Топ-десятка українських політичних „провокацій”

Напередодні нашого п’ятнадцятиріччя не гріх згадати найвизначніші “провокації” політичного життя України... Вітренко, Бродський, Зінченко, Клюєв, Корчинський, Мельниченко, Шуфрич, Луценко, Мороз, Рудьковський, Турчинов,  та інші...

Напередодні нашого п’ятнадцятиріччя не гріх згадати найвизначніші “провокації” політичного життя України...

Михайло Бродський, Наталя Вітренко, Лілія Григорович, Олександр Зінченко, Сергій Іванченко, Ярослав Кендзьор, Андрій Клюєв, Дмитро Корчинський, Юрій Луценко, Олег Ляшко, Микола Мельниченко, Валерій Мішура, Олександр Мороз, Микола Рудьковський, Олександр Турчинов, Нестор Шуфрич та інші...

Ми свідомо беремо слово „провокація” в лапки. Визначаючи за оцінками експертів та журналістів десятку найгучніших політичних „провокацій” в історії незалежної України, ми попереджали своїх респондентів про широке трактування цього терміну. Ідеться не тільки і не стільки про „попа Гапона” або про такого собі пронозливого добродія, який з гидкою посмішкою закликав товаришів постріляти по портрету Самодержця чи там товариша Сталіна, щоб відправити їх у місця не надто віддалені. Поняття „провокація” часто буває негативно забарвленим в емоційному сенсі, але далеко не завжди.

Власне, саме слово „провокація” походить від латинського provocatio, себто „виклик”. Буквально "pro-vocatio" означає „те, що передує мовленню”, тобто, мовлення, яке викликає активну реакцію слухача. Окрім мовлення це може бути й гучне дійство, яке привертає до себе всезагальну увагу, збуджує небайдужу громадськість.

Отже, найпам’ятніші для фахівців „провокації” української політики:

1: ПЛІВКИ МАЙОРА МЕЛЬНИЧЕНКА

Оприлюднення записів розмов у власному кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми з представниками владного істеблішменту та верхівки політикуму буквально підірвало тодішню політичну ситуацію в Україні і мало не коштувало Даниловичу влади. Це був справжній „Вотергейт по-українському”. Головними дійовими особами „провокації” стали лідер соціалістів Олександр Мороз та його соратники Юрій Луценко і Микола Рудьковський. Досі невідомо, яким саме чином писалися ці розмови, чи були в записах елементи монтажу, які ще плівки лежать в запасниках екс-майора та людей, які мали до них доступ. Досі незрозуміло, які мотиви рухали майором Миколою Мельниченком, скільки людей допомагали йому в цій спецоперації і на кого ті люди працювали.

Але більшість експертів сходиться на тому, що ця політична „провокація” була найгучнішою і найефективнішою за всю історію незалежної України. Саме вона дала поштовх до потужної акції „Україна без Кучми”, яка стала свого роду прелюдією „помаранчевої революції”.

2: ЗАМАХ НА ВІТРЕНКО

У 1999 році під час зустрічі лідера ПСПУ Наталі Вітренко з виборцями у Кривому Розі у натовп було кинуто дві гранати. Сама Наталя Михайлівна зазнала легкого поранення, одній з жінок відірвало ногу, поранення різного ступеня тяжкості отримали ще 16 осіб. За організацію та здійснення теракту був засуджений представник кандидата в Президенти Олександра Мороза Сергій Іванченко та його родич. Це дало підстави для масованої інформаційної атаки на найнебезпечнішого на той момент конкурента Леоніда Кучми. Сам Мороз неодноразово заявляв, що провокація була підготовлена саме у виборчому штабі Леоніда Даниловича. Проте „післясмак залишився”. Багато виборців упевнилися в тому, що, як мінімум, серед регіональних представників Мороза є на все готові башибузуки.

До речі, згодом, у 2004 році, Кучма помилував Сергія Іванченка.

3: ЛЮДЕЙ БИЛИ МОЛОТКАМИ І ПЛЯШКАМИ...

