Ім’я нового спікера – це відповідь на питання, чи будуть вибори
Ім’я нового спікера – це відповідь на питання, чи будуть вибори

Ім’я нового спікера – це відповідь на питання, чи будуть вибори

10:46, 18.11.2008
8 хв.

Чи готові ви за грошову винагороду проголосувати за ту чи іншу партію, погодившись на певний контроль з боку організаторів «акції»? Понад 66% опитаних сказали “так”...

Чи готові ви за грошову винагороду проголосувати за ту чи іншу партію, погодившись на певний контроль з боку організаторів «акції»? Понад 66% опитаних сказали “так”...

Верховна РадаВідставка спікера Верховної Ради України викликала хвилю дискусій в експертному середовищі та серед громадськості, основною квінтесенцією якої став пошук відповіді на питання: кому це було вигідно й чому? Парадоксальність ситуації полягає в тому, що будь-який запропонований варіант відповіді теоретично матиме право на існування. Адже вітчизняний політичний процес у його публічній частині, а також система непублічних домовленостей та інтриг є настільки складними та заплутаними, що достатньо переконливу аргументацію сьогодні можна підвести під будь-яке, навіть найбільш сенсаційне припущення.

Саме тому ми пропонуємо перемістити акцент дискусії в дещо іншу площину – а що далі?

Відео дня

Зрозуміло, що без свого голови український парламент де-юре позбавлений будь-якої можливості виконувати головну функцію, покладену на нього Конституцією – ухвалювати закони. Адже в статті 94 Основного Закону чітко сказано, що прийняті Верховною Радою закони підписує і подає Президентові України саме голова парламенту, а не, наприклад, хтось із його заступників. Можна нескінченно довго обговорювати й навіть голосувати проекти законів, у тому числі й ті, які будуть подані урядом для подолання кризи в економіці, але на підпис Президентові їх подавати буде просто нікому.

Обезголовлений парламент містить ще одну пастку – для тих, хто не полишає надію залишити країну не лише без спікера Верховної Ради, а й позбутися чинного прем’єр-міністра. У тій таки Конституції (стаття 88) зазначено, що голова парламенту підписує не лише закони, а й інші акти, прийняті Верховною Радою. Іншими словами, якщо та сама ситуативна більшість у складі Партії регіонів, КПУ, Блоку Литвина та представників Єдиного центру, які входять у фракцію НУ–НС, раптом вирішить ухвалити постанову про висловлення недовіри Юлії Тимошенко, яка тягне за собою її відставку, то очікуваного результату така дія не принесе. Адже для набуття чинності відповідна постанова потребуватиме підпису того-таки відсутнього Голови Верховної Ради.

Абсурдності до цієї проблеми додає неможливість розв’язати її шляхом проведення дострокових виборів. Навіть у разі виникнення політичної волі в більш як 225 депутатів передбачити бюджетне фінансування дострокових виборів у бюджеті на 2009 рік, такий закон, як і, власне, усі інші, до кращих часів припадатиме пилом у сховищах парламенту, чекаючи на підпис його голови.

Як бачимо, на сьогодні вітчизняний парламент, поки в ньому немає голови, нагадує радше дискусійний клуб за бюджетні кошти, ніж хоча б примару представницького законодавчого органу держави.

Зрозуміло, що тривале збереження такого статус-кво не вигідне основним парламентським політичним гравцям, адже з кожним днем непрацездатності законодавчого органу цілком очевидно наростатиме антипатія виборців до політичних сил, представлених у ньому. Саме тому обрання нового спікера Верховної Ради сьогодні є принциповим питанням як для парламентарів, які відправляли Арсенія Яценюка у відставку, так і для тих, хто цій відставці намагався запобігти.

Якнайшвидше обрання спікера парламенту є принциповим питанням з огляду й на інші обставини. Очолюючи уряд, Юлія Тимошенко фактично несе відповідальність за результати боротьби з економічною кризою, яка набирає оберти в країні. Для вжиття ефективних заходів самих підзаконних актів (постанов Кабміну) явно недостатньо, потрібно ухвалювати закони щодо урядової політики в цілих секторах та галузях економіки – АПК, хімічній промисловості, металургії тощо.

