Як уникнути виборів без вибору

Досвід проведення торішніх дострокових виборів Верховної Ради свідчить, що реальний старт цьому процесу дасть не президентський указ, а консенсус провідних парламентських сил...

Політична ситуація в країні все більше нагадує нарив, який намагаються відкрити хірургічним шляхом. Прагнення окремих політиків до дострокових парламентських виборів навряд чи буде врівноважене небажанням інших випробовувати долю. Парадокс ситуації в тому, що ідея переобрання парламенту не користується популярністю, хоч і сам законодавчий орган слави і популярності у виборців не здобув.

Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко

На сьогоднішній момент український політикум розвивається під впливом двох векторів: бажання Віктора Ющенка позбавити Юлію Тимошенко прем`єрського портфеля і прагнення прем`єра на максимально тривалий термін зберегти за собою важелі реальної влади в країні. Все інше – декорації і мішура, і навіть великі політичні сили (Партія регіонів, наприклад) часто виступають у ролі статистів. При цьому глави держави і уряду вимушені діяти в системі координат, сформованих  політичною реформою 2004 року. І Ющенко, і Тимошенко неодноразово виявляли своє невдоволення нею, але так і не змогли вжити реальних заходів з формування збалансованої системи державного управління.

Досвід проведення торішніх дострокових виборів Верховної Ради свідчить, що реальний старт цьому процесу дасть не президентський указ, а консенсус провідних парламентських сил. У нинішніх умовах проведення позачергових виборів законодавчого органу може стати безглуздим і нещадним для країни. Існуючі правила гри не дозволяють сподіватися на кардинальні зміни. Наприклад, малоймовірно, що в невигідному для себе становищі знову захочуть опинитися навчені гірким досвідом перебування в опозиції регіонали. Та і БЮТ, який декларує бажання і здатність набрати 51% голосів виборців, не буде поспішати пірнати в швидкоплинну кампанію, прихована мета якої – видалення Тимошенко з поста прем`єра – очевидна для всіх, хто цікавиться політикою. З іншого боку, у президентського Секретаріату відсутні упередження щодо можливості перенесення дати голосування. Поки Банковій вдалося асиметрично відреагувати на створення ситуативного альянсу БЮТ і Партії регіонів, який загрожував президентському спокою. Демонтаж коаліції демократичних сил був виконаний чітко і злагоджено, і ініціатива опинилася в руках Ющенка і його команди.

Навряд чи президентські стратеги не розуміють, що сьогодні настав час для великої політичної гри. Вона не обмежена рамками законодавства і нормами моралі, більш того – у випадку успішної реалізації може стати прецедентом для наступних поколінь українських політиків. Мова про те, що, шантажуючи законодавців можливістю розпуску парламенту, президент Ющенко міг би добитися внесення серйозних змін до законодавства. Ці перетворення, треба сказати, не назріли, а вже перезріли. Дійсно, для них знадобиться чимало часу, але не варта справа заходу.

Про відміну норми про необхідність формування коаліції для забезпечення легітимності парламенту вже заговорили бютівці, які публічно настраждалися від непослідовності своїх політичних партнерів. Закриті списки для участі партій і блоків у парламентських виборах також зарекомендували себе як явище, що вбиває парламентаризм. Обидві норми – про створення коаліції і про закриті списки – були механічно перенесені із законодавства демократичних держав, і не враховують ані рівня розвитку вітчизняної політичної системи, ані традицій політичної культури. Мажоритарні вибори або відкриті пропорційні списки – не так принципово, але збереження закритих списків зробить Раду ще непопулярнішою. Необхідно позбавитися двозначності тлумачення процедури розпуску Верховної Ради, зробити її зрозумілою середньостатистичному громадянинові, який має право знати, що відбувається на Печерських пагорбах. Корисною буде і політична дискусія про розміри прохідного бар`єру на парламентських виборах, так само як і ліквідація недіючих і законсервованих політичних партій.

Змін вимагатиме і політична мораль. Симпатії і ідеологічні переконання слуг народу часто змінюються з калейдоскопічною швидкістю, виборці просто не встигають відзначити для себе зміну кольору того чи іншого президентського фаворита, який враз став опозиціонером. Українським політикам добре було б привчитися починати нове життя не із зайнятих у старій якості позицій, а з нуля. Тоді ми і відставки міністрів з політичних або моральних мотивів, звичні для Європи, побачимо, і від зміни і без тонкого шару державних управлінців після кожних виборів відмовимося.

Чи готовий президент Ющенко до такої тривалої політичної процедури? Годі й  сумніватися, що у нього є спокуса достроковими виборами Верховної Ради вирішити кілька власних проблем. Але у такому випадку Вікторові Андрійовичу доведеться змиритися з тим, що останній відрізок своєї каденції він проведе в несприятливих умовах – непопулярний Президент, що хоче залишитися на другий термін, мобілізує своїх опонентів. Треба сказати, що у глави держави є всі передумови спробувати переконати парламентаріїв у необхідності узгоджених дій у модернізації законодавства. Політична реформа 2004 року, як усі пам`ятають, була проголосована в умовах вируючої помаранчевої революції. Сьогодні ж країна опинилася на порозі затяжної виборчої кампанії, проведення якої без зміни існуючих правил втрачає будь-який сенс. Аргументом для участі  решти учасників політичного процесу в модернізації законодавства і системи управління могло б стати повторення схеми 1994 року: проведення парламентських і президентських виборів з розривом у декілька місяців. Тоді б у січні 2010-го переможець мав би шанс одержати все. Чи ризикне Ющенко? Чи ризикнуть його конкуренти і опоненти?  Певно, спершу їм доведеться подолати взаємну недовіру, а це сьогодні куди складніше за розробку нових законів.

Євген Магда