23 жовтня 2004 року о 22.50 колона осіб кількістю до 50 осіб наблизилася до будівлі Центрвиборчкому й напала на прихильників кандидата в Президенти Віктора Ющенка, які зібралися там. Людей били молотками й пляшками, багато хто зазнав серйозних травм і змушений був звернутися по медичну допомогу. Тоді представник СДПУ (о) Нестор Шуфрич відзначився тим, що ходив роздягнутим по коридорам ЦВК (одяг з нього начебто стягнула опозиція).

Відомо, що керівництво департаменту громадських зв’язків МВС ще за дві години до інциденту дало вказівку встановити відеокамери навпроти входу до ЦВК. За словами депутатів фракції „Наша Україна”, нападниками були бійці спецпідрозділів, а керував ними начальник київського УБОЗу.

Організаторів цієї брудної і трагічної провокації так і не було покарано, хоча відомо, що вказівки віддавалися чільними особами МВС та Партії регіонів з ресторану „Марокана” на бульварі Лесі Українки. Тодішній заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль повідомляв, що гроші задіяним у провокації виплачував особисто брат одного з нинішніх віце-прем’єрів уряду Віктора Януковича. 

Ще в лютому 2005 року міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що правоохоронні органи близькі до завершення справи щодо цього інциденту. Але віз і нині там...

4: ЛАПТІ ДЛЯ КУЧМИ

2003 року у Верховній Раді стався інцидент, який облетів не лише українські, але й світові ЗМІ. Як тільки Леонід Кучма вийшов на парламентську трибуну, народний депутат Юрій Луценко зі словами «На дорожку в Європу» підніс йому личаки, які Леонід Кучма одразу ж викинув у зал і сказав: «Я на таке не реагую». Це було вміле і добре розраховане провокативне використання відомого фразеологізму „сплести лапті”.

Загалом Юрій Луценко уславився своїм прагненням до провокативності і під час акції „Україна без Кучми”, і на революційному Майдані, і навіть на посту міністра внутрішніх справ. До речі, „провокатором” Юрія Віталійовича називали останнім часом такі різні політики як Олександр Турчинов (за те, що Луценко звинуватив його самого в незаконному прослуховуванні телефонних розмов політиків) та Наталя Вітренко (за звинувачення в корумпованості на адресу членів виборчого списку ПСПУ).

5: У КРІСЛІ ПРЕЗИДЕНТА

Нещодавно головний „любий друзь” Петро Порошенко назвав Михайла Бродського„штатним провокатором” . І мав на те певні підстави.

Серед численних провокативних діянь, пов’язаних з особою Михайла Бродського, експертам найбільше запам’яталася колізія вересня 1999 року. Тоді Михайло Юрійович, висловлюючи протест проти відсутності прямої трансляції пленарних засідань ВР, поклав відповідальність за це на Президента України і демонстративно усівся у крісло глави держави. Мовляв, це буде моє робоче місце, поки не відновлять трансляцію. Член фракції НРУ Ярослав Кендзьор ядуче зазначив, що у кнесеті Ізраїлю навряд чи рядовий депутат сяде у крісло президента або прем’єра. Бродський усіма силами демонстрував, що хоче вдарити Кендзьора, проте врешті-решт просто обплював опонента.

6: ВИКОРИСТАНИЙ І ВИКИНУТИЙ

Близько року тому в інформпросторі прогриміла провокативна прес-конференція тодішнього Державного Секретаря України (саме так він рекомендував пресі титулувати себе у спеціальному циркулярі) Олександра Зінченка. Він заявив про корумпованість найближчого оточення Президента Віктора Ющенка, про те, що політики, названі згодом „любими друзями” (Порошенко, Третьяков енд компані), „цинічно реалізують план використання влади у власних цілях”. Пообіцяв надати докази. І подав у відставку.

Оглядачі вважали і вважають „провокацію” Зінченка складником масштабної інформаційної спецоперації з дискредитації як „любих друзів”, так і самого Віктора Ющенка з боку команди Юлії Тимошенко. Адже ту саму інформацію практично дослівно повторили і Михайло Бродський, і Олександр Турчинов, і сама Юлія Тимошенко.

