Олексій Коган: Мене вважали американським шпигуном, бо я просував усе талановите українське

Олексій Коган: Мене вважали американським шпигуном, бо я просував усе талановите українське

Дати звання Народного артиста Кіркорову – плюнути в очі Ніні Матвієнко... Якого націоналізму ви хочете від людини на прізвище Коган?.. Інтерв`ю

Маю багато друзів у Росії, але в НАТО спокійніше... Дати звання Народного артиста Кіркорову – плюнути в очі Ніні Матвієнко... Якого націоналізму ви хочете від людини на прізвище Коган?

Олексій Коган – один з найвідоміших українських музичних радіоведучих. У різні роки працював на радіо «Промiнь», «Континент», «Ностальжі», «Супернова». Зараз веде програми на «М’юзик радіо» й «Радіо Эра FM».

Він організатор вечорів джазової музики та українських джазових фестивалів.

Олексій Коган відповів на запитання УНІАН.

УКРАЇНА – ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ВАРЕНИКИ Й САЛО, ЯКЕ ТАК СЛАВИТЬ ПОПЛАВСЬКИЙ

Пане Олексію, незабаром, 17–19 жовтня, відбудеться фестиваль Jazz in Kiev 2008, який Ви організуєте. Цей фестиваль Ви анонсуєте як безпрецедентну подію в Україні. Якою ціною Вам доводиться організовувати Jazz in Kiev?

Олексій КоганХороше запитання – якою ціною? Не страшною. Не кокетуватиму, я роблю це з любов’ю до цієї справи.

Так, крові багато… Ми ж не маємо досвіду організації фестивалю. Досі ми проводили лише концерти.

Торік ми мали гарну репетицію – мій ювілей. Там виступало 14 ансамблів і виконавців протягом п’яти годин. Це фактично був мініфестиваль. Цього разу в нас буде сім приїжджих колективів і півтора колективу. Тобто він буде змішаний – росіяни з Нью-Йорка, двоє українців і один темношкірий виконавець. А також місцевий гурт Олексія Фантаєва з новим проектом і за участю спеціально запрошеного бразильця.

До нас ніхто ще не робив покази джазових фільмів, ніхто не працював з дітьми, не робили негучні, маленькі презентації альбомів.

У тому, що ми робимо, немає помпи, пафосу. Усе-таки на тлі масової культури, сучасної музики є люди, які хочуть слухати щось інше, і ми працюємо саме для таких людей, для музикантів. Ми цього не приховуємо.

Один з моїх учителів на радіо, нині покійний Олег Горський, казав: «Олексію, коли ти працюєш в ефірі, не забувай, що серед твоїх слухачів можуть бути люди з вищою освітою».

Я не знаю, чи можна заробляти на джазі, але виходити на нуль, при правильній організації – можна. Тобто Jazz in Kiev слухачеві туфту не підсуне.

Давайте будемо об’єктивними, жодного разу за історію України в Києві не було джаз-фестивалю, який би був гідний рівня європейської столиці. Але про це краще говорити після завершення фестивалю.

Ми хочемо, аби Україна асоціювалася в іноземців, у людей, які живуть у сучасній Україні, не тільки з вишиванками, шароварами, писанками і народною музикою.

Україна… Вона ж сучасна… Є Андрухович, є Карпа, є сучасні митці-художники, а не тільки вареники й сало, яке так славить Поплавський. Ну нехай собі буде масова культура… Я ніколи не кажу «попса», не хочу когось принизити, проте потрібно зрозуміти, що є інші люди.

Ми на кожному кроці кричимо, що живемо в демократичній державі. А яка ж це демократична держава?! Хіба ви можете послухати в повному обсязі гарну фольклорну музику? Ні. Класичну? Ні. Нормальний рок? Також ні. Усе популярна музика. Це правильно? Ні, неправильно. Тобто плюндруються смаки людей.

Ректор каже, що не співає, що в нього душа співає… Ну добре, але якщо я це не хочу слухати. Я як громадянин повинен мати право на щось інше.

Зомбування було вже 70 років, але на вулиці вже ХХІ століття.

А ми хочемо дати людям можливість вибирати.