З іншого боку, як вже ішлося вище, за відсутності спікера парламент практично позбавлений можливості відправити прем’єр-міністра у відставку, чого прагне Партія регіонів і, ймовірно, оточення Віктора Ющенка.

Водночас обрання нового спікера саме по собі здатне завести ситуацію в глухий кут, а для окремих політичних сил та їхніх лідерів узагалі може означати політичне самогубство.

Олександр Лавринович
Серед кандидатур, які хоча б теоретично могли би бути підтриманими в сесійній залі, як уже багато писалося, перші місця посідають нинішній віце-спікер, представник Партії регіонів Олександр Лавринович та два колишні голови парламенту – «найнезалежніший» представник фракції НУ–НС Іван Плющ і лідер блоку свого імені Володимир Литвин.

У випадку з Лавриновичем теоретично можна було б сподіватися на підтримку тих же депутатів, які відправили у відставку Яценюка. Слабкою ланкою виявляється лише Блок Литвина, який на місці спікера бачить виключно власного лідера.

Плющ
Кандидатура Плюща ситуативно могла б об’єднати навколо себе дві фракції парламенту – Партію регіонів та НУ–НС і відкрити шлях до проведення дострокових виборів шляхом ухвалення необхідних законів. Зрозуміло, що БЮТ такі перспективи не підтримуватиме, натомість для президентської помаранчевої фракції альянс із Партією регіонів у голосуванні за спікера може виявитися фатальним – виборці цього не зрозуміють.

Кандидатура Литвина може бути прохідною за умови створення коаліції будь-якого формату – але тільки на тривалий термін. Адже малоймовірно, що він погодиться стати “одноденним” спікером заради забезпечення організації дострокових виборів.

Таким чином, чи не єдиним прийнятним виходом із нинішньої ситуації для парламентських політичних сил залишаються дострокові вибори. Очевидно, що рано чи пізно усвідомлення цього, у тому числі й публічне, прийде до всіх політичних сил, представлених у парламенті, після цього механізми для їх легітимного проведення таки будуть знайдені. Слово – за громадянами України...

Проте результати соціологічного опитування, проведеного в середині жовтня в одному з обласних центрів центральної України, змушують замислитися... Зокрема респондентів (вибірка перевищила 4 тис. осіб) попросили дати відповідь, чи готові вони за грошову винагороду проголосувати за ту чи іншу партію або блок, при цьому погодившись на відповідну форму контролю з боку організаторів «акції». Результати виявилися більш ніж приголомшливими: за умови, якщо пропонована сума перевищуватиме 100 грн., гарантовано проголосувати за партію-покупця голосу погодилося понад 66%! І це при тому, що більш як 80% опитаних висловили негативне ставлення до учасників перегонів, котрі намагатимуться купувати голоси заради перемоги на виборах.

Висновки невтішні. По-перше, області центральної України до певної міри відбивають позицію решти регіонів держави. Тому з високою ймовірністю можна говорити про те, що на загальноукраїнському рівні відсоток громадян, готових продати власний голос, сягне близько 70%.

По-друге, непокоїть потенційна чисельність «продавців» голосів саме в обласних центрах. Адже у великих містах рівень доходів, а також освіченості людей є вищим, ніж у середньому по Україні. Отже, можна прогнозувати, що в сільській місцевості та в невеликих містах відсоток охочих «заробити» в день голосування буде ще вищий.

І нарешті, з посиленням економічної кризи, яка неминуче призведе до зростання безробіття й падіння загального рівня доходів українців, можна сміливо говорити про потенційне збільшення кількості громадян, готових продавати свій голос, а також про зменшення його вартості.

Як бачимо, і дострокові вибори навряд чи призведуть до позитивних змін... Проте чи будуть дострокові вибори, ми зможемо дізнатися, можливо, дуже скоро – разом обранням нового спікера парламенту.

Олег Килимник, директор соціально-економічних програм Центру політичного консалтингу

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся