„Любовь по-русски” передбачає, що старшому брату – все, а меншому - що зостанеться"

Росія підняла свій танкер, викачала нафту, а судно викинула назад у море. Кажуть: у вас там і так повно барахла... Інтерв`ю з заступником міністра юстиції Корнійчуком

Перший заступник міністра юстиції України Євген Корнійчук - це український антиЛужков. Він один з тих політиків, якому РФ 22 травня заборонила в’їзд на свою територію після того, як Україна оголосила Лужкова персоною нон-грата. Втім, як з’ясувалося, у Російської Федерації є ще причини, з яких вона може бути незадоволеною українським юристом-посадовцем. Про них він розповів УНІАН...

Євгене Володимировичу, Ви нещодавно запропонували визнати Путіна персоною нон-грата в Україні. Я з одного боку втішилась, що наші політики вчаться робити провокації, гідні провокацій своїх російських колег, з іншого боку, ви як людина, якій не чужа дипломатія, розумієте, що на таких заявах двосторонні відносини не збудуєш?! 

Нехай наші російські колеги думають про наслідки, коли кажуть, що Україна - навіть не держава, чи це сприяє нашим двостороннім відносинам. МЗС України відносно цього вислову пана Путіна зробила запит до Російської Федерації, щоби МЗС Росії спростувала цю інформацію. Бо це була неофіційна заява, але вона пішла „гуляти” по світових телеканалах. МЗС Росії до сьогоднішнього дня не спростувало цієї заяви. Я провокацій не роблю. І насправді навіть не висловлювався за те, щоб зробити Путіна персоною нон-грата. Я давав юридичний коментар щодо того,  які можуть бути підстави для заборони на в’їзд політиків в Україну. Я давав відповідь на запитання щодо Лужкова, який недружньо висловлювався про Україну, закликав про приєднання Криму до Російської Федерації, тощо. Я не жалкую про той коментар, я не вважаю його ворожими чи таким, у якому висловлена неповага до російського керівництва. Але мені здається, що органи, які мають слідкувати за цими висловами, а саме МЗС України, повинні діяти більш рішучо. Оскільки це пролунало, і Росія не спростувала, то слід рухатися далі і діяти більш рішучо в рамках міжнародного права. Росія була однією з чотирьох країн, які виступили гарантами територіальної цілісності і незалежності України, коли всередині 90-х років Україна позбавлялася ядерної зброї. У цій конвенції передбачені механізми гарантій. Якщо російська сторона не спростовує різкі заяви, значить вони дійсні, а отже слід йти і скликати відповідні конференції, тиснути через інші політичні можливості, щоб ситуація була виправлена. Я від свого коментаря не відмовляюся. 

Ви член БЮТу, і відповідаєте там за правовий блок. Чи вам не здається, що БЮТ тотально програє у правовому напрямку? Коротка хронологія рішень, які виглядають не правовими: створення другого ФДМ, невдале захоплення ФДМ, оголошення конкурсу по ОПЗ. Ви як заступник міністра юстиції, відомий правник, поділяли усі ці ініціативи прем’єр-міністра?

У  більшості випадків рішення ухвалюються колегіально. Я маю тільки один голос. Щодо ситуації, то я не вважаю її провальною. І можу пояснити її жорсткою політичною доцільністю, оскільки уряду за будь-яких умов потрібно запустити приватизацію. В бюджеті залишається „дірка” у 9 мільярдів гривень, це гроші, які мають йти на виплати пенсій, зарплат, заощаджень. Уряд поставлений у ситуацію, коли у нього немає іншого виходу, і він був змушений працювати над тим, щоб запустити приватизацію. Щодо методів, які вживалися, то особисто я не радив вчиняти саме так. Що стосується ситуації, яка склалася із Фондом, то її не можна назвати правовою. Що створив Президент? Проблема полягає не в тому, що існує два Фонди, чи блокується проведення подальшої приватизації. Проблема полягає у тому, що цим скандалом Президент і його команда призвели до того, що всі помірковані інвестори фактично відмовилися брати участь у конкурсі. Вони казали: ви спочатку між собою розберіться, уряд з Президентом, а потім ми візьмемо участь у конкурсі. І це - найсерйозніша проблема, навіть не юридична складова, а те, що по факту після тих скандалів по ОПЗ у нас на вході залишилося два українських інвестори (Коломойський і Фірташ) і російський інвестор. А потужні міжнародні компанії, які мали взяти участь у конкурсі, відійшли. І це найбільша проблема...