Часом на телебаченні люди, які на джазі не знаються, поставлять якийсь жопкінхор і кажуть, що це джаз… А хтось увімкне ТВ і скаже: «Ой, це джаз? Яке лайно!» – і вимкне телевізор. Проте в нього в голові вже відклалося, що джаз – це лайно. Тому що він не бачив і не чув того, що є найкращими зразками. Бо за хороші зразки з авторськими правами потрібно платити, а роблять так – аби було.

А воно так і виходить, і люди так виховуються.

Телебачення і радіо давно стали такими, які не виховують.

Чи можете Ви провести межу між шароварщиною і справжньою українською культурою?

Ось на вас непогані джинси... Ви ж можете відрізнити погані джинси від хороших. Гадаю, я відповів на ваше запитання.

Розумієте, українські пісні – це не тільки «Несе Галя воду» і «Ой на горі два дубки». Є пісні, які співає фольклорний гурт «Древо», є архаїка і справжня автентична музика.

Можна завжди відрізнити справжні гроші від фальшивих. По-іншому я не знаю, як відповісти на це запитання.

Хтось сказав, що шароварщина – це тоді, коли міністр культури представляє Україну за кордоном…

Так, не можна показувати за кордоном тільки те, що подобається міністерству культури.

Проте в мене величезні сподівання на Василя Вовкуна.

Я ніколи не забуду, як його цькували, коли він був режисером «Слов’янського базару». Він показував хор «Київ», «Мен Саунд», була гарна програма. Але знайшлися люди, які сказали, що це щось таке собі, що потрібно Вєрку Сердючку, Ані Лорак…

Я не проти Вєрки Сердючки! Для мене Андрій Данилко набагато талановитіший, ніж деякі наші так звані зірки.

Є багато речей, які дратують, але я намагаюся бути розумнішим і спокійнішим. Мені часом сумно стає, що я найкращі роки свого життя загубив на цей джаз і на цю музику. Бо є ще чимало цікавих речей у житті… Я мало читав, подорожував. Будь-які подорожі були пов’язані з роботою. У мене є кілька місць у Амстердамі, Чикаго, Польщі, де я можу з’явитися сам і провести півтори години на вулиці, просто роздивляючись людей, які проходять повз мене. Від цього отримую величезну насолоду.

МЕНЕ НАЗИВАЛИ АМЕРИКАНСЬКИМ ШПИГУНОМ, БО Я ПРОСУВАВ УСЕ ТАЛАНОВИТЕ УКРАЇНСЬКЕ

А яке Ваше найулюбленіше місто?

Київ! Один великий артист сказав: «Батьківщина там, де сплять твої діти». А мої діти та онуки сплять у Києві.

Особисто для мене, словосполучення «український джаз» звучить неприродно…

Абсолютно згоден. Я часто це чую…

Скажу те, що кажу всім. Ще за радянських часів працював музичним редактором і ми готували проект «Танці народів ССР». Прийшли консультанти до нас… Була якась одна зі східних республік, не пам’ятаю, яка саме, де немає такого поняття? як «танець», є просто культура...

Що таке фламенко? Це танець? Ні. Є вірш фаламенко, є танець фламенко, тобто це спосіб життя. Є вірші танго, є танці танго, є пісні танго, є музика танго. І танго в паризьких салонах з аргентинським танго не має нічого спільного…

Так само й в Україні… У нас є стільки багато гарного, звідки можна черпати й черпати, як нафту в Кувейті. Але ніхто до цього не ставиться природно.

Те, що показують на конкурсах художньої самодіяльності київської, рівненської, луцької області – не те. Справжня фольклорна музика зарита набагато глибше.

Те, що робить Скрипка, дуже добре, а фестиваль «Країна мрій» – це взагалі прорив. Виявляється, музика південних сербів, кельтів, циган, африканців дуже популярна серед молоді. Там є ритм…

Але є також першокласний комерсант Горан Брегович. Що він зробив свого? Нічого. Він просто влучно використав музику циган Південної Сербії. Але зробив це як слід, ще й копійчину на цьому заробив.

Це питання самоідентифікації і самоповаги.

Я завжди згадую свою рідну Україну, коли відвідую село Желязова Воля і будиночок Шопена. У поляків – наших сусідів, є чого повчитися. Там можна придбати все: диски Шопена, ноти Шопена, бюстики Шопена, можна навіть концерт послухати. А я не пригадую, аби в музеї Шевченка був якийсь штатний працівник, який би читав його вірші.

Ось це і є питання самоповаги.

