А Кучма, виявляється, добрий, і навіть друг журналістів

Віктор Небоженко дотепно висловився в тому сенсі, що писати про Кучму - це все ж таки краще, ніж займатися передвиборчою кампанією Литвина...

Журналіст УНІАН побував в Російському медіа-центрі на лекції-диспуті Костя Бондаренка, присвяченій життєдіяльності екс-президента. Судячи з усього, вже надійшла перша заявка на роль біографа екс-президента, який хоче допомогти Леоніду Кучмі відмити його заплямований образ.

Чому власне Леонід Кучма став музою загалом авторитетного історика і політолога Костянтина Бондаренка?

Це питання ставили собі присутні. Його поставив лекторові й експерт Віктор Небоженко, який дотепно висловився в тому сенсі, що писати про Кучму - це краще, ніж займатися передвиборчою кампанією Литвина. (Відомо, що Кость Бондаренко працював політтехнологом у передвиборному штабі блоку «Ми»).

Сам Костянтин Бондаренко сказав, що він готує книгу про екс-президента, яка насправді буде книгою про ту історію, яку прожила наша країна за років Кучми, депутата, прем`єра, лідера опозиції, Президента. Це спроба крізь призму Кучми оцінити історію, яку ми пройшли. Адже всі політичні лідери вийшли з костюма від Бріоні Кучми, як письменники з гоголівської шинелі. Всі вони - діти Кучми.

Коли журналісти напряму запитали Костянтина, чи є його книга спробою цивільної реабілітації колишнього президента, він зауважив, що це спроба історичної реабілітації.

На запитання про те, чи не фінансує книгу сім`я Леоніда Кучми, Костянтин Бондаренко відповів, що це проект його Інституту управління ім. Горшеніна.

А чи так поганий хлопчик?

«Донедавна правилом гарного тону вважалося - уїсти Кучму… Він постав як такий собі антипод нинішньої влади. Немовби рафіноване зло. Виник ярлик «кучміст», але при цьому відсутні судові позови до Кучми, дослідження його діяльності. Поступово з Кучмою відбувається та сама трансформація, як після розвінчання культу Сталіна або шельмування епохи Брежнева. На нього перестають дивитися як на суспільне зло. Доводитися чути: а було б краще, якби Кучма пройшов на третій термін…» (З лекції Костя Бондаренка).

В цілому, під час читання лекції ніхто не перебивав автора. Але щиро хотілося б побачити хоч би одну людину або діючого політика, який пошкодував, що Леонід Данилович не залишився на третій термін.

«З приходом Кучми до влади з`явилася надія на розвиток ЗМІ. При ньому було засноване «Дзеркало тижня», при ньому ж з`явилися інші видання. Політична журналістика досягла свого піку саме при Кучмі. Тоді інтерес до неї був величезний, і тоді вона була більш багатовимірною». (З лекції Костя Бондаренка).

Кореспондент УНІАН нагадав, що в 1998 році була закрита опозиційна газета «Всеукраинские ведомости». Єдина народна опозиційна газета. Потім в Україні вже не було видання, яке б публікувало новорічний звернення народу до українського президента, комікси на істеблішмент і чудові карикатури типу «Пилите, Шура, они золотые». (Йшлося про двері палацу «Україна». Двері на картинці пиляли президент Кучма і прем`єр Валерій Пустовойтенко. Опозиція тоді заявляла про колосальні зловживання власті під час ремонту палацу «Україна»). Хтось з великих сказав, що єдиний мирний шлях знищити диктатора, це зробити його смішним в очах народу. Газеті «Всеукраинские ведомости», невдовзі закритій Кучмою, це вдавалося.

На висловлене вголос зауваження Костянтин Бондаренко сказав, що «Кучма починав як демократ. Кажучи про сплеск розвитку ЗМІ, я мав на увазі період з 1994 до кінця 1996 року. Кінцевою точкою цією періоду демократії було ухвалення закону про інформацію. З кінця 1997 року починається наступ на ЗМІ, була розгорнена кампанія із створення позитивного іміджу Президента. І багато хто розумів це так, що слід зігнути спину ЗМІ, і лише тоді почнуть писати добре».

Фінальним зауваженням до теми ЗМІ стоїть зробити те, що гласність до України повернулася тільки після зникнення Гії Гонгадзе. Хоча ім`я Георгія жодного разу не прозвучало на цьому диспуті.

«Життя олігарха більш небезпечне, ніж життя журналіста»

«Що ми мали в 1992 році? Що було на вході в 1992 році, і що одержали на виході? Необхідно вивчити економіку України, політичну систему, соціальні проблеми, які були характерні для початку 1990-х років і необхідно подивитися, що він залишив після себе. Його головна вина у тому, що він розбестив владу. Але були об`єктивні передумови, які пояснювалися тим, що в Україні дотепер не завершений процес накопичення капіталу. Кучма діяв як директор і представляв Україну у вигляді такого собі величезного заводу, і керував підприємством по-директорськи. Він поділив країну на цехи, промислово- фінансові групи, які між собою активно змагалися. На відміну від Путіна, який став створювати країну, як акціонерне товариство, і Лукашенка, який став створювати країну, як радгосп…» (З лекції Костя Бондаренка).

Антитезою до цього прозвучало питання журналіста Дмитра Шурхало: як же це поєднувалося, що з одного боку Кучма «розікрав країну, а з другого боку поділив на цехи і керував як дбайливий господар»?