Конкурс по ОПЗ скасували за день до проведення. Казали, що Тимошенко про продаж домовилася з росіянами ...  Правда, у цій ситуації було б значно дешевше...

Послухайте, Юлія Володимирівна зацікавлена, щоб продати його подорожче. Нащо подешевше? Їй слід реалізовувати соціальну програму. 

Так казали...

А ще казали, що Президент пообіцяв цей актив комусь ще перед виборами... Я кажу, як воно є - якби прийшов стратегічний інвестор, користь була б для всіх.

Якою ви бачите ситуацію з приватизацією?

Пересічні громадяни не дуже сприймають питання приватизації.  А якщо сприймають, то у такій  популістській упаковці “приватизація - це погано, бо краще нехай активи перебувають у власності держави, нехай продадуть пізніше, але це буде наше...”. Якби ми не жили у час тотальної корупції, можливо, це був би правильний месідж. Але уряд на початку цього року проаналізував фінплани двох тисяч державних підприємств. Середній прибуток, закладений директорами, – дві тисячі гривень. А це означає, що всі гроші вимиваються і не йдуть до держбюджету, не платиться податок, не отримується прибуток. Директори набивають свої кишені та кишені тих політиків та олігархів, які їх „кришують”. Дайте відповідь, враховуючи ситуацію, що для держави краще: мати підприємство у державній власності чи привести інвестора, який буде вкладати в розвиток і думати про соціальну сферу (тому що в інвестиційних умовах це пункт обов’язковий) і платити податки? Мені, як урядовцю, не зовсім зручно, що такі проблеми існують. Але у нас державні підприємства, які де юре державні, але де факто працюють на конкретних олігархів і жодного відношення до держави не мають. Їх нищать, в основні фонди не вкладають, людей звільняють, добиваючись надприбутків, які виводяться через різні схеми. Ось і все... Тому особисто я виступаю за те, щоб приватизація відбулася масовано. І чим швидше прийде ефективний власник, тим швидше у нашій країні буде спокій і порядок, пануватиме право.  Бо не буде ґешефту, коли людина бере актив безплатно і використовує на свою власну користь. 

Нещодавно Генпрокуратура подала позов проти Кабміну. Як зараз проходить ця справа?

Позов стосується приватизації Одеського припортового. Нагадаю, що є закон, затверджений парламентом, який стосується умов і порядку приватизації, у тому числі і щодо ОПЗ. Був указ Президента, яким він закріпив рішення РНБО про те, що ОПЗ є специфічним підприємством стратегічного характеру, яке не можна приватизовувати. Указ суперечить закону, який є актом вищої дії. На виконання закону була видана постанова Кабміну, якою затверджені умови приватизації ОПЗ. Прокуратура подає в суд позов проти КМУ, у якому говорить, що Кабмін порушив закон (згідно Закону „Про прокуратуру” вона може втручатися лише коли порушено закон). А фактично було порушено указ Президента, який не є законом.

Мені важко сказати, яке рішення прийме суд у цій ситуації. Я впевнений, що судді також вивчають закон, і приймуть правильне рішення. Але ми переконані, що прокуратура вийшла за рамки своїх повноважень, і їй слід нагадати, що є актом вищої сили у даному випадку. В цьому випадку ми спостерігаємо таке собі ноу-хау. Відповідно до закону „Про прокуратуру” і Конституції, прокурор є громадським обвинувачувачем і виступає в інтересах громадянина, уряду і держави. У нас в більшості справ позивачем у інтересах КМУ виступає Генпрокуратура. А тут вона чи не вперше виступає у якості позивача проти уряду. У цьому плані Мінюст має захистити права Кабміну.