Мене на радіо називали американським шпигуном… Це вже якась патологія, тому що все талановите, що було українське, у програмах звучало. Усі музиканти несли мені свої роботи.

У цьому напрямку працюють чесно Млада, Марина Юрасова, Іван Тараненко, який не має пристойного запису, фольклорний гурт «Древо», Роман Гриньків...

Наприклад, Пісня про рушник – ну це вже такий ґрунт для імпровізації!.. Проте найкраще на сьогоднішній день Пісню про рушник у джазі зіграв азербайджанець – нині покійний Вадіф Мустафа-заде.

Розумію, українці, можливо, бояться, бо переплюнути Вадіфа буде тяжко.

Він прослухав цю пісню двічі по радіо, сидячи в готелі.

НЕ ЗНАЮ ЖОДНОГО ДЕПУТАТА ЧИ УРЯДОВЦЯ, ЯКИЙ БИ ХОТІВ ЗМІН НА КРАЩЕ ДЛЯ НАРОДУ, – ЗАС...ЦІ ВОНИ

Тоді в чому наша проблема, на Вашу думку?

Олексій КоганПроблема… Ну, треба себе поважати. І все! А звідси буде і мова, і ставлення до неї.

Ви знаєте, цьому прогресу передусім заважають політики та ідеологи. Це найстрашніші вороги прогресу, тому що ідеологія потрібна тільки їм.

Усі знають, як не треба, а ніхто не знає, як треба. Зажди шукають винних, а там уже хто хочеш – євреї, ляхи, москалі.

А самі Ви політикою не цікавитеся?

Зовсім. Я лише розумію, що я в багнюці по вуха. На жаль, не знаю, жодної людини в українському парламенті та уряді, яка хоче якихось змін для народу.

Вони всі брешуть, проте найстрашніше те, що вони свято вірять у те, що брешуть. Їхня брехня уже стала високої якості, кваліфікованою.

І на вибори не ходите?

Ходжу, але завжди голосую проти всіх. Просто, аби моїм голосом ніхто не скористався.

Люди забули про звичайнісінькі банальні цінності, такі, як совість.

Я часто їх бачу, коли літаю за кордон, коли вони виходять з бізнес-класу, їх зустрічають біля трапу, бо ж воно не може пронести свою дупу п’ять кроків уперед.

Кажуть, що вони слуги народу, та засранці вони! Їм потрібно надавати просто по сраці... Як можна блокувати трибуну, нічого стільки часу не робити, отримувати таку зарплатню й розповідати, як вони хвилюються за народ…

Коли була Помаранчева революція – а живу на Хрещатику, – то все відбувалося на моїх очах. Моя дружина водила додому людей, поїла, годувала студентів. Я вірив людям, які стояли на Майдані, але не тим, хто на трибуні.

МАЮ БАГАТО ДРУЗІВ У РОСІЇ, АЛЕ В НАТО СПОКІЙНІШЕ

Ви за вступ України в НАТО?

Як людина миролюбна, я б хотів, аби Україна мала такий статус, як Швейцарія, тобто нейтральний.

Але бути хатою скраю нам, мабуть, не вийде, тому, якщо вибирати… У мене багато друзів у Росії, проте мені здається, що в НАТО було б спокійніше.

Повернемося до музики… Джаз – це символ свободи, рок – теж є символом свободи. Що є більшим символом свободи?

Не хочу ображати рок-музикантів…

Якщо бути чесним, то гроші є теж символом свободи. Було б у мене багато грошей, я б робив такі фестивалі щомісяця.

Насправді завжди все впирається в гроші. Бо що таке рівень свободи, коли людина може жити, де вона хоче, коли по радіо вона слухає те, що хоче. Неможливо не погодитися з думкою – країна вільна, процвітаюча, коли в цій країні добре і старим, і дітям. У нас гарно старим? Я так не думаю. А дітям? Не завжди.

Моя онучка два дні походила в дитячий садочок і вже дома, бо застудилася. А якби в нас була французька система, де, коли багато дітей відвідують садок, вихователь отримує більше, менше дітей прийшло – менше. І вона не буде двадцять носів однією серветкою підмахувати. Бо дбатиме про свої гроші.

З якого регіону українці мають найкращий смак у музиці?

Це стовідсоткова провокація. Найкраща українська супергрупа, яка колись була, «Фест», складається з представників різних регіонів – з Червонограда (Львівська область), з Краматорська, Києва, Горлівки.