Краще за все на це питання відповів політолог Віктор Небоженко. Віктор Сергійович, який тривалий час працював в Адміністрації Президента Кучми, сказав, що «олігархія з`явилася, як соціальне замовлення. Була ситуація, коли заводи стояли, економіка лежала, і тоді Кучма просто говорив лідерам підприємств: у тебе 26 тисяч людей, йде зима, потрібно, щоб підприємство працювало, потрібні обсяги, якийсь прибуток. Отак головні інженери, доценти, заступники директорів ставали власниками. Я їх не покриваю, через два роки виявилося, що це страшні люди. Але тоді, щоб підняти те чи інше підприємство, потрібно було його віддати. Як його віддавали - це великий інтим, хтось ішов і не дійшов, когось убили, потім ще раз убили, хтось виїхав до Іспанії. Шлях у мільйонери і мільярдери був дуже складний, багатьох ми не долічилися, життя простого олігарха насправді в 1990-х роках було набагато складнішим, ніж життя журналіста. Історія придбання кожного підприємства настільки кривава, що його нові власники навряд чи розкажуть про це дітям. Але головний конфлікт виник пізніше. Зустрічаю Миколу Азарова (тоді голова Податкової адміністрації), а він каже: «Йду до Кучми, не хочуть платити». А ці хлопці довго не могли зрозуміти, чому вони повинні платити податки, адже їм це все подарували...

Ще раз про вибори 1999 року…

Це місце в лекції Костянтина Бондаренко звелося до того, що він аналізував технологічні моменти кампанії: хто і чому очолив штаб Кучми, якими були концепції передвиборної боротьби. Але в цьому періоді найцікавіше інше.

Нам не вдалося з`ясувати, чи містить книга версію, що реально на президентських виборах 1999 року переміг Петро Симоненко? Ми не знаємо, чи розповідає автор детально, що таке Фонд «Соціальний захист»? Якщо спростити ситуацію, то можна стверджувати, що українським психічно хворим і інвалідам гарантували миску юшки і неголодне життя в їх пансіонатах, ясно натякаючи, що надалі на юшку він зможуть розраховувати тільки, якщо проголосують за Леоніда Кучму.

Перефразовуючи пріснопам`ятну газету «Всеукраинские ведомости», яка писала, що на виборах-99 Кучма обіцяє виконати обіцянки 1994 року, можна сказати, що українських інвалідів обіцяли годувати (те, що держава має робити у будь-якому разі і за будь-якого президента) тільки, якщо Президентом стане Кучма.

Ще два небеззастережні моменти

«Після перемоги на президентських виборах 1999 року характерним стало призначення Ющенка прем`єром, а Тимошенко віце-прем`єром. Це був уклін Заходу, який проігнорував іннавгураційні урочистості Леоніда Кучми. З іншого боку це була дань олігархам. Оскільки Віктор Ющенко був активно заангажований в групу Волкова. З третього боку, це мало на меті обмежити вплив олігархів. Тимошенко знала схеми, і вона могла, знаючи схеми, підрубати їхню фінансову потугу. Наприкінці 2000 року починається новий етап боротьби Кучми з олігархами в своєму оточенні. Ще одним чинником неоголошеної війни з олігархами стали представники номенклатури, люди, що не мали бізнесу, але дорожили своїми посадами: Кравченко, Литвин, Азаров…» (З лекції Костя Бондаренка).

Юлія Тімошенко, яка насамперед відмінила всі вільні економічні зони, незабаром опинилася за гратами. Спрощуючи ситуацію, можна сказати, що наступ на олігархів закінчився відставкою уряду Віктора Ющенка.

«Заслуговує пошани і те, як Кучма пішов з влади. Він не став чіплятися за владу, не став чекати, коли його повалять, не став іти на третій термін (хоча теоретично у нього була така можливість)». (З лекції Костя Бондаренка).

Можна по-різному інтерпретувати як пішов з політики Леонід Кучма. Хтось вважає це рішення гідним, хтось вважає його єдиним більш-менш безпечним для його подальшої долі. Це справа історичного смаку і професійної чесності кожного окремо взятого історика.

Запитання, на які поки що немає відповіді

Ми побачимо ще багато робіт, що стосуються цього періоду нашого з вами життя. Наприкінці року вийде книжка самого Леоніда Кучми, ще за якийсь час - його радника з питань макроекономіки, відомого економіста і науковця Анатолія Гальчинського. Але ця лекція-презентація залишила після себе декілька запитань.

Чи може бути відтворена політично благонадійна біографія лідера, поки є гучні нерозкриті вбивства, з якими, так чи інакше пов`язують ім`я Кучми?

Кажуть, що справа Георгія Гонгадзе не розслідується, тому що за доби Майдану Кучмі пообіцяли спокійну старість, якщо він піде «без фокусів». Чи можна відтворити політичну біографію, і аналізувати підсумки, не з`ясувавши подробиці цих домовленостей хоча б у версіях?

Чи може бути відтворена об`єктивна політична біографія лідера, поки не з`ясована його роль у гучних внутрішніх і зовнішніх корупційних скандалах? Чи можемо ми підбивати підсумки діяльності політичного лідера, не зазначивши точно, чи стоїть його фігура за структурою «РосУкрЕнерго»? (Опозиція стверджує, що стоїть).

Навіщо писати про Леоніда Кучму зараз, поки немає відповідей на всі ці питання?

Маша Міщенко