Одним з ваших повноважень в рамках посади є організація захисту інтересів держави Україна в судах в Україні, за кордоном. Чи часто з нами судяться, і чи Вам вдалося щось виграти?

Так, у моїй компетенції питання захисту інтересів України у міжнародних судах, в іноземних несудових юрисдикційних органах, у тому числі і в арбітражах. Уряд України захищався проти норвезького інвестора, компанії “Норск Гідро АСА” впродовж останніх п’яти років. Спочатку справа була проти ФДМ, потім проти ФДМ та уряду України. У рамках цієї справи норвезький інвестор спочатку зміг арештувати рахунки посольств України у п’яти західних країнах. А Мін`юст разом з юридичними компаніями, які представляли інтереси України, зняли ці арешти, довели в Стокгольмському арбітражі, що Україна є надійною країною з точки зору інвестування, що права інвестора не порушувалися. І учора Шведський апеляційний суд поставив крапку у цій справі, сказавши, що він не буде переглядати рішення першої інстанції. Норвезька компанія намагалася увійти у спільну діяльність із Фондом Держмайна з організації перевезень, перевалки та використання причалів в Одесі. Вони намагалися підтвердити той факт, що парафована (але не підписана!) угода, без підпису керівництва ФДМ, є достатньою для того, щоб  зобов’язати уряд виконувати ці зобов’язання. Вони виступили з позовом на суму близько 60 мільйонів доларів. Україна справу виграла. І для нас, як для юристів, особливо приємно, що шведський суд зобов’язав інвестора “Норск Гідро АСА” компенсувати державі Україна юридичні видатки у сумі двох мільйонів доларів. Це взагалі приємно. Це десятий випадок, коли ми успішно захищаємо інтереси держави за кордоном. Ще близько десяти позовів проти держави України розглядаються.

А у нас не вийде зобов’язати росіян розплатитися за аварію у Керчі?

Ми над цим працюємо. Але я не хотів би говорити поки що публічно. Ми будемо залучати експертів, правильно оформлювати претензію, звертатися до російських колег. Якщо вони відмовлять – будемо апелювати до міжнародних юрисдикційних органів, що дозволить отримати відшкодування. Поки що наші переговори ні до чого не призводять.

Нещодавно затонув російський танкер із нафтою біля Керчі. Російська сторона підняла його, викачала нафту, а судно  викинула назад у море. Кажуть нам:  у вас там і так  повно барахла з 18 століття затоплено. Сміттям більше – сміттям менше, яка різниця. Мене просто дивує такий підхід.

 „Любовь по-русски” передбачає, що старшому брату – все, а меншому - що зостанеться. А коли ми висуваємо претензію, починаються заяви на кшталт: ви що, нас не поважаєте? Як ви можете? А ніхто у міжнародних переговорах не хоче ставити питання у жорстку комерційну юридичну площину. А ми змушені це робити.  Тому, боюся, що з моєю позицією мені таки заборонять в’їзд до Росії. Нічого – мені у Женеві подобається, Стокгольмі, будемо  там з росіянами зустрічатися.

Євгене Володимировичу, прокоментуйте ситуацію з поверненням ліцензії компанії “Венко”. Виглядає так, що Україна програла цю справу. Віддати родовище “Венко” – це, схоже, здати національні інтересм, забрати ліцензію, як зробила Тимошенко,  то якщо вірити Семенюк, нам не вистачить цього родовища, щоб розплатитися з “Венко” у міжнародних судах...

Це питання комерційне, але воно і політичне, враховуючи його велику комерційну вагу. Фактично,  що сталося: на сьогоднішній день весь шельф Чорного моря перейшов одній кампанії. Ми йдемо по шляху африканських і південно-американських країн, які укладають угоди, подібні до тієї, яку уклала Україна. Світові стандарти в країнах, які себе поважають і захищають свої національні інтереси, полягають у тому, що в угодах про розподіл продукції інвестор отримує двадцять-тридцять відсотків від того, що він видобув, а решта - 70-80% йде державі- власниці ресурсу. За нашою ж угодою навпаки: інвестор отримує 90 відсотків, а держава – 10, і то після того, як інвестор поверне всі інвестиції і всі вкладені гроші. Коли, наприклад, “Нафтогаз України” іде видобувати нафту в Лівії чи в Об’єднаних Арабських Еміратах, він, як інвестор, не може виторгувати для себе більше тридцяти відсотків (решта – йде державі). А у нас державі йде 10% і то лише після повернення суми інвестицій! Тобто угода кабальна з точки зору економіки.

А тепер подивимося з точки зору права. Ми намагаємося в Мін`юсті не робити ніяких різких заяв. Ми аналізуємо ситуацію, ви знаєте, що вона складалася не один рік. Сам тендер проводився у 2006 році, у 2007 році весь рік йшли переговори, і ми за тиждень, за два з моменту отримання доручення уряду не можемо дати стовідсоткову правову позицію стосовно того, як це має відбуватися. Але вже сьогодні зрозуміло, що розривати ці стосунки треба у відповідності до норм міжнародного права. Ми маємо не просто інвестора, ми маємо материнську компанію, яка знаходиться у Хьюстоні і дійсно є однією з провідних американських нафтогазових кампаній, що займається розвідкою та видобутком. Тому діяти треба виключно в рамках  міжнародного права, включаючи право інвестора на захист своїх інвестицій, - а він наполягає на тому, що вже вклав певні гроші. Зараз проводимо аналіз угоди про розподіл продукції на предмет відповідності її законодавству. Вже бачимо певні проблеми, скоріше за все,  деякі положення треба буде змінювати чи скасовувати. Але робити це слід виключно у рамках процесу, передбаченого угодою. Українські суди на сьогоднішній день розглядають декілька справ, пов’язаних із цією спеціальною ліцензією по "Венко-інтернешенел". Мені, як юристу, здається, що на сьогоднішній день не зовсім правильно покладатися на рішення українських судів. Оскільки у самій угоді чітко передбачений шлях врегулювання спорів - шляхом переговорів чи шляхом арбітражу у Стокгольмі, який буде виключною юрисдикцією. Тому робити це потрібно поступово, впевнено, із залученням, безумовно, кращих юридичних сил. Мені прикро про це говорити, але під час узгодження і підписання самої угоди Україну, як сторону угоди, не представляли кваліфіковані юристи. Наша країна обходилася силами міністерств, тоді як "Венко" представляли великі міжнародні юридичні компанії, і вони з точки зору захисту інтересів компанії передбачили в угоді все, що змогли. Ситуація непроста, але я впевнений, що нам вдасться  її вирішити на користь України.  

У Вас в кабінет висить портрет прем’єр-міністра. Не сумніваюся, що у міністра юстиції висить портрет Президента. Нормальна по-вашому ситуація?

Це ви міністра так похвалили чи облаяли?

У міністра свої політичні уподобання. До мене просто не донесли президентський портрет, я б і його десь поставив. А якщо серйозно, - уряд працює більш-менш злагоджено. Однак конфліктна ситуація існує і вона не дає позитиву ані для команди прем’єра, ані для команди Президента.

Скільки ще працюватиме уряд?

Стільки, скільки нам дадуть можливість. Рішення приймати прем’єр-міністру, але вона сказала, що уряд працюватиме до тих пір, поки вона впливатиме на економічні процеси, доки їй повністю не зв’язали руки.

Лана Самохвалова  

УНІАН в Google News