, прості громадяни, не завжди повністю знають про всі можливості надані їм законом. Відповідно, тут нам доводиться працювати у двох напрямках — роз’яснення та контроль.

Аналогічна ситуація із захистом персональних даних — ми можемо зустрічатись із тими, хто обробляє персональні дані та провести роз’яснення, проконтролювати та захистити права конкретної людини.

Ми також маємо добре налагоджену співпрацю з інститутами громадянського суспільства. У кожного представника офісу є відповідні ради – з питань дитини, доступу до інформації, недискримінації – які складаються з експертів з неурядових та міжнародних організацій. Власне, з цього й вийшла ідея створити інститут регіональних представників Уповноваженого, робота яких оплачується за програмою розвитку ООН в Україні… Тобто я не можу сказати, що мені замало повноважень.

Ці регіональні представники працюють і в Криму, і в зоні АТО?

З Кримом ситуація важка. На жаль, я не маю можливості виконувати свої обов’язки на цій території. Навіть, якщо я отримую скарги, то отримую їх від кримської польової місії з прав людини – це група білоруських, українських, російських правозахисників, які постійно моніторять стан дотримання прав людини та передають інформацію мені. Наразі це наші найкращі партнери. І там де я можу, то одразу звертаюсь до російського омбудсмена.

Реагують?

По-різному. Це залежить від того, наскільки політичним є питання. Наприклад, якщо мова йде про кримських татар, то співпраці з російським омбудсменом недостатньо.

Кримським татарам окупатни забороняють мирні зібрання, навіть, якщо їх мета – вшанувати дату депортації / Фото УНІАН

Тобто, поки Крим є непідконтрольною Україні територією, Україна там не має можливості хоч якось пом’якшити ставлення до тих же татар або українців?

Це буде важко. Ми здійснюємо моніторинг ситуації в Криму і, хочу сказати, вона зараз дещо змінилась. В перші 6 місяців окупації Криму порушувався весь спектр прав людини, в тому числі, право на життя, право не бути підданим катуванню. Зараз же це більше порушення свобод.

Наприклад, кримським татарам забороняють мирні зібрання, навіть, якщо їх мета – вшанувати дату депортації. Крім того, їм завжди відводять для зібрань абсолютно непридатні місця, де, скажімо, пролітають вертольоти і заглушають молитву. Іншим кримчанам-українцям нещодавно заборонили святкувати Шевченкові дні. В той же час, на святкування річниці так званого повернення Криму, мотобайкерам дозволили приїхати в пішохідну зону...

Порушується і свобода слова. Єдиний телевізійний канал кримських татар припинив діяльність на острові та здійснює мовлення з Херсону. Така ж ситуація з українськими ЗМІ, замість яких транслюються російські канали.

Тут також можна говорити й про порушення свободи релігій. Згідно із російським законодавством, всі релігійні організації в Криму пройшли перереєстрацію, а певним з них створили такі бар’єри, які вони не змогли подолати…

Таким чином, на жаль, в України зараз немає можливостей для ефективного захисту громадян в Криму. Єдине, що нам залишається — це міжнародний тиск на РФ. Ми побували на всіх міжнародних заходах з прав людини: парламентській асамблеї ОБСЄ, ради Європи, на раді з прав людини ООН. Ми намагались широко показати, що відбувається в Криму, як там утискають права людей, української національної меншини. Зараз ми хочемо звернутись із проханням про створення міжнародної спостережної місії на півострові, адже досі лише одна людина - представник міжнародної організації, комісар Ради Європи Нілс Муйжніекс - зміг добратись до Криму. Його звіт є найкращою оцінкою того, що відбувалось на півострові влітку минулого року. Після нього жодного європейського представника, та й не лише європейського, там не було.

Часто європейські чиновники навіть не усвідомлюють ситуації в Україні і піддаються російській пропаганді… Власне, наскільки потужною є діяльність України у цьому напрямку на міжнародній арені?

Нещодавно в одному з комітетів ООН відбувався щорічний захист доповіді РФ пакту про громадянські та політичні права. Перед захистом Росії, ми, спільно із представниками кримської польової місії, виступили перед членами комітету ООН, розповіли про ситуацію в Криму. Комітет нам подякував і ми не отримали жодної гарантії, що інформація буде використана, однак під час доповіді Росії, всі питання комітету стосувались порушень в Криму. Для мене, це була певна перемога, яка показала, що вчасно донесеною інформацією можна багато змінити.

