Воля народу vs узурпація влади: небезпека референдуму без дієвого закону

Україна стала заручницею референдуму в Нідерландах, - такими заголовками рясніють сьогодні українські стрічки новин. Але заручницею власного недолугого законодавства про референдуми Україна стала набагато раніше.

У той час, коли українське суспільство жваво обговорює результати референдуму щодо УА України з ЄС у Нідерландах, і багато хто, буквально за добу, перетворився на експерта з підрахунку голосів за умов низької явки, або ж спеціаліста в імплементації таких плебісцитів, слід звернути увагу зовсім на інше. Головним уроком голландського референдуму для України має стати розуміння того, що такими інструментами демократії, як такого роду всенародне волевиявлення, не можна користуватися маніпулятивно і безвідповідально. А саме це – ключові норми, закладені за часів Януковича в закон України «Про всеукраїнський референдум».

Казуси законодавства

Початок історії волевиявлення у такий спосіб збігається з початком української незалежності – перший всеукраїнський референдум, на який виносилося одне-єдине питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?», відбувся 1 грудня 1991 року. У голосуванні взяли участь 84,18% громадян, які мали право голосу. І «так» відповіли понад 90% з них. Цей плебісцит, наразі, є єдиним, який мав юридичні наслідки. Бо результати решти ніколи не були імплементовані. А у випадку з кримським псевдореферендумом 2014 року про приєднання до Росії, коли, фактично, відбулася анексія українського півострову, або ж про трохи пізніше «волевиявлення під дулами автоматів» на Донбасі, ні про яку імплементацію не могло йтися взагалі.

REUTERS

Однією з головних причин того, що такий інструмент демократії як народний плебісцит в Україні має жалюгідний вигляд, є недолуге законодавство і відсутність розуміння, які саме питання мають виноситися на всеукраїнський референдум, а які – прерогатива місцевих. Наприклад, в умовах децентралізації доцільним було б надати можливість громадам вирішувати питання місцевого самоврядування через проведення місцевих референдумів. На жаль, така форма участі громадян не може бути реалізована у повсякденному житті після прийняття у 2012 році закону «Про всеукраїнський референдум» (за бажанням тодішнього президента України Віктора Януковича у якості страховки – для прийняття необхідних рішень через референдум у разі, якщо їх не підтримає парламент), бо цим документом питання порядку організації та проведення місцевих плебісцитів не регламентуються. А попередній закон, після вступу у дію цього, втратив чинність.

Нагадаємо, голосування за законопроект «Про всеукраїнський референдум» №6278 від 29 квітня 2010 року, відбулося 6 листопада 2012 року досить несподівано. У першому читанні й в цілому як закон документ було ухвалено парламентом, буквально, за 10 хвилин. І це попри той факт, що до другого читання до законопроекту було подано майже тисяча поправок, раніше він був жорстко розкритикований Венеціанською комісією (зокрема, щодо того, що на референдум можна виносити питання про зміну Конституції, бо це суперечить самій Конституції), а під час голосування застосовувалось масове кнопкодавство (у залі були присутні менш як 100 народних депутатів, у той час як для прийняття закону потрібно 226).

Втім, така швидкість пояснювалась досить просто – «регіонали» воліли використати цей закон, щоб винести на референдум питання про інтеграційний вектор України. Тим більше, що одна з громадсько-політичних організацій, створена кумом Володимира Путіна Віктором Медведчуком, який, до того ж, у 2012 році «цілився» у прем’єрське крісло, вже півроку як доносила до українців «ідеї реалізації принципу прямої демократії». Тобто, просувала необхідність проведення в Україні референдумів за приєднання до Митного союзу і федеративний принцип устрою держави…

Спірні питання

Звісно, до цього не дійшло. За два роки у країні сталися кардинальні зміни, але «фантомні болі» прийнятого у 2012 році закону про всеукраїнський референдум переслідують Україну і сьогодні. Справа у тому, що останнім часом все частіше йдеться про необхідність вирішення окремих питань в Україні шляхом проведення плебісциту. Мова йде, в першу чергу, про особливий статус Донбасу у контексті внесення змін до Основного закону.

Згідно останніх соцопитувань, більш ніж половина громадян України (51,2%) в тій чи іншій мірі висловлюються проти цього. Разом з тим, на думку експертів Коаліції «За чесний референдум», зважаючи, що у Верховній Раді за зміни до Конституції не знайдеться 300 голосів, а тиск Росії щодо виконання Мінських домовленостей продовжується, для схвалення пункту про Донбас (і у якості альтернативи проведення виборів на непідконтрольних Україні територіях Донеччини та Луганщини) цілком може бути використано референдум. «Нещодавно з'явилася інформація у ЗМІ, що в контексті реалізації Мінських угод може бути проведено референдум для легітимізації того чи іншого рішення, щоб зняти напругу у суспільстві, яке не сприймає Мінські угоди. Якщо цей закон буде використаний для легітимізації подібних рішень, то це призведе до ще більшої турбулентності й підірве авторитет держави на міжнародній арені та довіру суспільства до влади», - вважає народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Світлана Заліщук.

