Коаліція – Президенту: “Полюби меня такой, какая я есть”

Мороз висік сам себе... Чому нервують Азаров з Рудьковським ... Конституційного суду захотів навіть Мартинюк... Такий Янукович Росії не підходить... 18 липня "антикризова коаліція" виконала одну з примх Президента та “Нашої України”...

18 липня "антикризова коаліція" виконала одну з вимог, а точніше – примх Президента та “Нашої України”: вдруге “легалізувалася”.

Мороз висік сам себе

Спікер Мороз не лише вимушений був зачитати перелік підписантів коаліції, але й, за твердженням його однопартійця Бокого, вдруге підписати подання на прем’єра Януковича.

Тим самим Мороз фактично висік сам себе, визнавши перше подання, як і перше проголошення антикризової коаліції, – нелегітимними. У сподіванні, звісно, що вся ця історія залишиться в минулому і далі процес піде легше. Себто процес приведення до прем’єрської посади лідера ПР Віктора Януковича, задля чого сам Мороз і отримав власну посаду.

Але, ставши на шлях такої “легітимізації”, коаліція в суто юридичному сенсі знов загнала себе в колізію.

Адже, визнавши правомірність вимоги про 10-денний термін розпаду попередньої коаліції після ухвалення рішення про вихід з неї однієї фракції, - вона визнала й те, що свого часу потрібне було саме таке рішення фракції СПУ. А його як не існувало в природі, так і не існує. І це підтверджено не заявами та листами до колег, а фактом публікації в “Голосі України” від 14 липня, де офіційно вказано, що соціалісти зруйнували “помаранчеву коаліцію” не ухвалою фракції, а особистим виходом окремих депутатів.

І юридично регламент ВР давав їм для цього всі підстави, одночасно пропонуючи не зважати на інші форми розвалу коаліції, на яких наполягали опоненти. Треба було лише чітко стояти на цих позиціях... Але команда Президента, зі свого боку, не маючи на те справжніх юридичних підстав, а лише “м’яч на полі” Ющенка, зробила більш переконливий психологічний хід: незворушно “визнала” подання на прем’єра нелегітимним, а відповідне подання Президентом цієї кандидатури до парламенту – неможливим.

А вже не витримала цього блефу саме коаліція...

Що в результаті? Вона лише демонстративно виконала “вимогу” секретаріату Президента, не маючи змоги змінити факт відсутності рішення фракції СПУ про розвал попередньої коаліції. Тож тепер справді легітимність її, якщо знайдуться бажаючі звернутися до КС, може бути поставлено під сумнів. Хоч би з того приводу, чого це раптом коаліція двічі реєструється й двічі спрямовує одне й те саме подання до Президента...

Чи отримала коаліція бодай результат політичний? Ні, оскільки “Наша Україна”, привітавши АКК з “легалізацією”, скористалася цим фактом лише для того, аби оголосити про свою опозиційність, а також отримати на цій підставі комітети в парламенті – для себе та БЮТ . Жодного поруху в напрямку “широкої коаліції” не відбулося.

Чому нервують Азаров з Рудьковським

І це дуже знервувало кількох справжніх заручників ситуації – Миколу Азарова з ПР та Миколу Рудьковського з СПУ, які почали лякати “нашоукраїнців” переглядом розподілу комітетів, якщо НУ за тиждень-два не увійде до коаліції або не почне “конструктивну співпрацю”... Чому нервують ці особи – зрозуміло: адже саме вони ризикнули заради справи “об’єднання країни” своєю власною репутацією, певними бізнес-інтересами та купою зобов’язань перед “старшими товаришами”. Натомість “санкції”, що вони можуть застосувати до НУ, якщо та не поведеться “конструктивно”, - також здебільшого віртуальні.

Зокрема, переділ комітетів – це повне переписування “пакета”, який нарешті саме в цьому питанні був застосований. Який може бути формальний привід для такого перегляду? Належність “Нашої України” до опозиції та небажання її вступати в коаліцію? Так про це нічого не сказано ні в регламенті, ні в законі про комітети...

Приводом для переголосування пакетної постанови може бути масовий відхід уже призначених голів, заступників та секретарів комітетів від коаліції – до уряду. Але це можливо лише тоді, коли формуватиметься уряд, себто – вже після призначення прем’єра. А участь “Нашої України” в коаліції потрібна саме задля призначення прем’єром Януковича. Тож коло замкнене, і лякати президентський блок, і зокрема тамтешніх “любих друзів”, що отримали “найсмачніші” комітети – нема чим...

Конституційного суду захотів навіть Мартинюк

Саме тому, мабуть, коаліції доведеться таки братися до виконання другої вимоги Ющенка – про відновлення роботи Конституційного суду до призначення прем’єра. Хоча, звісно, визнати чергову поступку Ющенкові важко й небезпечно. Тому перший віце-спікер Адам Мартинюк і твердить, що КС буде відновлено для іншої мети – створення Президентові перепони на випадок його наміру зірвати подання кандидатури глави уряду та розпустити парламент...

Шкода, що лише нині коаліція, а зокрема послідовний ворог Конституційного суду як начебто знаряддя Президента в ліквідації конституційної реформи Мартинюк, визнав, що КС може стати в пригоді й опонентам Президента. Адже можна просто спізнитися: обрання парламентської квоти КС і сама по собі не проста справа, а там іще проблеми з терміном повноважень квоти президентської та з’їзду суддів. Тому Ющенко може просто не дочекатися КС до “години Х” – 25 липня. Та й черга питань до КС, які вже припадають пилом у його шухлядах, - чималенька, тому не обов’язково після свого відновлення він одразу візьметься до запиту про прем’єра та право Президента на розпуск ВР...