Чи відслідковує офіс омбудсмена ситуацію з тими людьми, які не можуть виїхати з Криму, наприклад, хто перебуває в слідчих ізоляторах або в установах відбування покарання?

Згідно з українським законодавством, людина має право, у випадку кримінального покарання та ув’язнення, відбувати його за місцем проживання, або там, де живуть родичі. 80% тих, хто перебуває у місцях позбавлення волі в Криму — це кримчани. При всій трагічності ситуації, у мене більше стурбованості, щодо решти 20%, родичі яких не можуть фізично дістатись до Криму та просто навіть передати передачу.

Ми не один раз піднімали це питання, однак є певні нюанси, наприклад, те, що Україна не визнає окупаційної влади і, відповідно, її судів. Тому, якщо у випадку з іншими країнами, ми можемо застосовувати механізм передачі засудженого, згідно із європейською конвенцією, на територію України, то тут ми не можемо застосувати цей принцип. Відповідно, ці люди залишились заручниками політично-юридичної ситуації.

Хоча в нас є певні ідеї щодо вирішення проблеми ув’язнених. Не буду розкривати всі карти, але ми плануємо зробити можливою передачу хоча б тих, хто бажає переїхати на материкову частину.

REUTERS

Але ж є ще проблема паспортів, коли людей просто змушують брати громадянство РФ. Маю на увазі, що людей у в’язницях до цього ще легше примусити…

У нас справді є така інформація. Наприклад був випадок, коли утримувані в сімферопольському СІЗО намагались уникнути примусової зміни громадянства, написавши заяви, однак адміністрація установи просто відмовлялась їх прийняти. З одного боку, я отримала лист від федеральної служби виконання покарань РФ про те, що таке звернення не виходило зі стін установи. Це означало, що вони контролюють листи. Тоді я звернулась до російського омбудсмена й отримала відповідь, що там не бачать жодних проблем, адже всі, хто начебто примусово отримав громадянство РФ, можуть вийти з нього та отримати українське…

Я взагалі порушувала питання, що політичне громадянство, придумане РФ для Криму,  це пряме порушення прав людини. Але жодної реакції не отримала у відповідь. Тому, боротись з цим явищем можна лише на рівні ООНівських структур, міжнародних організацій.

Взагалі, тут дуже складне питання, адже без паспорта РФ люди в Криму не отримуватимуть ані пенсій, ані зарплат, ані пільг...

Однак ставлення до тих, хто в Криму отримав паспорт РФ, з боку українців буває доволі претензійним, мовляв, людина автоматично стає зрадником...

Я багато чула про такі випадки, але жодного звернення не отримувала, хоча, теоретично, пошта в Криму працює, є Інтернет. Я також не маю жодного факту про випадки дискримінації українцями з материкової частини українців з Криму з паспортом РФ. Немає й фактів, коли державний орган відмовив українцям у наданні якихось послуг через вказану причину. Більше того, отримання громадянства іншої країни не означає одночасне припинення громадянства в Україні. Можливо, якби в мене були якісь скарги на цю тему, я могла б на них реагувати, але поки не можу це об’єктивно коментувати.

А як складається ситуація на непідконтрольній Україні території на сході країни? Там у вас теж немає можливостей реагувати на порушення прав людини?

На жаль. Я продовжую моніторинг ситуації з дотриманням прав людини на підконтрольній території, а щодо території, яка під контролем бойовиків, отримую тільки часткову інформацію, в основному, через волонтерів.

Так сталось, що Україна не була готова до війни та окупації. На цих територіях ми залишили дитячі заклади, виховні, заклади пенітенціарної системи, будинки пристарілих, лікарні, пансіонати... Ми не вивезли людей, а зараз це можливо лише через співпрацю з волонтерами.

Скажімо, нещодавно був випадок, коли ми зв’язувались з людиною, яка займається допомогою та знаходиться на території, підконтрольній бойовикам. Він розповів, що діти-інваліди в спеціалізованому закладі, через обстріли та неможливість підвозити допомогу, залишились без підгузників. Відповідно матраци, на яких вони постійно лежать, прийшли в невідповідний стан. Треба було забезпечити їх хоча б цим, і ми намагаємось допомагати у таких випадках, якщо є через кого. Звісно, можливостей, які є у міністерств та відомств, що завчасно не евакуювали людей з таких закладів, у нас немає.