Найкращий український гітарист Володя Шабалтас – із Харкова, Наталя Лебедєва – киянка.

Можливо, освіченішими були львів’яни, бо була Польща поруч.

Пам’ятаю, як Леонід Гольштейн, коле ще був Радянський Союз, їздив у Львів писати з телевізора концерти американських, європейських джазменів, які проводилися в Польщі. Потім показував їх тут.

Проте є інший закон – хочеш бути популярним, маєш здобути популярність у столиці.

ДАТИ ЗВАННЯ НАРОДНОГО АРТИСТА КІРКОРОВУ – ЦЕ ПЛЮНУТИ В ОЧІ ТАРАСУ ПЕТРИНЕНКУ, НІНІ МАТВІЄНКО

Український музичний ринок вщерть переповнений попсою, і її шаленими темпами продовжують штампувати, створюючи все більше сумнівних гуртів з напівоголеними дівчатами. Чи просто після цього популяризувати джаз в Україні?

Ці речі не перетинаються... Якщо буде культура, люди самі обиратимуть.

Ну навіщо ходити строєм, рядами й колонами?!

Мене дивує підхід до державного визнання, присвоєння звань Народного артиста України. Хто в нас його отримав? Філіп Кіркоров. При чому тут Кіркоров до України? Дати йому звання народного – це плюнути в очі Тарасу Петриненку, Ніні Матвієнко.

А що Ви думаєте про похід культурних діячів у політику, зокрема Святослава Вакарчука?

Я Славу знаю дуже добре… Нещодавно з ним розмовляв, він мене запрошував на свій новий проект.

Можу одне сказати: мені його шкода, я б так не вчинив...

Я вже багато розказував, що мріяв про джазове радіо. Мені казали: «Чуваче, хочеш радіо? Нема проблем. Але десять місяців ти робиш усе, що хочеш, а два місяці ми казатимемо тобі, що робити». Я одразу відповів: «До побачення, далі нічого не обговорюється».

Вибачте, але гроші для мене пахнуть! Якщо це пов’язано з політикою, – не візьму. Я вже в такому віці, коли за свої вчинки потрібно відповідати.

Проте мушу бути чесним… Знаєте, кажуть: «Якби тебе фашисти спіймали під час Другої світової, видав би своїх?» – я відповідаю чесно: «Не знаю». Мені хочеться вірити, що ні, але не знаю.

ЯКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ ВИ ХОЧЕТЕ ВІД ЛЮДИНИ НА ПРІЗВИЩЕ КОГАН?

Ви націоналіст?

Олексій КоганЯ не націоналіст. Проте я за те, щоб люди, які хочуть бути в парламенті, знали українську мову. Я не розумію росіян, мені литовська, естонська позиція ближча.

Ну як можна говорити про націоналізм з людиною на прізвище Коган?! Моя мати стовідсоткова єврейка, тато на три чверті українець, а на чверть поляк. Моя бабуся – чистокровна полька. Але в моїй родині ніколи не було з цього проблеми… З мамою він розмовляв російською, а коли телефонували його батьки, переходив на українську – не тому, що вони були націоналістами, а тому, що мій дідусь говорив українською, а бабця – 20 слів українських, а десять польських.

Часом у ефірі я можу бути таким собі їжачком, коли деякі слухачі зателефонують, подякувати мені за мою українську, а потім завжди настає коротка пауза. Я їх запитую: «А що вас турбує? Моє прізвище?» Або ще: «Чому ваші гості говорять “на російській мові?”. Я відповідаю: «Шановний, ви самі спочатку вивчіть українську».

Я ніколи не скажу «міроприємство», «на протязі» і так далі.

Надзвичайно задоволений, що нянечка моєї онуки спілкується з нею виключно українською.

Не маю нічого проти націоналізму, проте я не згоден з позицією партії «Свобода». Не люблю, коли кажуть, що в парламенті має бути 79% етнічних українців… Перепрошую, а хто це має визначати?!

Мені тут ближчий Бердяєв, який сказав: «Якщо ти зневажливо ставишся до інших націй, ти не можеш називатися інтелігентом».

Щодо мови… Мій викладач колись казав: «Шановні, вивчайте мову, бо вона не винна, що ви її не знаєте».

Розмовляла Оксана Климончук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter