Чи знайдуть політики вихід з глухого кута?

Тимошенко й рада б піти, але ніхто не відправляє... Омріяна Банковою „ширка” виглядає недосяжною... Замість консолідації „регіонали” мають фактичний розкол... Де вихід?..

Тимошенко й рада б піти, але ніхто не відправляє... Омріяна Банковою „ширка” виглядає недосяжною... Замість консолідації „регіонали” мають фактичний розкол... Де вихід?..

Після закінчення парламентської сесії всі політичні оглядачі кинулися підбивати підсумки політичного сезону в Україні. Уносячи свою лепту в це підсумовування, автор змушений із сумом констатувати: головний результат полягає в тому, що політичний процес в Україні вперся в глухий кут. Парадоксально, але в цьому сезоні не виграв ніхто, радше всі основні політичні гравці втратили очки. А вони в нинішній ситуації непевності та невизначеності – без перебільшення на вагу золота.

Колись Миколу Гоголя спитали, хто ж у нього в п’єсі „Ревізор” є позитивним героєм. На це великий українець коротко відповів – „сміх”. Але Україні сьогодні не до сміху, оскільки в ній позитивних героїв щось не видно взагалі. Її „вожді” застигли в примхливому багатофігурному клінчі, зосередившись на штовханині та спробах тихенько, але боляче садонути колезі під ребро. Тим часом держава пливе без керма і без вітрил прямо на небезпечні рифи світової економічної кризи.

Юлія Тимошенко приймає вітання після невдалого голосування за її відставку з посади прем`єр-міністра. Київ, 11 липня

На перший погляд, під завісу парламентської сесії неабиякого успіху досягла Юлія Тимошенко – спроба висловити вотум недовіри очолюваному нею уряду безславно провалилася. Але тут як у боксі: вправно відбити удар – це ще не успіх. Потрібна успішна комбінація, де блокування зусиль супротивника супроводжується блискавичною власною атакою. От якщо лівою відбити хук супротивника, а правою негайно зацідити йому в щелепу, – це буде успіх.

Але якраз цього Юлії Володимирівні не вдалося. Урядові зміни до бюджету не пройшли, тож вона в найближчій перспективі не отримає можливості роздати левову частку накопичених (звичними ще з часів першого прем’єрства ф’ючерсними платежами та маніпуляціями з ПДВ) 32 мільярди гривень своїм адресним електоральним групам, компенсувати з цих же коштів витрати спонсорам та розплатитися за „послуги” комуністів і литвинівців. Перекрито можливості добути кошти з приватизації або з монополістів – кадри заважають. Ніяк не вдається поставити своїх людей на ФДМУ та Антимонопольний комітет. Можливості використання Чорноморського шельфу в інтересах „потрібних людей” теж заблоковані. А без грошей важко здобути необхідні політичні позитиви як у широкій громадській думці, так і в середовищі топ-політикуму. Тим паче що не потрібно бути великим фінансовим аналітиком, аби спрогнозувати новий виток інфляції восени, скачкоподібне зростання цін на продукти, проблеми зі збиранням і продажем урожаю (навіть якщо небувалий буде, то третину розсиплють по дорозі та згноять, а третину продадуть за заниженими цінами), тяжкий опалювальний сезон, болісне передчуття подорожчання газу, підвищення житлово-комунальних тарифів і багато іншого.

Усе це сформує доволі глибоку іміджеву „яму” для Тимошенко та її уряду якраз на стартовій фазі президентської кампанії. І виборсуватися з неї буде непросто. Наскільки відомо авторові, у штабі БЮТ серйозно розглядається варіант відставки уряду восени, але „за власним бажанням”. Мовляв, „працювати не дали”. Але що заважає Президентові тримати уряд ще скільки завгодно часу в статусі в.о., так само звалюючи на нього відповідальність за становище в країні? Зате в.о. позбудуться права укладання міжнародних угод, і втрата ця є вельми істотною.

Найліпшим варіантом для Тимошенко в даній ситуації було б мінімізувати вплив Президента та керівника його Секретаріату Балоги. Саме ця „солодка парочка” блокує урядову гру – прийняття змін до держбюджету, кадрові зміни, а крім того, координує іміджеву війну проти Тимошенко. І небезуспішно. Але ні конституційної більшості в парламенті для цього не видно (у „донів” немає єдності у фракції, а одночасно з і Януковичем, і з Ахметовим про щось важливе нині не домовиться ніхто), ні достатнього впливу в Конституційному Суді немає. Тим часом розвиток соціально-економічної ситуації загрожує „вичистити” всю електоральну периферію БЮТ, залишивши лише ядро – 13–15%.

Але й у Президента не видно активної гри, яка б обіцяла йому серйозні успіхи. Поки що вдається лише стримувати натиск команди Тимошенко й подекуди „відганяти” її тактичними контратаками від стратегічно важливих пунктів. Омріяна Банковою „ширка” виглядає недосяжною. По-перше, не набирається 37 згодних на неї депутатів фракції НУ–НС. Більше того, фракція дедалі більше виходить з-під контролю Президента. По-друге, на заваді стоять деякі вимоги гаранта, насамперед, гостре небажання бачити Януковича „тричі прем’єром”. Дострокові вибори для Ющенка є смертельно небезпечними. Його рейтинг у суспільстві досяг Кучминого „перигею” часів 1997–1998 років, а для запровадження виборів Президента у Верховній Раді конституційної більшості немає і близько. Під питанням залишається проходження до ВР „Нашої України”, а тим більше ЄЦ. Тож на парламентські вибори Ющенкові розраховувати особливо не доводиться.

Є в нього владні повноваження, є право видавати обов’язкові до виконання укази, є адмінресурс – а перспектив не видно.

Здавалося б, на тлі тяжкого становища в помаранчевому таборі мали б пожвавитися „біло-голубі”, набрати додаткових балів, консолідуватися, піти в атаку на коаліцію, яка де-юре є, а де-факто не існує. Але цього й близько не видно.

З голосуванням щодо вотуму недовіри уряду донецьких „розвели, як лохів”.

Янукович, Ахметов, Колесников, Богатирьева

Замість консолідації „регіонали” мають фактичний розкол. Яскрава ілюстрація – відверті „наїзди” на Януковича в ахметовській пресі. Мовляв, Віктор Федорович сам дав відмашку комуністам не голосувати за відставку уряду, оскільки дізнався, що при „ширці” його прем’єром не призначать. У такому „розібраному” стані в ПР немає ніякого політичного „драйву”, немає єдиної стратегічної мети.

Рівнодійна цих основних негативних векторів української внутрішньої політики виливається у фактичну бездіяльність парламенту, де замість ухвалення назрілих економічних, податкових, адміністративно-територіальних, зрештою конституційних реформаторських змін, пузаті дядьки з кривими посмішками блокують трибуну. Марнуються всі можливості раціонально витратити навіть наявні в держави кошти, не кажучи про заробляння нових. В управлінських вертикалях – безлад і багатовладдя. Ніхто не виробляє і не застосовує справжніх, а не піарно-популістських інструментів боротьби з інфляцією.

А тим часом найвидатніші діячі української політики зчепилися рогами й застигли, як лосі в період злучки. Тільки тварини б’ються за можливість продовження роду, а наші лідери – за гроші, владу й високі пости.

За тисячу років нічого в нас не змінилося по суті. „Земля наша велика і багата, та порядку в ній немає...” На глибоке переконання автора, сьогоднішня ситуація є не менш загрозливою, ніж та, що склалася наприкінці 2004 року. Тоді над країною нависла загроза кривавого громадянського конфлікту. Сьогодні Україна опинилася перед загрозою суспільного та економічного паралічу, який зумовить омертвіння економіки та соціуму.

У 2004 році нам допомогли міжнародні посередники. Після напружених переговорів найгірше вдалося відвернути. Чи не час нашим лихо-не-політикам визнати, що вони розгубили всі можливості для самостійного вирішення внутрішньоукраїнських проблем і знову звернутися до лідерів світової спільноти? Може, хоч Захід нам допоможе...

Микола Писарчук