Був також випадок із Чорнухінською колонією, коли приміщення було розбомблене бойовиками. Керівництво колонії не мало іншого виходу, як відкрити установу і випустити ув’язнених. З 400 осіб, які там перебували, живими залишились сто... Частина пішла через заміновані поля, частина загинула внаслідок обстрілів, і лише частина прийшла на український блок-пост.

У цій ситуації мене хвилює необхідність евакуювати людей із всіх можливих територій, де йдуть бойові дії. Звісно, ситуація розвивалась стрімко і міста переходили під контроль бойовиків, але, я впевнена, має бути програма державної політики, швидкого реагування на такі проблеми. Тут треба говорити про евакуацію не на територію Донецької чи Луганської областей, а на безпечну. Тобто в регіони подалі від військових дій. Цього не було зроблено.

REUTERS

Можна сказати, що ця проблема зараз цілком на плечах волонтерів?

Ми намагаємось співпрацювати, спробували об’єднати волонтерів і тих, хто потребує їх допомоги з числа внутрішньо переміщених осіб. Створили на базі нашого офісу спеціальний ресурсний центр для допомоги вимушений переселенцям за підтримки Програми розвитку ООН в Україні. Але це стосується тих, хто вже виїхав на підконтрольну Україні територію.

В самій зоні АТО значно важче. По-перше, тут велика кількість тих, хто хоче допомогти й важко їх координувати. По-друге, величезна кількість потреб у військових. Ми поки не можемо це поєднати та сказати, що виконуємо провідну роль, хоча частину функцій, безумовно, на себе взяли. Я, або група моїх представників, буваємо в зоні АТО щотижня, проводимо моніторинг, вивчаємо проблеми. Це соціалка, лікування військових, евакуація. Однак, мушу визнати: з того, що я бачу, волонтери взяли на себе 90% всієї роботи, це правда.

Ви розповіли про випадок із колонією, є також розмови про те, що бойовики часто використовують ув’язнених у якості бійців. Тобто, обіцяють свободу в обмін на участь у військових діях на їхньому боці. Ви отримували таку інформацію?

Підтвердженої інформації немає, хоча вона проходила. Була навіть про те, як в одній із колоній ув’язнені зачинили двері з середини, мовляв, нам залишилось по два роки, й ніхто не хоче ще по 15 отримати додатково за співпрацю з бойовиками. Втім, на всі запити пенітенціарної служби надходять відповіді, що зв’язок з установами на підконтрольній бойовикам території утрачений.

Тобто, скільки може бути людей, яких примусово, погрожуючи, залучають до участі у війні на боці противника, сказати не можна?

Так.

Якщо ми вже говоримо про необхідність евакуації, давайте піднімемо і питання пропускного режиму, який є необхідним для нерозповсюдження тероризму. У СБУ в черговий раз заговорили про посилення пунктів пропуску и режиму видачі пропусків…

Розумієте, я маю дивитись на це з точку зору захисту прав людини. Можете уявити, як людині, яка хоче переїхати з непідконтрольної території на підконтрольну, це здійснити... Інформації вкрай мало, багато хто не знає, як отримати перепустку, часто їм пропонують корупційний варіант вирішення проблеми, а ще є випадки, коли можна перетнути лінію розмежування не через пункти пропуску, а, скажімо, полями, які часто заміновані... Такий випадок із горлівським автобусом вже був. Я вважаю, що вводячи певні обмеження, держава має подбати й про тих людей, які будуть ці обмеження відчувати на собі.

Перший варіант порядку пропуску, як на мене, взагалі був загрозливий для життя. Людина мала пройти декілька блокпостів бойовиків, прийти на перший пост української армії, здати документи, повернутись через всі блокпости назад, тобто, до бойовиків, які знають, що людина хоче поїхати на українську територію, почекати 10 днів, отримати перепустку, знову пройти всі пости, й лише тоді виїхати… Тоді я виступила зі зверненням про існування загроз для життя при такому порядку. Прислухались. Щоправда, не до кінця. Бо з’явились інші неприпустимі речі.