Заліщук прокоментувала можливість референдуму у рамках Мінських угод / Фото УНІАН

Експерти наполягають, що застосування сьогоднішньої редакції закону «Про всеукраїнський референдум» може призвести до викривлення будь-яких результатів народного волевиявлення і використовуватись для узурпації влади, його треба якнайшвидше скасувати.

Головні недоліки старого закону

Перший крок до цього було зроблено 1 грудня 2014 року, коли 57 народних депутатів звернулися з конституційним поданням до Конституційного суду України з поданням про перевірку відповідності Закону «Про всеукраїнський референдум» Конституції України. Провадження у цій справі було відкрито у лютому 2015 року за ініціативою судді КСУ Петра Стецюка, однак майже півтора року справа не розглядалася. Усне слухання у справі КСУ розпочав лише 24 березня 2016 року.

За словами Заліщук, суд довго зволікав з розглядом справи через те, що суддям була надана негласна вказівка не поспішати з ухваленням висновку. «Ми вагалися, чи варто йти до Конституційного суду… я не маю довіри до цього складу суду тому, що не вважаю його незалежним та неупередженим», - зауважила і заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд, додавши, що за будь-якого рішення КС у даному питанні - це звернення є більше зверненням до громадян.

Сироїд: Ми вагалися, чи варто йти до Конституційного суду / Фото УНІАН

«Щоб люди зрозуміли, яка небезпека стоїть за цим законом», - сказала вона.

Небезпека, дійсно, цілком реальна. За словами експерта з конституційного права, голови Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушко, чинний закон не відповідає Конституції та може бути використаний для узурпації влади, зокрема, через винесення на референдум питання щодо змін до Конституції. «Проведення всеукраїнського референдуму відповідно до чинного закону може призвести до повного руйнування правової системи України. Адже цим законом, усупереч положенням восьмого розділу Конституції, встановлюється можливість зміни Основного закону. У тому числі, прийняття в новій редакції на референдумі за народною ініціативою, без участі парламенту», - нагадав він.

За словами експерта, саме такий механізм - посилення власних повноважень через референдум - свого часу використали президенти Білорусі та Казахстану.

У свою чергу, експерт з виборчого права Євген Радченко нагадує, що чинний закон виписаний саме таким чином, що процес підготовки та проведення референдуму повністю контролює влада. «Закон не передбачає участі політичних партій у формуванні виборчих комісій та навіть можливості мати для них власних офіційних спостерігачів…Склад окружних комісій затверджують за поданням голів облрад, а місцевих комісій - сільських і селищних або виконкомів. Тобто, в комісіях не буде опонентів референдуму», - уточнив він.

Крім того, за його словами, супротивники референдуму фактично позбавлені доступу до засобів масової інформації, оскільки закон, по суті, забороняє, критикувати референдум у медіа (будь-яке вживання у ЗМІ слова «референдум» вважатиметься агітацією і такий матеріал може бути оскаржений у суді). На думку експертів, такі норми у законі – так званий «охолоджувальний ефект» - спроба поставити медіа у такі умови, за яких вигідніше взагалі не висвітлювати подію. На захист ЗМІ зможе стати хіба що ЄСПЛ, проте тривалість процедури розгляду справи у ньому, в середньому, становить 2-5 років…

Ще одна небезпека, на думку експерта, полягає у відсутності порогу явки. «Закон не містить норм про мінімально необхідну кількість учасників референдуму для визнання його правової вагомості», - зауважує він.

Тобто, референдум вважатиметься таким, що відбувся, навіть за умови, що в ньому взяли участь хоч 100 осіб.

На новий закон немає часу?

Всі ці проблеми підтверджують і європейці. Так, старший радник Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), директор IFES в Україні Петер Ербен зазначив, Венеціанська комісія наголошувала на тому, що закон про «Всеукраїнський референдум» суперечить не тільки Конституції України, а і європейським стандартам організації та проведення референдумів у висновку від 14-15 червня 2013 року. Тому, за його словами, у нинішніх умовах для України одним з важливих завдань є створення нової законодавчої бази для проведення плебісцитів.

За словами представника президента в Конституційному суді Ростислава Михеєнко, голова держави підтримує ідею прийняття нового закону про референдум. На переконання гаранта Конституції, Верховна Рада має прийняти новий документ, зазначивши у ньому, що чинний закон, який оскаржується в КСУ, має бути скасований при прийнятті нового.

До речі, відповідний законопроект, що відповідає міжнародним стандартам, не допускає маніпуляцій і мінімізує можливість узурпації влади за допомогою референдумів, зареєстровано у Верховній Раді ще в червні 2015 року. Але до розгляду цієї законодавчої ініціативи у депутатів, які не можуть скласти до купи коаліцію, руки поки що не дійшли.

Люба Больбух

УНІАН в Google News