Називати вчинок Зінченка провокацією без лапок дає підставу той факт, що правоохоронним органам так і не було надано жодних доказів корумпованості названих ним політиків, окрім роздруківок статей з інтернет-сайтів. Але ні депутатства, ні якихось інших посад Зінченко за свої послуги так і не отримав. Важко сказати, наскільки достовірною є інформація про готовність такої небідної донецької людини, як Сергій Тарута, виділити кошти на розбудову „партії імені Зінченка”.

7: А „ДОНИ” МОРОЗА – КУПИЛИ!..

Минулого місяця депутат від фракції БЮТ, він же багаторічний редактор газети „Свобода” Олег Ляшко провів дуже гучну прес-конференцію, на якій заявив, що передав у Генпрокуратуру запис телефонної розмови представника Партії Регіонів Андрія Клюєва зі співрозмовником у Москві на ім’я Рубен. У ній нібито йшлося про те, що А.Клюєв заплатив О.Морозові $300 млн. за „розвал демократичної коаліції”, а також як „аванс за імпічмент Президенту В.Ющенку, котрий Партія Регіонів разом з соціалістами збирається ініціювати у грудні цього року”. Крім того, Ляшко заявив, що має запис ще однієї розмови – між соціалістом М.Рудьковським та тим же А.Клюєвим, яка свідчить про наявність між ними близьких ділових стосунків.

Щоправда, Генпрокуратура заперечила факт передачі їй таких записів. А коли почали розбиратися з їхнім походженням, то воно виявилося традиційним для бютівських інформаційних провокацій – якийсь інтернет-сайт.

8: СПАЛЮСЯ ЗА ЮЩЕНКА!

19 квітня 2001 року народний депутат, тодішня рухівка Лілія Григорович влаштувала справжню яскраву виставу в сесійній залі ВР. Вона вийшла до трибуни з плакатом, який закликав підтримати тодішнього прем’єр-міністра Віктора Ющенка. Якраз відбувалося голосування за прийняття постанови про незадовільну оцінку роботи кабінету Ющенка. Лілія Григорович дістала пляшечку нібито з легкозаймистою рідиною, облила себе й зробила паузу. Депутати підхопили її попід руки й вивели із зали засідань.

9: ГРАНТОЇДСЬКА МІШУРА

Найгучнішою „провокацією” новітніх українських комуністів наші респонденти вважають 15-хвилинний виступ у грудні 2004 року на засіданні ВР депутата Валерія Мішури, присвячений тим „жахам”, які коять в Україні найняті та проплачені американським імперіалізмом „грантоїди”.

Час для виступу Мішурі надали п’ять фракцій, серед яких СДПУ(о), "Трудова Україна", "Регіони України", "Демініціативи" та КПУ. Мішура заявив, що в Україні існує система грантів, "направлена на просування західних суспільних політичних цінностей, відкритого впливу на процеси, підтримку певних сил, які стали лобістами західних цінностей".

Щоправда, журналісти швидко нагадаливірному ленінцю, що він і сам неодноразово користувався західним грантами.

10: МАЙОНЕЗНА БОМБА

31 березня 2004 року під час роботи Міжнародного форуму громадських правозахисних організацій “Права людини на виборах”, який проводився у готельному комплексі “Русь”, активіст “Братства” атакував презервативом з майонезом американського мільярдера Джорджа Сороса, який, за словами „братчиків”, „приїхав в Україну з намірами спонсорувати підривні дії опозиції в її намаганнях здійснити державний переворот за грузинським сценарієм”. Майонезна “бомба” вдарила мецената в ліве вухо.

Роботу форуму було перервано на півгодини, Сороса довго відмивали. Але після першої атаки, як тільки-но він почав висловлювати на камери своє ставлення до події, його було вдруге атаковано презервативом з майонезом. Українські та світові ЗМІ забезпечили провокації та її організатору лідеру “Братства” Дмитрові Корчинському широкий піар.

Микола Писарчук

УНІАН в Google News