В решті решт, мене та правозахисників запросили на круглий стіл в СБУ, після чого було створено робочу групу для напрацювання нового порядку перетину лінії розмежування. Ця система має враховувати й загрозу розповсюдження тероризму, і проблему звичайних громадян, які перетинатимуть лінію зіткнення. Зараз залишається кілька дрібних питань нового порядку, які доробляються.

REUTERS

Наразі все частіше доводиться чути ідею блокади непідконтрольних Україні територій, яку озвучують і в парламенті, і в Уряді. Це теж доволі двояке питання – ніби необхідне рішення, але чи не буде воно порушенням прав людей, які там залишаються?

Якщо мова йде про заборону акцизних товарів — алкоголю, тютюну, товарів, які не є життєво необхідними, то тут немає ніяких порушень прав людини. Якщо ж мова йде про сіль, борошно, цукор, предмети вжитку, то, звісно, це буде порушенням. Гадаю, всі чиновники та політики розуміють, що у зоні АТО перебувають громадяни України. А є вони прихильниками діючої влади, чи ні – питання інше.

Сьогодні доволі часто піднімається питання про соціальний чинник співіснування в громаді тих, хто є переселенцями. Скажімо, внутрішні мігранти скаржаться на те, що людей з Донбасу їх не беруть на роботу, не здають в оренду житло...

Нам рано чи пізно буде необхідна соціальна медіація, яка буде сприяти примиренню українців. Ті, хто приїхав зі сходу, переїхали не на один день. Вони або залишаться на новому місці назавжди, або будуть жити у інших містах доти, доки не зможуть повернутись. Відтак, треба примирити громаду із тим, що переселенці – такі ж люди, яким потрібні дитячі садочки, місця в яких не збільшуються, школи та інша необхідна інфраструктура.

У цьому питанні держава мала б напрацювати якусь стратегію. Світовий досвід свідчить, що в такому випадку є два варіанти. Перший – ви приїхали і стали повноцінними членами громади, маєте ті самі права, але й обов’язки, і ми вам допомагаємо інтегруватись. Або другий варіант — ви приїхали тимчасово, ми вам допомагаємо, але, при можливості та за відповідних умов, ви повертаєтесь на постійні місця проживання. На жаль, від державних органів я такої стратегії не бачу. На сайті Мінсоцполітики є проект концепції інтеграції переселенців в суспільство. Однак з нього не зрозуміло, який же варіант обрала Україна для внутрішньо переміщених осіб. Це важливо, адже з цієї стратегії виходять потреби переселенців, бюджет та розуміння їх долі.

Нещодавно мер одного із міст зробила заяву, що не варто працевлаштовувати переселенців, нехай вони їдуть в Іловайськ і відновлюють його. Я одразу звернулась до цього керівника й уточнила, чи правильно я оцінила її слова, адже це є прямим порушенням прав людей. З’ясувалось, що слова мера були вирвані з контексту представниками ЗМІ. Тобто, відсутність державної політики дуже шкодить, але можу сказати, що кричущих фактів порушення прав переселенців немає.

Ви якось зауважили, що перевіряєте випадки порушення прав мирного населення українськими військовими. Чи справді такі випадки були?

Так, хоча зараз їх стало значно менше. Це сталось десь після того, як всі батальйони перейшли під відомство Міністерства оборони або Нацгвардії. Зараз таких скарг значно менше, хоча, свого часу, я зверталась до генпрокурора й отримувала інформацію про кримінальні провадження таких випадків.

Чи є якісь зсуви в роботі щодо звільнення українських полонених, у тому числі, ситуації з Надією Савченко, Олегом Сенцовим? Ви готуєте якусь програму дій, чи, можливо, зараз уже є якісь впливу на російську сторону?

На сьогодні я маю 14 справ, які знаходяться на контролі і не можу говорити, що зрушень немає. Після певного тиску на російського омбудсмена, вона відвідала декого з українців, які скаржились на відсутність меддопомоги, зустрічей з консулом. І ці питання були вирішені.

Але доступу до ув’язнених громадян України у вас немає? Бо, наприклад, у російських громадян, затриманих в Україні, такі зустрічі з представниками їхньої держави відбуваються…

Ні, немає. Щодо затриманих росіян, то, згодна, на прохання російської сторони у них відбулися ряд зустрічей, зокрема, з представником Ради з прав людини РФ. Останній засвідчив, що це – чинні військові.

Ольга Каретнікова-Котягіна

УНІАН в Google News