Але в будь-якому разі зрозуміло, що в питанні про КС між Президентом та коаліцією знову виникне напруга. Навіть обравши свою квоту суддів, парламент вимагатиме від Ющенка подання на прем’єра, - оскільки, мовляв, саме повноправний прем’єр має бути присутнім на процедурі присяги членів КС...

Отут з боку команди Президента може пролунати “аргумент” а-ля Ківалов про те, що теперішній прем’єр Єхануров за статусом нічим не гірший від прем’єра Януковича, оскільки він, мовляв, не у відставці, а лише склав повноваження перед новою ВР. Юристи типу Ківалова притягли цей аргумент задля заперечення дати 25 липня як крайнього терміну формування нового уряду. Але тоді таке тлумачення має діяти у всіх випадках...

Одне слово, легшим процес не стане.

Такий неконфліктний Янукович...

Тому й до ще однієї, зовсім уже не юридичної вимоги Президента коаліції, мабуть, доведеться дослуховуватись: про “неконфліктну” кандидатуру. Хто це такий, цей “неконфліктний” кандидат – секретаріат Президента замовчує. Гірше того, натяк глави секретаріату Рибачука, що це не обов’язково має бути пан Єхануров, - лише підтверджує, що “Нашій Україні” взагалі немає причин іти до коаліції...

Але заковика в іншому: Президент такими заявами своїх службовців вкотре підкреслює “конфліктність” кандидатури Януковича. І взагалі-то завдання ПР та коаліції – довести зворотне. Себто прибрати всі конфлікти, які б давали гаранту привід звинувачувати їхнього кандидата.

А тут уже перелік величезний: від псевдомайдану під ВР, де завжди зберігається поле для провокацій, особливо з боку прибічників дострокових виборів, і до “антинатовських” зон по регіонах.

Між іншим, як для випробування коаліції, у порядку денному ВР вже є першочергове подання Президента про затвердження міжнаціональних військових навчань - отих, з помпою зірваних у Феодосії. Не підтримати це подання Ющенка – підтвердити “конфліктність” не лише кандидатури прем’єра, а й усієї коаліції. А підтримати... Ну, це вже вирішуватимуть ті активісти на місцях, що так жваво пікетували натовських резервістів, та їхні російські натхненники...

Одне слово, у Ющенка є ще чимало випробувань для пана Януковича та його лобістів, які чомусь уперлись у тезу, ніби кілька їхніх спроб висунути саме цю кандидатуру є незаперечним доказом її безальтернативності.

Насправді “безальтернативність” кандидатури Януковича самі члени Партії регіонів, та й не лише вони, усе частіше шукають у подіях грудня 2004 року.

Версія така: у 2004 році кандидат на посаду Президента Янукович визнав обрання президентом Ющенка, а тепер Ющенко має зробити його прем’єром.

Чому має? Через результати виборів парламентських? Ні, бо до чого  тоді згадка про минулі президентські? Може, через те, що тоді, у 2004-му, після третього туру у Верховному Суді команда Януковича могла, але не обстояла скасування результатів ще й того голосування? Пригадуючи той суд, не можна це зовсім заперечувати.

Росія: такий Янукович нам не підходить...

Але чи означає це, що тоді Ющенко дав якісь обіцянки Януковичу? То чому нині вони, ці обіцянки, не викладаються на стіл, і взагалі, чому не було одразу створено теперішню коаліцію, яка б без жодних юридичних перепон давно вже сформувала уряд?

Не даючи відповідей на ці запитання, Партія регіонів просто відмовляється визнати, що, попри всю свою організованість, фінансову могутність тощо – постійно програє чи дає себе обігравати іншим. З іншого боку, виставляючи такий “рахунок” Ющенкові, адепти Януковича замахуються на “святе”: уже “канонізовану” версію, ніби Президентом Ющенка зробила конституційна реформа.

А справді, у 2004-му обіцянки міг давати не Ющенко – бо тоді мав би призначити Януковича прем’єром замість Тимошенко одразу по інавгурації, - а, наприклад, ті ж автори конституційної реформи. Саме вони нині так намагаються виконати ті зобов’язання, і весь час, навіть з-поза меж парламенту, застерігають Ющенка від недотримання колишніх домовленостей...

Ще протягом 2005 року Януковича могли обнадіювати російські партнери, які взимку вчинили газову кризу. Але в той час знову не він став прем’єром, а Єхануров. Росіяни ж і нині, коли так потрібна їхня підтримка “антикризовій коаліції”, – жодних поступок не обіцяють... Чи не це охолоджує таке ніби природне прагнення ПР до дострокових виборів, на яких майже всі “обіцяють” їм чергову карколомну перемогу, що знов може не втілитися в реальну владу?

І взагалі, якщо вже міркувати про традиційні інтереси Росії, Янукович як “конфліктний” політик зі всім своїм арсеналом мовних, федералістських та антинатовських “прийомів” боротьби, більше підходить їм не у владі, а в опозиції. Саме як джерело дестабілізації... Таке собі “перпетуум мобіле”.

Так що амбіції лідера ПР та всієї партії нині справді в руках самого лише Ющенка, і тому доводиться так ретельно виконувати його вимоги.

Але коло замикається: виконаєш усі умови, тобто прибереш “конфліктність” – утратиш засадничий бренд і перетворишся на банальну ліберальну партію тимчасового типу. Не виконаєш – знову не потрапиш у владу, а вкотре годуватимеш майстрів різних технологій та проектів, виборчих у тім числі, серед яких і зовсім віртуальний – щодо усунення Президента...

Вийти з цього зачарованого кола партнери по коаліції панові Януковичу жодним чином не допомагають, а навіть навпаки. Тож залишається тільки чекати, як саме він розрубає вузол цих питань до 25 липня.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News